Сон 030124 "Минати насправедливе"

Дивлюсь за вікно, а там зупинка перетворилась на базар, а базар ще трохи і перетвориться на якусь бійню за примітивні інтереси, рівнозначні образи і претензії. Якось мірою переношусь ближче до того натовпу, але разом із тим розумію, що взагалі не люблю яких-небудь базарних збіговиськ. Подумки уникаю такої присутности в своєму житті.

Приходжу у якийсь офіс, знаю, що це моя нова робота. Знаю про якісь попередні домовленості з керівником щодо мого працевлаштування, але все ще не маю більш чіткої ясности та очевидности у своїй роботі. По ходу розмови потроху починаю входити в суть потрібних продажів і реклами. Розумію, що в усьому цьому мені бракує того головного, чого так само не було на фірмах, з яких швидко йшов, адже не приносили дохід. Така "чуйка" називається "досвід". Отримую узагалі непотрібну для своєї роботи інформацію, наприклад, що шеф заразом займається якимось видом спорту. Ніяк не можу остаточно визначити в розмові рівень своєї винагороди, мотиваційну складову зарплати. Розумію драматичність найближчого майбутнього, що за такої розмови із ним, навіть не маю підписаного трудового договору. Якоїсь миті, знаючи, що за сусіднім столом сидить його секретарка, раптом відзначаю, що це вже інша жінка, а вірніше: його дружина, яка мило розмовляє з ним не так про роботу, як про відпочинок і легкі побутові теми, що подаються з гумором і ніяк не торкаються серйозности мого перебування тут. Узагальнюючи подумки нову роботу, кажу до себе: "Оце попадалово, поки не знайду нормальну роботу". Як проснувся, співставив це відчуття невпевнености в завтрашньому дні, яке нагадало знайоме з далекого життєвого досвіду, вже з реальною роботою, оцінюючи теперішній стан речей, як доволі стабільний.

Видиво. Будда в образі кота, а на голові шапочка, що нагадує ягоду малини, але синього кольору.

Сон 170522 "Розв'язання проблеми"

Продав комусь частину чайного гриба. За пару днів виявилось, що його потребують на роботі, так, наче я працюю на заводі (асоціація з ЖКК). Міркую, як перепросити і перевикупити той шматок гриба, навіть під час перерви поїхав до того дому, в якому є та родина, яка його має. Телефонного номера не було, тому треба особисто.  Поки був у них, зрозумів, що можу ще розділити свій наявний удома гриб на якусь частину. Хазяйка, якій був проданий гриб, торгує на базарі біляшами, тому я вирішив у неї трохи купити, а вона пропонує взяти так. Я ж хвалю її за якість. Поки прийшов до свого авта, зауважив, як його заблокували інші машини. Виїхати можна, але сісти за кермо водія звично не виходить: машини утворили квадрат із відсутнім доступом до дверей водія. Тепер я в дорозі і, як розумію: все у мене вийде! 0230'

Батько приходить на кухню (батьківський дім) і шукає посуд великої ємности. Питає: чи десь маємо? Я ж спитав: для яких потреб? Перерахувавши кілька варіантів, пропоную взяти червоне відро від баби Марії, воно якраз із мітками на літраж. Батько бере, йде в сарай і приносить у ньому схімічений розчин. Називає його "денатурат". Просить мене залити в туалет (вуличний) від опаришів і різної гидоти. Жартома каже не пробувати на смак. Дивно, але якось уявив у роті той денатурат так, наче його разок попробував не ковтаючи. Тепер стою і випльовую можливу шкоду для себе. Йду і виливаю розчин у туалет. Потім йду до криниці і чистою водою виполіскую собі горло. 0515'

Разом із тим у снах були фрагментами приготування м'яса; страва із жирністю молока 1,5, яке комусь сподобалось; укладання з колегою кабелів у відповідні лотки; за кермом машини; споглядання в якомусь селі на річку, на якій не було видно протилежного берега, наче на морі, навіть здивувався.

Сон 220320 "Світ змінюється. Тепер він буде не таким, як завше!"

