Сон 110426 "Недовершеність"

Проходжу вулицею, а через дорогу на зупинці помічаю жіночку з пов'язкою на голові, що була незвично скомбінован, як чехол для окулярів від сонця. Міркую: гарна ідея! Приходжу до дому (без конкретики) і ділюсь враженням з донькою. (Події пришвидшуються). Якось одразу продовжую рух вулицею з нею і знову через дорогу, вже на пішохідному переході помічаю ту саму жіночку з пов'язкою. Вирішую разом із донькою до неї підійти. Розмова почалась так, наче ми були вже знайомі (вдруге уві сні цікава логіка "прискорення подій"), а маю лише представити дочку. Кажу її ім'я і розтлумачую "до слова" правильність вимови та письма в транслітерації латиницею...

Приходжу з групою колег на об'єкт, а нам кажуть, що сьогодні буде для всіх нова робота. Проходимо з меншого промислового приміщення в більше, а там багато народу і не ясно до кінця: чи це свято, чи збори, чи неформальна перевірка, навчання, підготовка до чогось нового? Всі одягнені не по-робочому, а переважно цивільно. Якийсь чоловік у одязі з натяком на медпрацівника відривається від розмови з кимось, підходить до мене і робить зауваження, щось у контексті охорони праці, а я, дивлячись на нього, роблю йому зустрічне зауваження, яким нівелюю претензію до мене. Далі з тими ж колегами, з яким приїхав, йду між неформальними рядами людей і зазираємо: що нового? По ходу пробуємо додзвонитися до когось з колег: де всі є? Так одразу потрапляємо на святковий стіл, де зустрічаємо декого зі знайомих, які розповідають, що цей фуршет зроблений виключно для нас. За логікою подій: такі столи могли бути накритими десь ще для інших працівників з інших фірм. Дивлюсь на страви, і якщо спочатку їсти не хотілось, з того, що там було, вже викликало апетит. Апетит - апетитом, а чистих тарілок - немає. Добре, можна їсти з тієї, де вже надібрали салат, а де взяти чисту виделку? Міркую, взяти ужиту та протерти серветкою. Тільки-но сідати за стіл, а половина страв уже "перекочувала" на інший. Цієї ж миті приходить колега, до якого хтось пробував додзвонитися, а в мене його контакту не було, і пропонує обмінятися телефонними номерами, аби мати в подальшому зв'язок. Вже записуючи номер, пробую пригадати його ім'я та прізвище...

Burgh-Haamstede, Національний парк Oosterschelde, Zeeland, Нідерланди

Сон 270226 "Як впало - підняти"

Повертаюсь з дачі до дому, а в руках несу, як не смішно звучить, і сам собі називаю: зброю і наркотики (візуальна конкретика відсутня). Далі та за інших обставин - повтор того, що несу а руках...

Ранок. Після сну. (Сон уві сні). Збираюсь їхати. За плечима рюкзак. Мав зайти за донькою. Пішов за будинок. Знаю, що через вікно мене могли бачити, адже звернув на себе увагу, зокрема у мить, коли дитина їла за столом.

Маю їхати на весілля. Виходжу в сад, ближче до дороги і збираю яблука. Семе дерево огороджене тепличною фолією. Там збираю перші падані плоди, більшою мірою розбиті. Беру все в оберемок. Несу додому, де хазяйнує теща... Чомусь всі подумали, що я поїхав сам.

Вивчаю будинок в якому живу, зокрема підлога - стара. Навіть бачу, як бігають мурахи. Ця споруда - це частина території заводу де живу та є ще тут інші об'єкти, які для декого є екскурсійними. Бачу, як велика група людей рухається в сторону головної вулиці, а починають вони свою екскурсію з того, що заходять і йдуть по промисловій трубі, потім виходять горищем на дах будинку і спускаються з іншої сторони споруди на згадану дорогу, що врешті-решт є для них прямою та широкою. Спостерігаючи за вервечкою тих людей, що певною мірою нагадують мурах (оціночне судження після сну), з погляду безпеки все це виглядає жахливо: ось бачу, як двоє дітей бавляться на висоті згаданої труби, одна з них падає, а я кричу... хтось теж, а хтось інший ловить її на землі. (Певний стрес). Тепер бачу якби сусідку, яка живе на цій самій території. Якийсь захід, а я сиджу у притул її дверей. Вона заходить раз, за нею хтось другий і залишає привідчинені двері... а я так і сиджу на стільчику зовні будинку і бачу, що в домі - пухнастий килим і велика іграшка у вигляді декоративної білої пухнастої вівці. Бачу сусідку, що сидить на канапі, а на ній рель'єфно на светрі вишитий пес. Я навіть починаю розуміти певну пухнасту символічність між овечкою та собачкою...

