Знаходжу на свіжоперекопаному городі (між літньою кухнею та старою грушею, що на обійсті батьків) шматок нитки ~ до 0.5 м, яка нагадує мені про вбивство (спогад про забутий сон). Пригадую подробиці і розумію, що саме вона, як єдиний речовий доказ виведе будь-кого за певною логічною послідовністю на скоєний злочин. Чомусь я добре знаю про ту подію (жодних деталей по пробудженню не лишилося), принаймні маю стійке в тому переконання, і що цікаво: почуваю себе в ролі захисника скоєного. Викидаю остаточні інструменти злочину, або ж те, що на нього вказує, зокрема ту нитку і плоскогубці. Заношу до відкритого назовні вуличного туалета і кидаю в яму, але плоскогубці дивним чином туди не трапляють, а чіпляються за край кола. Беру руками і викидаю влучніше. Для себе відрефлексовую, як зі сторони дороги йдуть подорожні й, можливо, дивляться в мою сторону.
Немає коментарів:
Дописати коментар