Сни 01-030126 "Політ у минуле"

Як майстер, повертаюсь на знайоме мені місце, ставлю валізку з інструментом так само, як і попередього разу. Беру з неї лише три знаряддя до праці. Відходжу, аби доробити те, що не зміг, а якимсь другим поглядом бачу, що моя валізка насправді стоїть не так на чомусь статичному, а на гойдалці.

01.01.26

У якісь невеликі лотки (не для кабелів) заливаю якусь суміш, щось на зразок страви з желатину "бите шкло", але якесь відсутнє переконання, що це конкретно страва, а можливо, якийсь будівельний процес з бетону та каміння різного кольору. Більше переконання таке, що доводиться до цієї роботи час від часу повертатися. Одним моментом помітив, що не всі лотки заповнені, а іншим разом, що узагалі цю творчість роблю на стелі.

-//-

Денний сон ::

Бачу сюжет (погляд зліва), наче під час перегляду короткого відео, де легкова машина свідомо стоїть тилом на краю прірви і поволі з'їжджає в неї. Все так, якби кимось задуманий сценарій. Виникає питання: куди вона впаде? Тепер бачу таку ж картину з висоти пташиного лету та розумію, що впаде в море, але це ще не все... Комусь коментую, що вона стоїть не просто на рівній поверхні гори, а частково на природній водоймі, що знаходиться на ній, і фактично падатиме так само у воду. Ділить лише невелика окрайка скелі, що творить для великої площі якби природний басейн. Тепер бачу вже з другого боку (погляд справа), як ця машина (в цьому сюжеті вже передом) падає і летить у повітрі, але поряд неї пролітає, якби на обгін, ще одне авто. Два водія, що сидять там, озираються між собою: хто кращий? Задаюсь питанням: але це ж ще хтось знімає на відео? І тепер я знову дивлюсь на цей сюжет, як на початку: з висоти пташиного лету, - і, о диво, в повітрі падає зі швидкістю цих машин оператор, який їх фільмує. Цієї миті хтось перебиває мій сон (фактично: сон уві сні) якийсь якби знайомий мені чоловік; заходить до кімнати (без конкретики: де ж я сплю?), одягнений щось між шотланським строєм а ля новорічною ялинкою і веселим голосом каже: "Побууудка!" Я наче просинаюсь (насправді все ще уві сні) і міркую: я це розумію, саме так просинати людину! Тепер згадую себе у спробах спілкування з клієнтами щодо інвестиції грошей для торгівлі на валютних біржах, і те, як для прикладу мені розповіли про людину, який умів "забалакувати" інших, що це вигідна справа, і що "немає, що розмірковувати, коли гроші вже можуть працювати на тебе"; усвідомлення, що не є такою людиною, а в роботі більше мені подобалася організація реклами, спілкування, щодо співпраці поза клієнтом. Раптове усвідомлення, що насправді мені подобався маркетинг, але без ідеї "впарювання" товару, тим можливо - виключно продажі: я просто люблю спілкуватися з клієнтом, якісно представляючи продукт, де вибір лишатиметься виключно за клієнтом. Десь посеред цих роздумів згадав знайомого, який міг би проінвестувати, але в нього були сумніви. Як висновок: якщо клієнт не хоче купувати такий продукт, проблема не так у маркетингу, не так у клієнті, як у самому продукті. Не варто думати, що клієнт дурніший, тому має його купити, або має лишні гроші та не знає куди їх діти. Сучасний маркетинг, хоч і орієнтується на клієнта, він мислить категоріями "конверсії" (пропустити найбільшу їх кількість) без справжнього інтересу: а що ж клієнт хоче, дивлячись на твій продукт? Яка проблема буде розв'язана, а чи не виникнуть з ним нових?..

03.01.26

Сон 251225 "Прихована стихія води"

Я з іще кимось мені знайомими людьми приходимо, як туристи, до місцини, що можна було б назвати: безмежна водойма замкнута в скелі. Доволі незвичне місце. Присутнє якесь світіння без конкретного джерела світла. Таке відчуття, що колір поверхні води ледь зеленаво-фіолетовий. Неймовірна тиша і спокій на великій поверхні. (Незвичний сон, раніше подібного не снилося, хоча десь з місяць тому було дещо подібне: металургійне підприємство в дужій печері гори). Наче в когось виник намір покупатися. Раптом побачив у далині кількох незнайомих чоловіків, що за нами безрушно спостерігали (схоже на мотив з побаченого перед сном фільму). Я кажу присутнім, що це підозріло та краще звідси піти. Тепер наче з тією ж, але меншою командою вже в іншому місці пробуємо набрати ванну води. Займаюсь вирішенням питання її подачі (суцільна заклопотаність). На диво, поки займався однією ванною, чомусь не помітив обок другу, яку наповнили вже інші. Це вже легше, адже спрощує ситуацію! - подумав я.

