27.08.26
Беру участь у конкурсі по перенесенню дров. Для переможця - велика фінансова винагорода. Учасники носять мішки від школи до якоїсь сцени з публікою. Більшість зійшла з дистанції, залишилось троє учасників. Так виглядає, що тепер кожен носить ро черзі. (Схоже на паузи для відпочинку, що роблять інші учасники, але я цього не бачу). Ось вже всі втомились остаточно і наближається закінчення тієї купи дров. Заразом відбувається пряма телевізійна трансляція. Знаю, що все це вже триває п'ять годин. Беру мішок і вкотре накладаю колоди та галуззя і несу, в цей момент розумію, що треба увімкнути не фізичну силу, а логіку. Ось я вже наблизився до сцени, на мене дивляться камери, а по дорозі вже зрозумію, що решту донесуть ті двоє і хтось з них буде переможцем, але не я. Отож, повертаюсь з тии мішком до школи та маю намір за раз забрати все. По дорозі зустрічаю якихось перехожих. Високий чоловік, який йде з групою людей якби невимушено фотографує мене срібним смартфоном. Біля школи бачу дітей, якась дівчинка в мало напівпрозорих штанцях бавиться на землі з іншими дітьми. Тепер підходжу до решти дров, а їх немає. Все чисто та підмітано. Як? Спочатку якась паніка, але усвідомлюю найголовніше: якщо повертаюсь із тим самим мішком дров, отже, він є останнім, а перемога логічно має бути за мною.
28.08.26
Понтуаз - Париж, Франція
Немає коментарів:
Дописати коментар