Спостерігаю, як у Польщі поширюється короновірус: з дня в день все більше індивідуального "озброєння" для захисту від хвороби. На якомусь етапі починаєш дивитися на світ крізь призму існування в ньому такого вірусу. Відзначаю, як з дня в день все більше і більше закладів "вимикаються" від соціального життя. 2320'

Польща. Сідаю за кермо машини, за яким давно не сидів. Біля мене сидить дружина. Починаю поволі їхати невеликою вуличкою. Згадую, що забув увімкнути фари - вмикаю, забув застібнути пасок безпеки - застібую, трохи на повороті пригальмовую і глохну. Заводжу наново. За поворотом помічаю поліцейську машину. Подумки: явно привертаю до себе увагу! Рушаю і їду далі. Так і є: поліцейський мене зупиняє!.. Стаю обік дороги. Він підходить і просить документи, але тієї ж миті відволікається до когось з коментарем. Я ж дістаю і помічаю, що в мене не свої права, а жінчині. (В реальності - не має). Навіть придивляюсь до ламінації, на якій були вибиті ім'я та прізвище, потерті з часом. Кажу до дружини, що треба буде обміняти на нові. Коли ж він знову звертає на мене увагу, вибачаюсь по-польськи, пояснюючи, що давно не сидів за кермом, а тут спробував проїхати цей гак, показуючи на поворот. Права маю вдома, якщо треба, можна зараз під'їхати, від сили триста-п'ятсот метрів, і я їх пред'явлю. Він маше рукою, що не треба, повертайся додому!.. В жесті та усмішці можна було прочитати: "Буває! Всі ми колись вчилися!.."

Заходжу в одне будівельне приміщення через вікно. Вуличні капці набралися піску, а спустившись на підлогу, виявив, що довге приміщення готують під торговельну залу. Поки що нічого не ясно: де і що має бути. Я ж шукаю туалет. Знаходжу його неогородженим, лише за характерним отвором в бетоні видно, що це буде воно. Подумки: тепер не доведеться ходити в одне і те ж місце при вході; разом із тим цікаво, а що ж буде торгуватися там? Тепер повертаюсь назад і відзначаю для себе, що будівельний майданчик перетворюється в повноцінні зони продажів та відпочинку. При вході, саме на тому місці, про яке думав, роблять кав'ярню у приємних світлих тонах. Сам процес доходить до фінішної прямої. Ще мить і я дивлюсь на все, як на завершене будівництво й облаштування на повноцінні торговельні місця. При тому ж вході бачу перших відвідувачів, зокрема, мало не лице до лиця, зустрічаюсь із Р.Л. - колишньою директоркою навчального закладу, в якому вчився. Тієї миті була вона по-багатому вдягнена з дещо театральними манерами. Спробував привітатися, бо вийшло все якось раптово, а вона ж зупинилась на мені поглядом, спробувала щось згадати, видно сприйняла за місцем зустрічі при вході як за "зазивала", нічого не відповіла, але з виразом великої зацікавлености рушила дивитися: що нового? Трохи від початку з'явилась торговельна зона, на якій продавали товар шляхом лекцій і практичного представлення. На стільчиках сиділи відвідувачі, десь до 20 чоловік, слухали розповідь і дивилися успіхи використання. Підходить Р.Л. і питає, чи бува не тримає промовтер у власних руках єдваб? На що він, перериває свій спіч, звертає увагу на цю "багату пані" й іронічно відповідає: "єдваб - це найтонша тканина, м'якусінька, а на дотик - з діамантиками!" - між пальцями розтираючи уявний матеріал. Усі присутні розцінюють це однозначно: все ж таки з її сторони було нечемно перебивати оповідача. Вона ж показово йде, а більшість лише сміються у вус, не виказуючи своїх емоцій. Я ж вирішую обірвати цю тишу: "а ви хіба не знаєте хто це був? Це ж колишня директорка... (раптом мене обривають прицикуванням: само собою ясно, що всі про неї знають!). Я ж рушаю далі по довгому торговельному залу шукати свої вуличні капці, які залишив, як заходив від початку у приміщення через вікно. Тепер я помічаю, наскільки все змінилося. Намагаюсь вгадати де я їх полишив. Ось начебто вже знайшов місце, а їх ще не бачу. Перепитую у дівчини, яка дооблаштовувала свою торговельну зону, а вона мені одразу їх і знаходить - просто поставила в тумбочку, мало не на тому ж місці, де вони стояли ще на бетоні. Я ж вибачаюсь за незручності з ними і дякую за зберігання. Тепер можу подивитися і роздивитися уважніше: що це за зона? Простір занижений до підлоги, лежать м'які іграшки, подушки, згадана дівчина запалює ароматичні палички, лягає на теплі подушки і дивиться на імітацію зоряного неба в залитому сяйвом штучному світлі. Однозначно: дитяча зона! Але який з того для неї бізнес? Може просто це так придумано для дітей, аби батьки мали можливість більше пройтися торговельними залами?! 0340'

У процесі засинання вихопилася невідь-звідки і чому частина монологу російською:
- Даже мы хотели его производить! На нëм так и было написано: "Химическое оружие: только с Богом!" 0500'

Швейна машинка стоїть на бетонованому підвищенні. (Асоціація з піччю, але уві сні без конкретики). Окрім того машинка стоїть на скрученій тканині, друга частина якої вкриває ту поверхню. Хтось допомагає мені розкласти решту тканини, якої виявилося ще три нерівні частини. Дві з них рвані, які однозначно вирішили викинути. Третьою достелили, але вийшло так, що мені не сподобалось: не може з двух нерівних шматків бути вкрита поверхня. Потім почали переставляти саму машинку і те, що було біля неї. Знову щось подобалось, а щось ні. Дехто приходив і також висловлював оціночні судження. 0630'

Сон 100919 "Але це неправильно!"

