У нас з дружиною народилося стільки дітей, що ми роздали їм різні імена. Перевагу у виборі віддав дружині. От, одного вечора приходжу додому та сідаю в коло зі своїми дітьми. Жінка починає розповідати, яке тепер в кожного ім'я. Дивлюсь, що донці, яку звати Ярина, вона дала ім'я: "Верба". Питаю: "І як тобі таке ім'я?" На що вона замріяно відповідає: "Прикольно, може бути!" Розповідаю дитині, що в мене є одна стійка асоціація, пов'язана з іменем дерева: "То не я б'ю, а верба б'є". Прикрашаю цю приказку спогадом із дитинства, як ми ходили в ліс, де вперше її почув від дорослих. Про себе подумав про ще один вираз, що має коріння з російської мови: "плакучая верба". Так я намагався збагнути, які асоціації може викликати таке ім'я в людей, які будуть із нею знайомитися, і як символіка може впливати на формування особистості. (Цікавий перехід, тільки-но я подумав про російську мову та людей, потапляю в новий сюжет). Тепер я їду в автобусі, до якого заходить гурт людей, що активно спілкуються і обговорюють новий український правопис. Припустив, що вони їдуть з курсів української мови, яку нещодавно запровадили для людей, хто хоче вивчити або підвищити рівень її знання. Одна дівчина доволі виразно щось доповнюює до сказаного прикладом-припущенням: "А якби слово "вічности" мало б наголос на "и", як би тоді?" 0435'
Немає коментарів:
Дописати коментар