Сон 071224 "Рівень можливостей"

Ідемо з дружиною лісом: дика природа, якась річечка і виходимо на малопомітну будову, яка десь плавно переходить в гору. Підходимо до дверей. Я знаю, так само, як і сьогодні, ми приходимо сюди не часто. Дружина дістає ключі, відчиняє і ми заходимо всередину. Спочатку йде невелике сіре та дещо запилене приміщення, яке виводить нас на широкі сходи. Вже з пару років як вони заміновані, але міни видно, хоча певною мірою вже притрушуються пилом і якимсь своїм сірим життям у такому місці. Обережно піднімаємося ними вверх, аж поки не доходимо до місця, де починаються перші приміщення. Якщо піднятися ще вище, то можна потрапити до вищого навчального закладу, де ходять вчителі та зрідка студенти. В одному з таких сірих приміщень дружина облаштувала собі офіс, адже на то має своє право, і таке право надано тільки їй самій. Щось бере з речей, поливає вазони і раптом ми згадуємо, що забули знизу замкнути за собою двері. Шанси, що хтось тут ними прийде доволі малі, але є таке правило і його не треба порушувати. Приспішуємось, аби швидше зібратися і піти врешті-решт до виходу. Я виходжу з приміщення перший і бачу як по тих же сходах піднімається якийсь розгублений смуглявий чоловік років тридцяти. Я йому роблю зауваження, що тут не вільно ходити, тим більш, що все заміновано. Він питає: куди потрапив? - відповів, що кількома поверхами зверху - вже на горі - навчальний заклад. Він іде вверх і тут я бачу в проміжку сходових клітин поверхом два вище жіночу голову, явно викладача, який вже мені робить зауваження, що тут ходять сторонні особи. Якось дивно, наче на тому ж поверсі, що і ми, вже йдучи до сходів (хоча за логікою сну так не мало б бути), я заходжу в одні з дверей навчального закладу, проходжу двома акуратними офісними приміщеннями, зробленими вагончиком, в останньому зустрічаю якогось вчителя чи секретаря, вітаюсь польською (отже, події відбуваються в Польщі), перепрошую за несподіваний візит і виходжу. На виході проходжу трохи вперед, де маю діждатись дружину, але раптом бачу, що вона вже стоїть з повними торбами чогось, дивуюсь такій її швидкості, за що чую нарікання: де я пропав? І врешті-решт повертаємось до виходу. На початок моменту спуску сходами просинаюсь.

Прибирання, приготування та підготовка накривання столу в баби Марії (давно померла). Я залучений в процес мало не як ініціатор. Перші гості.

Нове місце, також приготування до святкування і формати столу, але вже ближче до театру. Збираються люди на концерт. Очікувалося мало народу, а тут поприходили так, що майже повна зала. Початок, виступає на сцені ведуча, грає музика, я в кінці ряду не все чую. Підходжу до звукооператора, аби зробив мелодію тихіше, яка перебиває голос. Робить, але виявляється є ще один оператор, який сидить безпосередньо біля сцени, так само з правого боку, але йому ця корекція звуку не подобається, озирається з першим оператором... Потім стіл, я сиджу і спостерігаю за іноземним гостем з Південної Кореї. Він намагається поспілкуватися з кожним, але не всі розуміють англійську, тим більш не можуть відповісти. Так само щось питає в мене, але я йому відповідаю лише кількома словами. Найбільше починає спілкуватися зі згаданим звукооператором, а він, хоч і українець, але має в собі якісь далекі риси азійця. Дивлюсь на них, а вони такі мені схожі, що мабуть й самі поки "дупля не в'яжуть" як це, а мені вже смішно.

Сон 200622 "Вугільна гора"

Знаходжусь на високій насипній горі з вугілля, що примикає до ще більшої бетонної стіни, із технологічного отвору якого, згори, сиплеться гаряче вугілля. Поки до мене долітає, встигає охолонути. Я ж стою з лопатою і відкидаю те вугілля нижче, аби щораз звільняти вільне місце до нових сипучих потоків. Зрідка до мене долітають невеликі гарячі вуглики, але шкоди не роблять. Моя праця безперевна і монотонна.