Разом із колегами, по завершенню роботи на одному об'єкті, переправляємось на новий. Спочатку їдемо автобусом. Далі, як повідомили, нас має забрати власник нової фірми особисто. Приїхали. Тепер доводиться чекати. Дехто з хлопців пішов з'ясовувати: що і як далі? Приходять і кажуть: "Скоро прилетить і забере вертольотом". Прилітає, а тросами до гелікоптера причеплена конструкція у формі даху, на якому два незалежних сідла, якби на конях. Хтось має сісти на них, а хтось у салон гвинтокрила. У будь-якому випадку буде так, як він скаже. Питаю в хлопців: а що за нове помешкання для проживання, які умови? Так, наче хтось із них був уже на місці, і все розвідав. Відповідають: "Так собі! Ти побачиш!" По паузі продовжують: "Деякі ліжка холодні. Але подивишся, не всі люблять однаково". Дивлюсь ще на ту диво-техніку у вигляді даху з сідлами. Маю розуміння, що саме мені й ще одному колезі доведеться летіти на такому незвичному апараті. Питається: для чого? 0130'

Запитати, що робити сину з англійською. (Неповний фрагмент сну).

Так, наче дивлюсь телевізор. Бачу фрагмент шкільного заходу, як одна жіночка дає для телеканала інтерв'ю до дня української мови. Чомусь вплутує для порівняння своє знання з польської. Тепер по завершенню репліки, стою десь збоку оператора, а біля мене мати. Тут вона на своїй роботі: займається продажем дрібних товарів наживо, як то правильно кажуть: "прямими продажами". Підходить до тієї жіночки і без слів дивиться на неї. Дивлюсь і я, і щось мені в ній знайоме. Тепер чую мамину репліку: "У що ти перетворилась!" Так, наче це прямо могла б сказати лише близька людина, або ж надзвичайно їй знайома. Починає коментувати суттєві зміни в її обличчі, на які вплинув час: брови (кісткова частина) - збільшились, уста - запали... Слухаючи, раптом осяває: звідки я її знаю? - так це ж колишня її співробітниця!
Далі спілкуюсь із матір'ю на тему продажів. Вона ж хвалиться: може продавати що завгодно! Раптом пропонує мені "еМеР три" плеєри. Я її виправляю, що не еМеР, а еМПе (MP3) плеєри. Наче так каже батько, за аналогією з кирилицею, але це неправильно. 0430'

Сон 060619 "Допомога має різні обличчя"

Я в лікарні чи то в поліклініці, допомагаю комусь пройти лікарів. Хтось питає: скільки ще залишилось? Я ж кажу: он, який список! - тримаючи його в руках. Вирішили, що до ряду лікарів можна не заходити, адже дублюють один одного. Чомусь уявив, як до більшости з них зачинені двері.
Троє творчих людей мешкають в одному мікрорайоні недалеко один від одного. Я проводжаю одного з них додому, просто завівши бесіду. Намагаюсь не забути номер дому "72", до якого заходив, адже легко вдруге отак провести і не звернути увагу на відмінність безлічі дверей приватного сектору, що виходять прямо на вулицю. Недалеко від себе побачив чоловіка зі згаданої "трійки", який завернув до свого будинку, зупинившись на повороті вулиці забрати щось із поштової скрині.
Зустрічаю по дорозі чоловіка, який лежить на холодній землі. Кажу йому: "Давай допоможу встати!" А він відмовляється і пояснює, що йому мають допомогти ті, кого він не знає, але не я, і завезти в лікарню. Він так хоче! Просить мене піти: дограти до кінця свою роль. (Цікаво, що він мені нікого не нагадує).
Працюю торговим агентом. З напарником (схожим із реального життя на знайомого супервайзера) маємо знайти за однією адресою декількох клієнтів. Він підучує мене деяким тонкощам у роботі. Так ми зайшли на офіс до потенційного клієнта і сходу продали товарів на 8 тисяч, а поспілкувавшись додатково, ще на дві. Я собі подумав, оце непоганий результат: за раз на 10 тисяч. З таким продажем нас точно відзначать (поставлять у приклад перед всім колективом). Думаю: знову доведеться дивитися на світ крізь призму грошей - бачити не людей, а їхні фінансові спромоги. Клієнт виписує нам відомість, на яку суму куплено ним товару, і дає нам її у руки. Там же у клієнта до мене підходить одна знайома жіночка (сестра колишнього друга з паралельного класу) і починає зі мною ділитися розповіддю про людину, яка потребує матеріальної допомоги, підкреслюючи тим самим, як вона перейнялась до тієї людини жалістю. Я вислуховую з розумінням, але обриваю її монолог на тому, що мені пора йти - я на роботі. 0400'

