неділя, 2 червня 2019 р.

Сон 020619 "Незвичні форми й повороти"

Я у великому, незнайомому мені місті. З кимось із близьких мені людей. Чомусь маємо здійснити пересадку з одного залізничного вокзалу на інший. Для цього треба сісти на маршрутний автобус і перетнути місто. В усьому потоці людей, що сходили з платформи і рушили по невеликому переходу, ті, з ким я йшов, пішли вперед, майже загубивши зі мною візуальний зв'язок. По тому, як йшли, зрозумів, що треба сісти на той автобус, який тільки-но прибув і його численно "атакували" пасажири. Сівши в нього, збагнув: ті, з ким я їду, в іншому транспорті, що рушив раніше. А завернув він у протилежну сторону, аніж цей. Що за негода? Мушу зійти на першій зупинці (цей образ вже був у одному сні). Сходжу. Зустрічаю якусь жіночку, яку прошу пояснити мені дорогу на залізничний вокзал. Хоча я бачу колію в одній стороні, вона впевнено показує на іншу дорогу, якою маю дійти до цілі. Її впевненість викликала в мені сумнів. Хоча, подумалось, якщо колія завертає, все можливо.

Якийсь студентський гуртожиток, на одному поверсі якого висить на стіні телевізор. Там показують фільм із завуальованими в темряву елементами еротики, на звук долинаючих звідти зітхань заходжу в незнайому мені кімнату, в якій сидять і спілкуються зо п'ять осіб. Недалеко від тієї кімнати знаходиться дивно організований громадський туалет, в якому, навпроти пісуарів стоїть чорний шкіряний диван (цей образ вже був у якомусь забутому сні). Відповідно до такого місця: занедбаний, брудний, з незрозумілою для чого ковдрою такої ж свіжості.

Проходжу височезне дерево, яке стоїть навпроти житлового будинку. Росте незвично: одна гілка чи сам стовбур, йде круто в сторону, після чого всією масою спрямований догори. Зазираю на його крону знизу-вверх: краса! Уявляю, як воно гарно виглядатиме, якщо всю її прикрасити новорічними ліхтариками. Але (подумки) це ж не реально: для цього треба бути незвичним альпіністом. Пішов кудись у сторону посидіти в самоті на голій землі. Підходить "знайома" мені жіночка (незрозумілий збірний образ, складений з вгадуваних для мене з реального життя трьох жінок, однією з яких є моя дружина). Починає до мене неоднозначно приставати: дотикається руками, говорить приємні слова. Я ж ігнорую таку поведінку. Якось воно мені все не в тему та й не до місця. Недалеко проїжджають автобуси, наповнені людьми. Бачу "знайомі" обличчя молодих дівчат, що мешкають у згаданому гуртожитку. Встаю і йду в будинок (схожий мені на обласний військомат). По дорозі стрів суддю, одягненого в мантію. Перша ідея, яка прийшла: знайти аналогічний одяг, кімнату для роздягання і перевдягнутися. Навіть уявив, як це виглядатиме, подивився на себе в дзеркало (обличчя зовсім не моє, але вві сні не засумнівався в ньому) на голові смішний каптурик (академічна шапочка). Подумав: так я зможу відволікти її увагу й піти непоміченим. Але ж такий одяг привертає до себе багато уваги? Вирішив зняти, останнє, що скинув - той каптурик. Окрім того, що смішний, маленький - одягнений набік, зі стрічечкою, яка перебігає з одного ребра квадрату на інший. На виході побачив склад дверей, взяв одні з них, що мали форму нерівного пісочного годинника (подумалось: що за двері?) і вирішив вийти з ними на двір: розсмішити "знайому". Цікаво, що на них було наклеєне готове чотиризначне число 19ХХ. Подумав: таких житлових будинків не існує, щоб кількість квартир мала таке число! Так як це була лиш частина дверей, яку мали забрати, у голові виникла фраза, начебто прочитана десь на них: "Шукається людина на додаток до дверей".

Немає коментарів:

Дописати коментар