Сон 141121 "Невизначеність"

Приїжджаю до приватного будинку, власники якого здають його в оренду для робітників. Знаю, що одразу за моїм візитом мають приїхати працівники фірми, на яку працюю і я. Маю залагодити усі питання з поселенням. Пам'ятаю, що колись давно тут був, отож відтоді не має сильно все помінятися. Ось здалка бачу господарку, яка щойно приїхала додому. Обличчя знайоме, хоча занадто чорняве. (Як із будинком, так із хазяйкою: видно, що спогад відсилає мене до забутого сну). Дає зрозуміти, що можна жити, але все одно чомусь не все мені ясно. Знаю, що мають приїхати дві машини. Міркую: де вони мають стати? За рогом будинку помічаю машину, в якій за кермом сидить тітка Н. (в реалі померла). Чомусь уник контакту з нею, пішов у зворотній бік - звідки прийшов. Міркую на тему поселення хлопців. Тепер захотілось сходити в туалет по-серйозному, сам він на дворі. Заходжу в нього, а там не прибрано, так, що нема аж де ступити, але примощуюсь і стаю. За раз щось не виходить і я до нього в скорому часі повертаюсь, а біля нього на дворі бігають кури і весь час прагнуть у нього залізти. Заходжу в той туалет вдруге, примикаю двері, а щілина все ж таки залишається, примощуюсь, а кури раптом вламуються всі покотом так, що заповнюють весь простір, так що на початку відчуваю їх всіх на своїй спині. Я вже наперед уявляю, яким заляпаним звідти вийду. Одразу з ними і вивалюю на двір. 0220'

Пішли в ліс щось збирати, а по дорозі бачу гриби: білого на міцній ніжці, підберезовика, ще якісь... Зриваю, адже ножа з собою немає. Питаю: а гриби збиратимемо? Від їхнього виду: яке ні? - тільки "так"!

(Видно, в продовження попереднього уривку сну). Гуляємо лісом, наче це туристично-пригодницька подорож. Виходимо на якусь споруду, і потрапляємо в неї. Так, наче це спочатку була гора, а в результаті в ній опинились вікна. Аби ніхто сюди не проник, закидаю якісь кабеля через вікно в якості линви, у випадку негайної евакуації або підняття вгору.

Приходжу в якийсь автосалон, а в той же час до нього приїжджає група осіб з кількома давніми знайомими: М.Р., В.К.. М.Р. підходить до мене і на мої слова: як справи? - починає потроху плакати. Намагаюсь уяснити причину. Зі слів здогадуюсь, що хтось захворів або помер. А хто? - не ясно. Ту ж неясність не зміг отримати й від знайомих. Так, наче про когось говорять, а у мене на сказане жодних асоціацій. Конкретика імені - відсутня.

Підійшов до ліфта. Вибираю функцію, щоб ввести два слова. На червоному табло світяться рисочки. Поки думав, хтось підходить і просить не соромитися, а натискати свій поверх і їхати. Поряд стоять ще пару людей, які нічого не коментують. Я натискаю, але так, що мені знову роблять зауваження: два рази натискати не можна! Ви раз натиснули функцію "смерть"! (Так і не сів у ліфт. Проснувся. Відчув, що чомусь неприємно болить серце). 

Сон 021220 "Чорна гора"

Із якимись людьми опиняюсь біля землянистої гори. Дивлюсь на її схили, а з неї починає сипатися земля і щоразу інтенсивніше: раз, другий, третій... Дивлячись на певну до неї близькість, дивним чином дістаю рукою десь із-за своєї спини, наче іграшку, легкову машину, і ставлю перед собою, наче у фокусі, в реальний розмір. Запрошую тих з ким був до неї, сідаю за кермо і ми їдемо.

Сон 221119 "Програю життєві сценарії"

Я знаходжусь на екскурсії в музеї, що має свої експозиції на цілу гору (не метафора). Події відбуваються в Польщі. Спочатку вирішую піти на екскурсію без супроводу, але, по ходу проходження складною гірською ділянкою, потрапляю на діючу екскурсію і вже з нею до кінця проходжу маршрут. Цікаво, що чомусь вирішую пройти її заново, так само, але вже від початку, з екскурсоводом і групою. Експозиції музею являють собою певну історичну прив'язку до місцевости, осіб та більшою мірою пов'язана з релігійно-духовним шляхом становлення, того, що на тому місці колись була комунікаційна сполука (зв'язана внутрішніми ходами, наче в печерах) якогось католицького ордену. Найцікавіша частина, яку не зміг спочатку здолати сам, із-за певної складности в сходових дорогах, була пов'язана з проходом всередині гори. Сходи являли собою металоскляні конструкції. Аби я міг їх пройти з легкістю, треба було наперед знати, куди вони виходять. Напочатку проходив шлях по горизонталі, а згодом пішов угору. Здавалося, що так можна було йти доволі довго. Серед екскурсійних зупинок, які виглядали лише зменшенням швидкости ходи, були цікаві історичні локації: зі скульптурою, вирізаної барельєфом у камені, в квітах, які переходили в сади. Наостанок міг щось зірвати для себе й покуштувати. На кожному кроці біля тієї чи іншої локації знаходилась скринька для пожертв, а наприкінці, де був сад, їх було мало не на кожному кроці. Дістав якісь монети, аби зробити "офяру" наприкінці всього шляху. Подивився на решту грошей: гаманець повний, з нього вилізли кілька купюр по одному злотому. Подумав, що краще було б дати до 5 зл купюрами, аби не морочитися з монетами. Вирішив докинути пару купюр... Загалом, сама подорож неймовірно сподобалась! 0005'