Сон 270319 "Робота з очікуванням змін"

Запускається завод з виробництва металопрокату. Я працюю електромонтажником. Разом зі мною в бригаді ті, хто згодом буде працювати у відділі збуту. Очікуємо, коли настане той день і все запрацює. Попросили внести пропозиції ще до запуску. У мене ідея: підписати з оптовиками металопрокату договори наміру, аби визначити майбутні об'єми і налагодити контакти. Разом із тими, з ким працюю, підходимо до машини, складаємо якісь речі та робочий інструмент. Запрацювався так, що мені кажуть: "Ще трохи і кінець дня! Скоро будемо їхати!" Стоїть бригадир, який має дати на мою пропозицію своє "добро". Я про себе міркую: якщо захочу піти з такої роботи, кому я віддам напрацьованих клієнтів, чи їх всіх розподілять між усіма?

Сон 280418

Хлопець із дівчиною мають зайти на фірму, як торгові агенти. Хлопець практикує цю дівчину в продажах. Я стою зі сторони і розумію, що в неї нічого не вийде: вона - моя колишня колега і я знаю недоліки її роботи в продажах. Знаю цю фірму і пам'ятаю керівника. По кількох хвилинах заходить за нею і він. Зовні офіс фірми має довольно простий вигляд: розташований в приватному секторі, які то бувають ближче до центра міста, одноповерхова споруда з червоної цегли, затінена високими деревами. Я так само заходжу на фірму, і бачу наступну картину: колишня колега та цей хлопець сидять і очікують, коли шеф фірми звільниться від розмови по телефону. Я приєднуюсь до них і лишній раз пригадую обличчя керівника цієї цієї, яке мені знайоме. Сідаю навпроти його столу, хлопець і дівчина зліва від мене. Дивлюсь як він зайнятий роботою, потім, як слухає цю дівчину. Я відволікаюсь і дивлюсь по сторонах, як оформлений його офіс. Весь простір займають різні стелажі, на них зберігаються документи за весь час роботи фірми. По праву сторону від мене - довгий стелаж з книгами, що утворюють стіну. Я беру і торкаюся тих книг: солідні видання, грубі за обсягом, у твердих палітурках, але видруковані на дешевому папері. Всі книги зачитані і виглядають по-робочому потріпаними. Мені імпонує цей керівник. Перед тим, як щось пропонувати, треба знати специфіку фірми, на яку ти приходиш, а моя колишня колега просто до неї зайшла, навіть не вивчила, що написано на дверях офісу, на рекламному щиті. Я намагаюсь сам зрозуміти чим нині займається фірма. Дивлюсь, а цей керівник, як звичайний працівник обслуговує клієнтів: робить якісь копії документів, але якось незвично для мене: обладнання для мене незнайоме, ставить круглу печатку бездотиковою ручкою - одним засвічуванням на папері.

Метаморфоза: я залишаюсь один, без цих торгових агентів, я знаю, що я завітав до цієї фірми зі своєю дружиною. Вона має ось ось підійти. Вона має висловити своє бачення в перспективах бізнесу в форматі мінілекції, я тут, аби допомогти, як асистент. Я її жду, а вона не приходить і розумію, що вже пора починати. Я розповідаю, чому я тут, які обставини спонукали нас прочитати цю лекцію. Навожу приклади з власного професійного досвіду і висловлюю погляди на економічну і політичну ситуацію в нашій країні і на світові тренди.

Садочок. Розмова про те, що НВК будуть ліквідовувати. 32 дитини на клас це багато. Дійшло до того, що нині вчаться діти еліти.

Мати ставить на стіл чай. Я пробую і розумію, що в мене він солоний. Дивлюсь на інших, а вини п'ють і не виказують здивування. Я питаю в неї: чому в мене чай солоний?.. Знаю, що мати любить експериментувати, але вона виказує здивування...