Сон 190626 "Музейний іспит"

Я в Києві. Приїхав, аби з кимось відвідати музей. Доїхали міським транспортом. Вхід до закладу подібний до станції метро з двома входами в будинок. Купуємо квитки, нам видають пропускні картки, відбиваємось на вході й починаємо оглядати виставку. Доходимо до експозиції зі скляними кольоровими вазами та порцеляною. Мене зацікавило щось інше і я відриваюсь від знайомих, звертаючи на іншу експозицію, а там раптом опиняюсь на виході та трапляю на вулицю, так і не пройшовши виставку до кінця. Що за несправедливість: лише почали оглядати музей! Пробую повернутися, а коди з карткою вже не пускають. (Певна асоціація з реалом, коли в був ув Амстердамі, то відвідав Rijksmuseum, але трапив на експозиції якось не одразу). Для вирішення проблеми чомусь вирішую написати пояснювальну записку і виникає ідея фікс, що маю знайти папір. Спочатку думаю і питаю у людей за аркуш (у форматі А4), але ні в кого такого немає. Ця ідея "знайти папір" стає нав'язливою і я зі своїм питанням доходжу до ятки, де якась жінка продає дамські сумочки. Десь вона відволікається і я хапаю пару паків обгорткового паперу, ще не знаючи, що в них щось є, і знову виходжу на вулицю. Там зустрічаю фуру на постою і водія - жіночку, у якої прошу залишити ці паки з папером, лише в дорозі зрозумівши, що в них загорнуті нові сумочки. Спробував повернутися, але зайшов не з входу. (Згодом розгледів свою помилку: двоє парадних дверей до музею не були означені ані входом, ані виходом). Відбиваюсь карткою, яка вже не є актуальна. 

Знаю, що треба було лише п'ять злотих. Повертаюсь по гаманець (куди?), а згодом лише намацую його в кишені. Знову виходжу на вулицю, але бігом. Згодом зрозумів, що так стану мемом. Всюди були камери, а моя поведінка дивною. Вирішую прийти з повинною. Вже розумію, що відео зі мною "завірусилось" і це треба якось виправляти. Знову приходжу до музею, купую квиток і входжу як нормальний відвідувач. Підходжу до охорони і питаю за дирекцію, а у цей момент чую, як один охоронець пояснює іншому, показуючи на екран монітора, що цей на фото підозрілий (бачу обличчя тієї людини), цей такий, а цей... Я вже було відійшов, але повернувся і сказав, а цей, показуючи на себе, зараз напише пояснювальну. Приходжу до дирекції, а мене просять зайти до якоїсь авдиторії, а там сидять за партами лише дорослі чоловіки. Сідаю вкінці зали на вільне місце. Згодом розумію, що це поліцейські в цивільному, а в них екзамен. Починають їм щось роздавати, навіть мені поклали на стіл. Дивлюсь, а це дивні пластикові клавіатури різної форми. Для чого це? - подумав я і проснувся.

Сон 301022 "Зміна комунікації"

Перебуваю в Польщі. Раптом в Україну для батьків треба відправити презент. Зібрав необхідні речі, поклав у робочий рюкзак, поїхав на автовокзал. По дорозі вирішив, що передам разом із рюкзаком. На автовокзалі минув гурт балакучих людей. Загалом, атмосфера в таких місцях незмінна. Знайшов потрібний автобус і водія, який їде до рідного міста. Став у чергу за тими, хто сідає на маршрут. Трохи простояв. Коли підійшла черга, швидко і безпроблемно домовився з водієм, отже, пора віддавати "торбу". Поки з ним спілкувався, згадував свій рюкзак, як такий, що має коричневий колір (в реалі чорний із логотипом "Пума"), беру рюкзак, а він має якусь веселкову гаму кольорів (щось на зразок краплинчастих малюнків Джексона Поллока). Сумнівів, що це моя сумка не виникає. Вирішую перевірити вміст. Розкриваю і перекладаю речі. Пора вже віддавати водієві! Хочу сфотографувати зовнішній вигляд, аби батько, який отримуватиме передачу, знав її на вигляд. І тут раптом у мене з'являється ідея, що краще передати ту невелику кількість речей у звичайному пакеті, адже, в самому рюкзаку залишаються ще й мої речі, з якими їжджу на роботу. Починаю реалізовувати ідею. Хоча роблю це швидко, чомусь це забирає час: всі відїжджаючі в автобусі та водій очікують не мене, а я тут ще перекладаюсь. Поки збирався наново, доклав ще шоколадки та якусь рибну консерву (логіка, як уві сні: звідки їх взяв - невідомо, асоціативна подібність із реалом, якби їх брав із холодильника). Все! - віддаю водієві. Форма і зміст влаштовує. 0333'