Spijkenisse, Rotterdam, Нідерланди

Сон 22-230126 "Незручне місце"

Якийсь многолюдний захід. Тепер з кимось із незнайомого мені міста виїжджаємо на велосипедах за його межі. По прямій дорозі доходимо до кругового перехрестя, на якому видніються напрямки подальшої дороги: Писковіце, Пижовіце, (третє забув). Розумію, що обрали неправильний шлях. Повертаємось, аби визначити маршрут. Вивчаю мапи виїзду з міста в різних ракурсах: зблизька, здалеку, на паперових носіях та на GPS. (Цей момент сну доволі цікавий, адже почав розуміти, що звичними дорогами на велосипедах нам їхати просто буде невигідно довше; наприклад, одна головна дорога йшла в ліс, там розверталась мало не до того ж місця, звідки треба було визначитись після згаданого перехрестя). Тепер довга розмова хто з нами їде ще. Утворився цілий "консиліум", який перетворився в повний бардак: багато лишніх розмов, незадоволеність, люди, яких узагалі не знаю, що впливало на процес прийняття рішення. Аби покинути це місто, мені вже не ясно чи взагалі я повертаюсь чи вже їхатиму не велосипедом, а якимсь автом.

22.01.26

Я в якійсь лікарні, що має актову залу, де відбуваються зібрання незнайомої мені релігійної громади. Подумки відзначаю незвичне поєднання таких структур. (Іронія буквальна). Зазираю до зали, що має вигляд амфітеатру, де починають збиратися люди, а десь там по середині зліва (поглядом від мене) сидить моя дружина. Прошу, аби вона мене побачила і підняла руку. Чую чийсь впізнаваний мені голос-вигук: здивування від моєї тут присутности. Раптом пригадую, що якраз десь вчора тут був із інших причин. (Схоже, на уривок забутого сну). Піднімаюсь, аби сісти поряд дружини, а там - малі та вузькі парти-лавки, так, що я зі своїм зростом міг би сидіти лише боком, зайнявши два місця. Думаю сісти біля неї на ряд нижче...

23.01.26

Сон 200126 "З гумором до деталей"

Щось пов'язане з ліфтом, яким постійно їжджу верх-низ. Тепер ремонт авта, де її звуки в дорозі подібні до звуків її ремонту, якби вказуючи на недосконалість. Тепер якийсь чоловік каже: "То новий Мустанґ", - показуючи на свою машину, яка була презентована виключно для нього. Він є якби спеціалістом, який виявить і вкаже всі недоліки ще до того, як авто набуде серійного виробництва. І тут я його бачу, як змінює дизайн сидіння для своєї машини, зокрема підголівника. Процес підбору бачу якби в дизайнерських версіях на моніторі, але з непокидаючим відчуттям, що ця машина "на яву". Найсмішніша версія була на початку: у вигляді Чебурашки. Уявіть підголівник на сидінні з великими вухами.. Завершилось на версії, я б назвав: об'єднаних вух у вигляді колеса. Це на думку суперспеціаліста мало б бути "проривом". Тепер дає сісти за кермо і мені. Дорога. Світлофор. Не можу зупинитися на червоний колір... Якась бабка переходить дорогу, інша бабка за нею ще й піднімає з пішохідного переходу якусь монету, зауважує мене і в останній момент ховається в темряві.

Приходжу на зустріч однокласників, а там сидять лише пару людей. Все тільки на старті: готуються страви до столу. Вирішую долучитися тим, аби спочатку почистити картоплю. Що й роблю. Робота нудна, але виконую десь із невелике відерко. Десь відволікаюсь і другим моментом починаю його шукати. Якийсь хлопець робить суші розміром з пів столу (справжній витвір мистецтва) у вигляді малюнку японської гори Фудзіяма (так собі думаю). Поки шукаю почищеної картоплі, за іншим столиком бачу однокурсницю І. (не зі школи, якби не за логікою подій, а з училища). Сиділа сама і "в собі", тому вийшло так, що вона мене не зауважила і я з нею не привітався. Повертаюсь шукати далі... потім займаюсь іншим: розповідаю, що минулого разу для нашої спільної зустрічі чистив рибу оселедця. Хтось мені розповідає про різні види ножів для чищення риб, з чим я був незнайомий, і розширює думку про звичайні ножі, де вже я роблю уточнення про таку форму ножа, що вже рахується як холодна зброя. Тепер на тій зустрічі бачу давню однокласницю М.. Звернув увагу, коли почув від неї вирвану з контексту фразу: "Я теж...".

