Як гість приходжу від однієї родини до другої, чоловік якої є літературним критиком. До нього навідується письменник, який просить оцінити його художній твір. Критик просить одразу починати його зачитувати вголос. Дивлячись на зовнішній вигляд письменника, роблю для себе попередні висновки: старої генерації, вихований в царських традиціях, явно вже не вписується у сучасні революційні віяння, але, схоже, хоче бути в тренді часу. Сідає і починає зачитувати текст. Критик сідає разом з дружиною і починає його слухати. Але виходить так, що письменник спочатку робить усну преамбулу до тексту, потім, читаючи, щоразу зупиняється і роз'яснює: чому ужив саме це слово, чому саме така мовна конструкція, чому таке-то використано не за правилами російської мови... Спочатку критик просить йому не робити подібне тлумачення свого тексту. Врешті-решт його спиняє і дратівливо каже, що чудово розуміє на слух. Закінчується думкою, що ліпше залишити рукопис на прочитання. Той чоловік іде, а на моє питання про нього критик з негативом зауважує: "От що буває, коли філософ іде в політику (дещо у значенні "політологія") і хоче стати письменником". (Чомусь той чоловік мені нагадав образ російського письменника і філософа Миколи Чернишевського з його популярним твором у ті часи "Що робити?", хоча час публікації твору і революційні зміни в росії розділяє кілька десятків років).
Повертаюсь у родину, з якої вийшов на початку цієї історії. Десь за мною до того дому приходить їхня донька, яка приносить з вулиці "революційний дух мас". Схоже, що в неї вже "руки залиті кров'ю". Чомусь це чітко відчув поміж загальні настрої та якийсь незрозумілий інцидент, який трапився по дорозі, а я став недотичним до розуміння подій свідком.
