25.01.24
Після відчутної праці з порядкуванням на землі: очищенням рову від заростей і намитої землі на бетонах (об'єм та навантаження не конкретизоване, просто залишкове відчуття безперервної праці), обходжу місце проробленої роботи: організований дренаж, що нагадує вузьку дорогу у формі півкола, яка окреслює по краю дачні ділянки, але на так, як в Україні, а в Польщі - "ogrody działkowe", більш для відпочинку, а не фізичної праці. Фіксуюсь на тому, що лише зараз маю можливість зупинитись і подивитися, як там у людей: зиркнувши то за одну огорожу, то за другу...
26.01.24
Їду, як пасажир, у цілковито переповненому автобусі. Коли приходить час вийти на своїй зупинці, не можу це фізично зробити, наскільки щільно виявився утисненим між людьми. Пробую дістатись виходу, аби вийти на наступній зупинці. Далі бачу цю дорогу у вигляді колії, якби їхав вже не автобусом, а потягом. Тепер я вже йду, знаючи, що за мною всі ті, з ким їхав. І тут сам рух вперед виглядає не так, щоб всі йдуть по стежці шириною з метр, де, насамперед мені під ноги викидають охолоджуватися відпрацьований кокс. (Віддалена асоціація з реальністю: два місяці, як працюю на будівництві одного з блоків діючої коксовні). Не спиняючись, міркую, як ступати на голі ділянки землі, де ще не лежать гарячі порохи коксу, і йти далі, ведучи за собою "подорожуючих разом".
27.01.24
P.S. Ці дні сидів удома з грипом.
Немає коментарів:
Дописати коментар