Сон 241225 "Всупереч системі"

Як один із учасників потрапляю до військового вишколу: в басейні (нормативи на воді), в сауні (нормативи на витривалість температури). Все на повному серйозі. Одна дівчина відбиває мої досягнення: показує, що йде на рівні зі мною. Потім усі учасники мають згодитися на здачу нормативів для екзамену. (Я щось подібне пригадую, наче забутий сон). Потім знаходжу дерев'яні таблички, а вони без надставок (мали бути подвійними). На них повинні бути назви посад. (Схоже, так само: або повтор, або забутого сну). Їх мені колись дав директор обласної бібліотеки В В., аби я написав заяву на очоленя хору (схоже на забутий сон). В.В. питає мене за аспірантуру і можливе обіймання мною такої посади. Кажу, що її не закінчив. Він усміхається і каже: "чудово". Продовжую: "Не хочу ані очолювати хор, ані щось інше пов'язане з системою". Відчуваю, як під час розмови у мене заникає (німіє) нижня губа в судомі дивної усмішки, а так маю говорити далі. Тепер в ліжку з якоюсь дівчиною, а нижня губа в тій самій судомі. Раптом розумію, що поряд тієї дівчини лежить ще моя сестра. 

Зловили правоохоронці мене і ще якогось хлопця за ухилення від служби в армії. Привезли до якогось місця з транспортом та людьми. Якась жінка, що займалась нами від початку, одразу зобов'язала того хлопця почати читати присягу вірності Україні. Не дочитуючи якісь останні слова вона каже йому інше закінчення тексту, щось на зразок: "Визнаю всі скоєні мною злочини і свідомий нести за це покарання". І після притиску, що він має це сказати, він це говорить, приходить поліція, одягає кайданки і забирає його з собою. Я залишаюсь сам, так, наче весь цей "театр" був організований виключно для того хлопця.

Десь посеред дня раптом дивлюсь за вікно, а на ялинках багато снігу. Комусь коментую таку раптовість.

Хтось на паркінгу розповідає, що він на своїй машині "Мерседес" проїхав сто 1000 км. Дивлюсь, а його лице мені знайоме (без буквальної конкретики). Комусь він розповідає, що їздить по всій Польщі і "замазує дюри". І тут я згадую його за останнім об'єктом, на якому працював (так, як у реалі). Потім із кимось їдемо у гори, аби дивним чином провести дослідження шляхом скидання великих камінь із верхівки вниз, де один з них виявився начебто метеоритом. З'являється додаткове зацікавлення в подальшому дослідженні, але наближається зима і хтось із керівників каже, що подальші "розкопки" треба буде заморозити до наступного року.

Сон 150420 "Грандіозний ремонт"

Релігійне місце, нетипове для проведення молитовних зборів. Веде їх чорнява жіночка (знайома мені людина з реального життя, на відміну: я для неї). Навіть здивувався, коли її там побачив. Читала зборам, які стояли колом разом із нею, якусь проповідь. Все виглядало настільки серйозно, що відчув певний збій шаблонів, адже її трохи знаю, як чиновника середньої ланки з доволі раціональними поглядами. Серед того кола людей побачив ще кількох знайомих, серед яких відеооператора О.Ц., який знімував захід (знайома раніше робота, з подібним релігійний ухилом). Мені настільки це виявилось диким, що я розвернувся і пішов геть.

Виходжу на площу рідного міста, а там грандіозний ремонт. (За певними елементами архітектури нагадує мені Київ, а не Житомир). Історична частина. Нерівномірно, по неймовірно-великій території розкидані по піску масивні каміння, що розміром нагадують колишні стіни та підмурки будівель. Про себе міркую: як сильно змінилось місто! Присутні деякі ділянки відремонтованого, мені знайомого ще з минулого року (таке переконання уві сні). Виникає бажання все це засвітлувати. Певною мірою навіть прицінююсь у деяких ракурсах, але все настільки масштабно! (Цікаво, що вві сні я навіть не відзначив, що ремонт ведеться без огородження території, адже все можна назвати будівельним майданчиком, а проєкт - генеральним планом). На відремонтованому майданчику граються діти. Маленька дівчина просить з нею поприсідати, а сама голенька, лише має верхню сорочину. Я поряд з нею великий дядько.
- Ти думаєш, у мене це вийде? - питаю в неї. - Зумію, зумію! - заспокоюю її.
Взявшись за руки, на тому ж дитячому майданчику починаємо присідати, набираючи швидкість, яку задає сама дитина.
- У тебе є тато? - питаю в неї.
- ... (Мовчить).
Поряд мене стоїть моя донька. Я щось коментую за цю дівчину.
Потім образ дитини міняється: тепер це не дівчинка, а якийсь малий хлопець, якого можна навіть узяти на руки. Що і роблю. Щиро спілкуюсь, наче з власною дитиною. Дивлюсь на нього і прочитую за певними рисами обличчя майбутній характер, який мене насторожує. Аби проговорити з ним позитивні вектори в подальшому житті, кажу до нього:
- Обіцяй, малий, що будеш хорошою людиною!
Тріпоче головою у знак згоди і додає:
- Мені дуже сподобалось! - у значенні "батьківської" розмови, яку я з ним мав.
0455'