- Przepraszam, nie chce roic ciebie, a chce roić siebie i rodzinę. (Вибачаюсь, не хочу марити тебе, а хочу марити себе і родину). - І від мене втікає.
Далі я сам і так само утікаю від переслідування, але вже якісно інакше: не в просторі, що швидко змінюється - тут я навіть перескакував з галузки на галузку дерева, з предметів грубих на інші металеві елементи, - а вже в часі (!!!). Цю зміну відчув майже на фізичному рівні. Трапляю в знайоме мені місце (протягом всього сну). Відзначаю, як все сильно змінилося. Заходять ті ж люди, які за нами бігли, але поважно супроводжують науковців. Це якась лабораторія. Знаходячись за рогом, чую, як вони спокійним тоном до себе відзначають, що щось в їхньому експерименті сьогодні змінилось, проходять ті ж знайомі мені обладання, по яких ми колись стрибали, коли втікали. Лише зараз розумію, що схожі на телескопи, а десь на гігантичні промислових розмірів обладнання творення "блискавок Тесли". Розумію, що перемістився в часі, і те, що ці люди мене можуть не впізнати. Хапаю якийсь чорний плащ, загортаю руки поперед себе і стараюсь спокійно покинути це приміщення. По дорозі зустрічаю наче знайоме обличчя професора, який мене зауважує та наче щось хоче пригадати, але не сигналізує для інших: хто я тут такий і що тут роблю? Поводжусь, наче робітник цього закладу. Іду до виходу, якби покидаючи робоче місце.
Як вчора уві сні, так і сьогодні здійснював будівельні роботи, пов'язані з фундаментом. Вчора мав додатково нанести штукатурку, але оцінив, що зроблений підмурок висох на рівний і гладкий моноліт темно-жовтого кольору, а сьогодні такі ж штукатурні роботи при такому ж високому фундаменті, але вже біля стіни, викладеної червоною цеглою.