Сон 041022 "Занудство та нахабство"

Склав модну дорожню сумку чорного кольору та йду в готель "Diamant" (часткова асоціація з реальністю). Хочу там здати сумку на зберігання. Знаю, що цей готель має "три зірочки", отже зберігання речей занадто дорогим не буде. Сам пристойно вдягнений: у чорний костюм та краватку. Заходжу в готель дівчина на рецепшині одразу звертає на мене увагу, але просить зачекати, поки дообслужить іншого клієнта. Тепер моя черга. Зберігання такої сумки обійдеться у 25 злотих. Мене це влаштовує. Знаю, що зберегти потрібно лише на один день. Здаю сумку і йду. На вулиці якась ліва дівчина хоче мене поцілувати. Втікаю від неї. Щоб відірватися від зануди остаточно, злітаю десь на висоту ліхтарів. Бачу, як на великій площі електромеханіки ремонтують повітряну лінію електропередач для тролейбусів. Щось їм допомагаю, вони дякують і я лечу далі. Навколо мене виключно міський краєвид. Здіймається вітер і відносить мене до стіни якогось будинку. Там є магазин, а біля нього черга в туалет. Вирішую туди піти, але діти та підлітки пруться першими у двері - більш нахабні.

Сон 120322 "Несумісність поєднання"

У процесі якихось організаційних подій опиняюсь біля сцени разом із незнайомими мені провідними діячами. Моя увага зосереджена на одному із них, наче я опікуюсь або переймаюсь його справами. На якомусь етапі зауважую на його відкритій спортивній сумці, в якій ворохом лежать кавалки міді. Дивлячись раз на нього і другий - на ту привідкриту торбу, виникає відчуття несумісности поєднання "сценічного" образу з "присценічним" змістом.

Сон 160720 "Загадкове зникнення"

Я з дружиною намагаюсь з'ясувати причини загадкового зникнення людей. Ось цього разу вони добралися і до нас. Заходжу з донькою в кімнату, а там на столі стоїть жіноча чорна сумочка, а біля неї лежить ще один предмет. Мами - немає! Ми в шоці. Ось вона тут із нами була, залишалась у сусідній кімнаті, а тепер?.. Пробуємо відтворити похвилинно хронологію подій, аби зрозуміти: як це відбулось? 0120'

Сон 051219 "Алогічний вчинок"