- Притіт, Наташа... та що Маша! - кажу я.

Моя реакція відбулась під впливом візуального каламбуру: дві поряд дівчини стоять ув однаковому за кольором светриках - синьому. На що вона теж віджартовується, де я впізнаю її давню усмішку та гумор...

Сон 191025 "Рогата мавпа"

Чую якісь уривки розмови матері та сестри, після чого з'являється якесь пожвавлення. З почутого зрозумів, але засумнівався в тому, що сестра хоч і поступила у вищий навчальний закад, але так туди й не піде, а вирішила працювати. Бачу, як вона дещо зраділа від того, схоже, що має якісь нові плани. Вирішую перепитати в неї, чи дійсно це так? Підтверджує, хоча не зовсім ясно аргументує чому. Подумки про себе вибудовую відповідь: авжеж, має офіс в центрі міста, майже пустує, чому б не зосередитися на викладанні англійської та малюванні? (Тут у мене перехрещуються з реалу не тільки життя сестри, але й моєї доньки: обидва художники, хоча англійську викладає донька, сестра колись відмовилась з вищої науки, бо так склались сімейні обставини, а донька якраз поступила у виш). Продовжую міркувати, співставляючи з собою: то тут лише я вчусь і матиму вищу освіту? (Таке переконання). Навіть задумався: ще й поєдную з роботою... І як це в мене виходить? Знаю, що якраз зараз маю їхати на навчання. Виходжу з дому. Дорогою зустрічаю якісь земельні роботи. Чомусь зупиняюсь, аби розгледіти, що це? Якийсь замурзаний на обличчі та одягу чоловік виходить з якогось льоху, підходить до свого керівництва, яке знаходилося поряд, де я стояв, і показує знахідку. Виявляється - це поховання з часів фараонів. Подумки: то він такий брудний тому, що лазив у могилі? Дивлюсь на знахідку: і справді, подібна фігурка з тих далеких часів. (Схоже на певний спогад з реалу, коли я був у Франції і бачив в одному з музеїв артефакти часів фараонів). Хтось просить мене відвезти знахідки в музей. Спершу здалось, що то лише дві мініатюрні речі, а виявилось, що в машині вже лежали інші, в рази більші. Приїжджаємо до музею, а там велика лабораторія по дослідженню та реставрації. Помічаю, що попередньо з тієї могили привозилися й інші речі: якщо я тримав лише мініатюрну статуетку, зроблену з якогось м'якого каменю, то на столі стояли кілька більших, десь до 30 см, дерев'яні, по-своєму цікаві, зокрема зображеннями на них. Беру до рук одну і відзначаю на ній нетиповий образ. Прошу доньку, що раптом виявилась праворуч мене (тут реально зміщення в часі: сестра на початку сну така ж була молода, як зараз моя донька) сфотографувати одну з тих фігур, яку тримав у руці, і на якій, окрім впізнаваних елементів, ще була намальована коала так, наче людина-орел тримає на руках дитину. Розглядаємо та вдвох дивуємося: невже в ті часи на півночі Африки були й такі тварини? Вирішив похвалити співробітників музею, адже бачив їхню офіційну виставку з подібних знахідок. Починаю розглядати інші артефакти, що були на іншому столі, які ми привезли, а хтось вже їх заніс. Зокрема, на круглому, як колесо дерев'яному елементі була намальована мавпа (в подальшому згадається, що зі приставними рогами). Поряд неї у дивній посудини (майже акваріумі) лежала велика риба зі вставленим чи то дзьобом, чи рогом у грудях. Біля неї, в прозорій рідині плавала інша мертва риба. Але поряд один одного лежали так, що створювали рух, наче вони живі, хоча розпанахані животи виказували, що це не так. Риба віддавала характерний для неї запах, наче копчена скумбрія. Спробував справробітників музею зауважити на тому рухові, що в мене викликало голосне здивування. Тієї миті видалось, що рух створювала якась інша - третя риба, непримітна на початку. З іншого боку було однозначне розуміння мертвотности того образу. Тепер згадую, що мені треба на навчання в університет, а машина довго не чекатиме. Виходжу на вулицю, а поряд, в кількох кроках, щось подібне на базарчик. Помічаю під ногами якісь шматки ріг. Згадую про рогату мавпу, що вона дісно ще була в машині з приставленими до дошки (над головою), а в лабораторії щось на ній їх не помітив. І що це дійно її роги, а вони не просто цілі, а розсипались на декілька кавалків. Це ж безцінні артефакти минулого! Мало хто вигадає зараз такий образ. Починаю збирати, аби занести в лабораторію. Хтось із продавців ринку авторитетно дивиться на мою ініціативу і поважно, голосом знавця давнини каже:

- Роги треба буде позолотити!