У колективі програю життєві сценарії. Разом із тим у моєму домі мешкає людина з інвалідністю. Ми є приблизно однолітками, по років 20. Спілкуючись із ним, я виховую в собі певні емоційні здібності, маю отримати життєвий досвід. Потім ділюсь із кимось тим усвідомленням. 0500'

Сон 200618 "Втеча з постаменту"

Я з хлопцями повертаюсь з ремонтно-налагоджувальних процесів на заводі. Вийшовши з території підприємства, пішли в сторону гори, спочатку полем, потім дрібним лісом. Я кажу, чому б не проїхатись, а хтось каже, що так теж недалеко. Я дивлюсь на гору, в сторону якої йдемо, а вона від вершечку порізана різними смугами. Я питаю: а ви знаєте, що то таке? Це - Туреччина! А хлопці продовжують: це так вони добувають корисні копалини. Всю гірську породу ріжуть на різні сировинні потреби.
Один хлопець каже, що він так не може! Я не розумію про що він веде мову, адже почуваю себе ще молодим фахівцем у цьому колективі. Він продовжує, що минулого разу в перший день "запуску" так рознервувався, що мусив випити й не вийти на роботу. Хоча розумів, що це відповідально. Слухаючи їхню розмову, зрозумів, що з колектива чотирьох чоловік сьогодні під вечір можуть залишитись двоє, а я, ставши на їхнє робоче місце, поки не дам цілковитої ради. Інший каже, що сьогодні обов'язково має взяти шматок доломіту, щоб кинути в розплав - це у нього така вже традиція з року в рік, перед першим запуском. Хтось йому каже, що це не зовсім хороша ідея, начебто, не слушно шукати цю породу на тій горі... (Хтось когось обривав у тій живій розмові, тому не кожна думка була завершеною). Коли зайшли в ліс, ми зустріли групу працівників, що вивчали територію для якогось нового освоєння землі. Місцями горіла дрібна трава. Ми повернулись за якісь двері, аби трава догоріла. Крізь прозоре скло дверей, я бачив, як трава дотліла до них і почала підбиратися з іншого боку. У нас почали виникати пропозиції, що сказати, як будуть питати, що ми тут робимо?..

Я з дружиною з'їжджаємо на нове місце. Пакую свої речі: акуратно, складаю один до другого, аби легко було знайти їх при потребі. Дружина питає за кофти, які ще можуть бути в мене для прання. Серед тих речей, що складаю, знаходимо ще одну - синю. Якесь відчуття несправедливості та образи на когось (не одного): не просто так з'їжджаємо.

Пам'ятник, до якого час від часу повертався. Постамент, а на ньому голова або дивно виконана, або від давності трохи розсипалася в районі верхньої частини носа. Пам'ятник оточений невеликим сквером. (Таке враження, що він у інших варіаціях вже був у моїх снах). Цього разу вирішив прочитати кому пам'ятник поставлений, але так і не зміг. Всі літери були великими і мінилися від варіацій вгадування знаків. У результаті зрозумів лише, що це коротке прізвище приблизно з чотирьох літер із буквою "Ш", або якісь ієрогліфи в незвичному розумінні. Наче це ж місце, але вже не пам'ятник, а кіоск з дивовижними речами: наприклад, папуга, що читає цілі радіо-вистави: французькою, польською, українською. Якось все виглядає настільки іграшково, що я відчуваю себе мультиплікаційною лялькою, що з кимось вирішила врятувати кількох звірів з цього кіоска, завантаживши їх у іграшкову машину і разом із тим, на їх прохання, накинувши на них клітку, наче так було раніше. Від цієї втіхи вони заспокоїлись. Машина рушила, аби бути чимдалі від місця втечі.