У мене важлива поїздка, мета якої: подати документи. Завчасно куплений квиток на 9 годину ранку. Зараз на годиннику: за п'ятнадцять восьма. Я ж стою на зупинці й очікую на міський тролейбус, яким маю доїхати на автовокзал. Під'їжджають два транспортних засоби. З одного виходить водій і в розмові з кимось каже, що до кінцевої він доїжджає на 45 хв. Дивлюсь на годинник і розумію, що встигатиму. Озираюсь на другий тролейбус, що під'їхав першим, зокрема, його номер, розумію, що треба сідати на той, яким знаю точно, що доїду. В салон сідає останній пасажир, а я розумію, що моя сумка, що має бути на плечі, стоїть на зупинці, ближче до першого тролейбуса. Розумію, що не встигатиму її забрати і тролейбус вже рушатиме, роблю алогічний крок: заскочую з думкою про час, адже мені треба встигнути доїхати! Транспорт починає їхати й у салоні починаю розуміти всю трагічність ситуації: в тій сумці в мене документи, квиток на очікувану годину, ще й нічим розрахуватися, як до мене підійде кондуктор. Тролейбус завертає вліво, до приватного сектору (зміна маршруту: об'їжджає міст, на якому ремонт), а я вже думаю, як мені зійти, аби забрати сумку. Тисну на кнопку виклику до водія, але розумію, що зараз він іде на спуск і не зупиниться. За спуском короткий поворот, ще поворот... Якщо зійду, скільки ж ітиму пішки? Треба доїхати до першої зупинки і пересісти на зустрічний. У транспорті тісно, як у консервній банці. Я стою спиною до якоїсь дівчини середнього зросту. Відчуваю на спині її руки, якими вона витримує дистанцію до себе. Далі відчуваю щось незвичне: руки розпрямляються і огортають мене за талію. Цієї миті проходить кондуктор, якому хочу пояснити ситуацію, що не маю грошей, адже забув сумку на зупинці. Кондуктор, проштовхуючись між людьми, нічого не каже, навіть не дивиться на мене, рухаючись далі й розраховуючи тих, хто подає гроші. Я ж пробую розвернутися, аби побачити: що за незнайомка пробує до мене прихилитися, але мені так і не вдається. Опускаю її руки, аби пролізти вперед до виходу. По ту сторону дороги бачу зупинку у зворотньому напрямку. Отже, десь зараз буду вже сходити. 0250'

Я на курсах, де в паузі між роботою нас навчають робити монтаж. Колеги стали в чергу. Кожен має пройти практику за 10-15 хвилин. Стоїть кілька видів обладнання, яке треба буде спробувати зібрати. Я трохи запізнився, тому мені пару колег з черги кажуть, що я заслужив стати ближче до початку черги. Я йду і стаю. Хтось пробує обуритися, але йому наводять залізний аргумент, щось на зразок того, що я заслужив! Після чого обурення мовкає. Вчитель-практик для мене вигадує свій варіант роботи з тим обладнанням. Потім я іду з ним до іншого об'єкту, на цьому ж підприємстві. Сидимо й розмовляємо про роботу, навчання, чи бачив він на цьому заводі увесь виробничий процес?.. Відповів, що був лише у двух спорудах. Цікава мить: під час всіх тих подій відчув приємний запах парфумів, аж захотілося спитати: яка їх назва? - але не було в кого. Простий повів повітря. 0500'

Сон 060918 "Зустрічі та спілкування"

Донька вільно говорить по англійськи, польськи, адже вчиться в смішаному класі. За пару років вивчила мови. Моє здивування.