Знову виходжу на дорогу, а дві машини, якими приїхали, і які мене чекали, так мені здавалось, вже немає. Щойно були, поки з землі збирав цінне для подальшої науки... Що ж прийдеться добиратися на навчання власними силами!

Сон 110525 "Руїна 2.0"

Події відбуваються біля перекритої дамби, що забезпечує Пакистан водою (нині перекрито Індією у зв'язку з ймовірною війною між країнами). (Наснилось саме такою, якою фрагментом побачив на одному відео). Бачу біля осушеного підніжжя цієї дамби багато людей. Я десь поміж них. Мені важко зрозуміти їхню роль, але це точно не цивільні, наче й військові, але не у формі, а ближче до ролі робітників.

09.05.25

Завірусився в інтернет-мережі відеоролик, як російський священник знімав свою службу ("божу"), якого знають, як пропагандиста-шовініста "рускава міра" (таке переконанння уві сні). (Також є якесь довчасне знання уві сні, що храм, у якому він служить, є чорною дерев'яною спорудою). Стоїть він перед тим, хто його знімає на відео, а за ним високий десь триярусний підсвічник у вигляді Пізанської вежі. Раптом під час проповіді (більш не божої, а пропагандистської) той підсвічник за ним падає і починають горіти хоругви, а вони настільки займисті, що храм за короткий час починає палати мало не всюди. Це відео для мене стає таким смішним, що я просинаюсь.

В дорозі треба було з'їсти колективом велику порцію, що складалась із двох страв: рису та якогось зеленого салату і дещо була схожа на територію України. Аби не зіпсувалась, зробили навіть декілька вимушених зупинок, аби доїсти ту порцію повністю.

11.05.25

Сон 160425 "Міра можливостей"

Приходить увечері додому дружина і розповідає, що не змогла здати екзамен на громадянство. Коментує свою ситуацію: "І це лише був звичний (екзамен)!" І питає мене: "А складний - потягнеш?"

12.04.25

Відрядження. Сумки. Автобус. Кінцева зупинка і я сходжу. Йду... а водій гукає до мене: "Сумки забиратимеш?".

15.04.25

Згадав уві сні забутий сон. (Нагадала локація, не з реалу). Наче почав жити у Франції в якомусь селі розміром на одну довгу вулицю і презентувати в ньому те, що пов'язане з моєю роботою: начебто м'ясну нарізку, яку з часом так і не захотіли купувати. Сьогодні ж уві сні я маю занести попрані речі на знайоме місце: сушка, що має бути на галявині в самому кінці вулиці. Проходжу тією вулицею і вітаюсь із сусідами: "бонжур" одним, "бонжур" другим, "бонжур" усім, кого бачу на вулиці, в дворах і на городах. Я знаю цих людей (таке переконання уві сні), і за різних обставин, адже з усіма мав можливість поспілкуватися в контексті давніх інтересів. Дехто мене якби ненавмисно ігнорує, привідкриваючи одне око на моє "бонжур" і ліниво махаючи рукою, далі цілеспрямовано насолоджуючись сонцем, а дехто мало не готовий запросити до себе у гості. Навіть пригаду деякі подробиці, як там був. (Підозра, що має бути якийсь подібний сон, записаний давним-давно, як заходив до сусідів (саме таких, що уві сні) у гості). Минаю всі будинки, виходжу на галявину та розумію, що всі ті речі, що залишив тут раніше, так і не висохли, а позамерзали (оригінальний поворот подій: усю дорогу мені здавалось лише тепла пора року), а ті речі, що ніс із собою - більшою мірою розгубились, адже були чомусь не в охапці, а на якійсь палці (дивна логістика). Озирнувшись, навіть побачив деякі речі на землі. Тепер прийшов якийсь пузатий начальник, аби справити тут же на галявині малу потребу. Стояв довго і ніц... Я не витримую і вирішую по довгій павзі прокоментувати зі своєрідним гумором його позу "завмри" з опущеною рукою нижче пупа:

- Хоч будильник спалив! ("Будильник" - це з натяком на його великий живіт).

