Переходжу на пішохідному переході міст, знайомий мені з дитинства. Вже з далеку бачу колишню однокласницю Л., яка свого часу (реально: півроки тому) хотіла організувати вдруге зустріч однокласників. Тоді, коли востаннє бачились, спитала за мій намір прийти. Я висловив відмову, адже не відчував до того бажання. (Далі по сну). Бачу, що й вона мене вгледіла. Наближаємось один до одного. Вітаюсь, слово за слово, питаю: чи вдалася їй та зустріч? Вона ж, несподівано для мене, пожалілась: "З усіма пересварилася. Мої побоювання в пошуку однодумців, у даному випадку, скінчилися не просто нічим, але й викликом певної агресії". Кажу їй, що це, скорше, не твоя справа. От би цим зайнялися М. або І. ... Хоча, висловлюючи припущення, десь розумів і те, що й то зовсім не їхнє. Вона ж прокоментувала кожен випадок з кожної розмови по телефону. Відходжу від теми, питаю: як в сім'ї, на роботі? Для себе чую несподіване одкровення: "Я пішла з роботи, адже зрозуміла, що пропорщик - це не моє покликання". Тут я більш подивований, ніж від першої новини. Щось пробую прокоментувати, але врешті розумію, що спершу, як її побачив, вже відмітив для себе, як вона "ожила", посвітлішала, а на життя почала дивитися більш радісними очима до щирих і простих людей. Поки спілкувалися, звернув увагу, що стояли біля контейнера зі сміттям, з якого витікала рідина з влежаних харчових відходів. Якась незнайома мені пара підійшла до неї і ми розпрощалися. Відійшовши в бік моста, примітив, що стою біля сучасного цегляного будинку нерівної форми, зробленого переважно білою цеглою, а в переходах (карнизи, виступи, елементи) - червоною. Найбільше зачепило моє око криве вікно на другому поверсі, яке мало певні додаткові цегляні "доліплення" й робило його більш викривленим. Постоявши трохи, так, наче перед пішохідним переходом, переношусь у наступну частину сну.
Я їду в автобусі, дивлюсь крізь вікно на дорогу. Раптом бачу, як у вантажної машини, яка їхала по тій же дорозі, що й ми, відривається подвійний причіп. Від того їх вигинає так, що розходяться в різні сторони. Кузов із водієм пішов уперед. Його починає заносити, від чого водій вилітає з машини і його крутить по асфальту до зустрічної машини, в якої, саме тієї миті, лопає колесо. У другої машини водій не може впоратися з керуванням і він наїжджає на того чоловіка, розриваючи його навпіл. Голова з руками відлітає в сторону, видно, як щось встигає викрикнути тому водієві. Руки на асфальті лягають так, наче хочуть дати відпочити голові. Дивлячись на все те зі сторони, що я, що інші люди в транспорті, від пережитого шоку, змогли лиш видихнути: "О Боже, о Боже..." 0315'
Їмо шоколад: одна долька, друга, третя... Дивлюсь, залишаються дві продовгуваті пластинки, кажу: а це для дітей! - і згортаю шарудливу упаковку. Зі сторони чую чийсь схвальний голос. 0500'
Немає коментарів:
Дописати коментар