Три дівчини і давній друг по творчому цеху Р.З. Сидимо в машині і обговорюємо, куди їхати на природу, де по дорозі затаритися. Я висловлюю свої пропозиції, дівчата заперечують і вносять свої. Домовляємось зустрітися, як поберемо все необхідне з дому.
Вдома, на батьківському подвір'ї, стоїть гараж, в стелю якого забетонований стовбур горіха. Я дивлюсь із середини на те поєднання: округлість стовбура в суцільному бетоні. Подумалось: а як ми робитимемо потім, коли стовбур дерева буде рости? Роздовбувати і забетоновувати наново?..
Поряд із гаражем стоїть собача буда. Над нею висить похилена галузка іншого горіха. Я уявляю, як уночі обійматиму її, щоб спати, стоячи ногами на тій буді, де живе собака. Але кажу собі: погане рішення.
Я недалеко цієї ж буди, але за огорожею і на провулку. Зустрічаю другого давнього знайомого І.С., кажу:
- Який збіг! А що сьогодні за свято? Бо бачу всі з ким я їхав - на ньому!
- А хіба ти не знаєш?
- ?
- Річниця, як померла моя мати. - Каже І.С.
Мали їхати на природу. І не ясно чи поїдемо, бо все якось перегралось на інший лад. Дивлюсь на небо, а воно хмуриться, кажу:
- Видно нічого не буде.
Потім дивлюсь - ясніє.
Всі в одному домі, а я на вулиці. І.С. вийшов до мене і ділиться, що Копитько програв конкурс на знання книг, хоча працює в бібліотеці.
Бабуся І.С. на порозі батьківського дому стоїть близько до внука, обводить двома руками голову І.С., розглядає, говорить про щетину, за якою треба доглядати. Я помічаю, що він, якийсь старий, інший на лице ніж я його знаю.
Я питаю:
- А ви пам'ятаєте, яким він вам подобався? - адже кожного разу міняв бороду.
- Пам'ятаю, десь у мене є фотограія! - каже вона.
- Приставити йому штучні вуса! - жартую я.
Мати і двоюрідна сестра дивляться на ту сцену й обіймають один одного.
- Що ти будеш робити без івецьків? - серйозно перепитує в І.С. його бабуся.
- Івецьки це...
Мати і двоюрідна сестра починають  "угорати" зі сміху, я разом із ними.
Зловив себе на тому, що проснувся усміхненим. 0326'


Я в якійсь іспаномовній країні. Якийсь чоловік для мене проводить екскурсію по їхньому базару. Зустрічаю типові латино-американські обличчя. Підводить мене до кількох людей, які знають українську мову. Їм, як і мені, доволі приємна така зустріч. Є люди, що можуть говорити по російськи, зокрема одна жіночка, як я зрозумів, уродженка Молдови. По дорозі знаходжу сумку якоїсь дівчини, намагаюсь догнати її, йду по сліду. Гублю. Йду з дружиною додому, несу покупки. Якась дівчина, схожа на ту ж, що згубила сумку, посеред вулиці голосно говорить українською по телефону. Жінка відходить у сторону. Доганяю дівчину, питаю чи не її сумка. Дівчина на радощах: що є "людинка" з рідного краю! Поводиться так, наче я хотів би познайомитись з нею ближче. Але я кажу, що чекаю на дружину. Дівчина розчаровано: так? - і відходить у сльозах. 0510'

Сон 290418

Праця під водою. Батьківський дім. У ньому великий акваріум наповнений по самий верх водою, розмірами з кімнату ~ 3-4. Цей акваріум стоїть у кутку великої кімнати, де свого часу був телевізор. У акваріумі стоїть ліжко, невеликий стіл. На тому ліжку мати прилягла спати, втомлена, після роботи. Я у тому ж акваріумі обдираю від пластику (штучної основи) речі, зокрема дорожню сумку, сидячи спиною до ліжка. Великі та малі шматки того пластику плавають у воді, опадаючи на дно. Відчуття мого перебування у воді: плавність рухів і легкість тіла, дихаю під водою рівно і комфортно. Чую, що до дому приходить батько. Я кажу про це матері і вона прокидається. Стає з ліжка і йде до нього. Я розумію, що пора зливати з акваріуму воду... Як остаточно збігла вода, я відчув важкість тіла, а в місці, де вона сходила, побачив великі шматки чорної целофанки, яку я обдирав із середини сумки. Подумалось: і цим нам доводилось дихати, як нині доводиться рибам у засмічених морях і океанах?..

Фрагмент: Я знаходжусь на громадному підприємстві чи то в державному закладі - закритого типу, відчуття: наче у підводному човні. Всі дії обмежені з метою безпеки життя і довкілля. Я стою до віконечка з продажу товарів першої необхідності. Серед асортименту, якісь товари наявні, інші - відсутні. За мною стоїть мій напарник, з яким я маю виконати надане нам завдання.

Складаю разом з колегами в себе на базі металеву конструкцію, ідентичну, як у клієнта. Робимо так, аби усі елементи самої конструкції пасували одна до одної: за розмірами і отворами. Наша конструкція є експетиментом для створення готових елементів.