Опиняюсь на базарі. Проходжу знайомим мені торговим рядом (знайоме лише за переконанням у якомусь давньому сні) і підходжу до продавщиці-городниці, яка продає свіжий редис, зібраний із зеленню готовими пучками до продажу. Вирішую купити його, адже раптом пригадав, що мав такий намір. Питаю: скільки може продати? - але не питаю за кінцеву ціну. У розмові напівжартом натякає: чи подужив би я за нього розрахуватися? Я ж так само віджартовуюсь, будучи переконаним, що якийсь звичайний молодий редис не буде коштувати більше, аніж є в моєму гаманці, навіть гіпотетично припускаючи, що вартість може бути завищена. Коли ж я беру цей редис і кладу десь ближче до себе на якийсь столик, дістаю гаманець і серйозно питаю за остаточну вартість. На що сміло каже: "1000 грн". Я ж трохи прифіґіваю, адже реально такої цифри не очікував почути. Подумки питаю себе: скільки часу минуло, поки мене не було в Україні? і ціни на товар зросли в рази? і невже таке можливо?.. Коли ж вирішую, що від такого товару можу відмовитись, дивлюсь на нього, а узятий мною редис вже покришений так, наче до салату. Дивлюсь на все це і переживаю подвійне розчарування.
Немає коментарів:
Дописати коментар