Поряд замку Château d'Avrilly, Trévol, Франція 

Сон 251224 "Powodzenia w drodze"

Довге і старанне прокладання прямої дороги, творенням глухих заїздів один за другим у ліву сторону.

Їду з Києва в Польщу. Роблю пересадку в Житомирі (таке переконання, хоча уві сні - нічого спільного з містом: якийсь вихід у поле, - схоже, як відгомін попереднього фрагменту сновидіння). З трудом сідаю на якусь маршрутку, в цьому допомагає мені незнайомий чоловік, який також їде в Польщу. Проблема знайти транспорт була очевидною. Сівши до маршрутки, засинаю. Просинаюсь від того, що бачу незнайомих людей якби в іншому бусі, чую від них польську мову і бажаю "powodzenia w drodze". Лише тоді, як рушили, я зрозумів, що сидять вони в одному зі мною транспорті. От, що значить проснутися і на сонну голову зрозуміти, що коїться! - подумав я. Ще пару коротких у хвилину часом зупинок і це - кінцева! Як? - я ж ще не доїхав до Польщі? - кажу попутнику, з яким сів у Житомирі. Він мене заспокоює, що доїхали не тільки до Польщі, а ще заїхали до Ґлівіц. Я сам від себе в шоці: невже я всю дорогу спав? Так спав, що не пам'ятаю близько 20 годин разом із прикордонним контролем? Сам собі дивуюсь: таке в мене вперше в житті!

P.S.

Цікава тема помилок при записування снів, особливо, посеред ночі або вранці. Варто дослідити тему глибше. Це не просто одруківки, а буквальне сприйняття слів "крізь сон". Такі слова, як правило пов'язаних із фонетикою, автоматично редагую "на свіжу голову", не зважаючи на їх значенні у кращому пізнанні природи сну. Наприклад, слово "глухих" сьогодні записав як "хлухих". Чому б так?

Сон 151224 "Брак уваги буває різним"

Знаходжусь у роботі на об'єкті, який мені знайомий. (Переконання, що я вже тут був, або повтор роботи з дня на день якби пригадування забутого сну. Нічого буквально знайомого з реальністю, лише асоціації). Замонтовані дві газові установки по обох сторонах водойми. (Уві сні артикулюю для себе як "озеро". З реальности воно нагадує мені копанку на дачі та старий став біля рідної школи). Робота добігає кінця, але до цих газових установок мають бути підключені кабелі, які вже заведені з попереднього тут візиту. (Логіка: для чого газові установки для водойми - не ясно). Для обслуги на віддаленій відстані знаходиться окремо збудована споруда. До щитової від того "озера" заведено багато інших кабелів, які так само ще не підключені. Раптом, наступного дня до нашої незначної бригади доїжджають нові робітники. Як? Скоро й так закінчення об'єкту? Серед нових хлопців помічаю знайомі обличчя. Зокрема в якості простого робітника бачу одного з колишніх своїх директорів, обличчя якого нагадує мені іншого робітника (як і в реалі - корінного таджика з українським паспортом, який майже все життя прожив у Одесі). Я з почуттям бригадира намагаюсь знайти контакт від своєї фірми щодо нових працівників і змін в розкладі праці, але так і не вдається відкрити електронну пошту. Всі працюють настільки автономно, що не виникає питань, а мені так і не вдається з кимось з них поговорити. Шукаю контакт в е-мейл, що писало мені начальство, але не бачу нових сповіщень. Смартфон вкотре підгальмовує. Саму електронну скриньку так і не встигаю відкрити, адже раптом робочий день закінчується і всі службові авто починають роз'їжджаються. Я пригадую, що в мене у дворі залишилась лежати моя робоча сумка. Разом із тим бачу, як моя службова машина, там, де я її паркував так само починає їхати. Як? У мене ж ключі від неї! Підбігаю до неї, а вона в мою сторону і розумію, що це зовсім інший транспорт. Тоді де ж мій транспорт? Навіть ті робітники, яких я забираю? Повертаюсь до сумки. Невже кінець робочого дня? Тепер не по 10 годин, а по вісім? А ще й так темно!?

Хтось каже одному чоловікові, який є поборником екологічного життя: 

- То подивись уважно рекламу, зубна паста складається з пластику!

Для нього це шок. Він про це не знав! Тепер, після таких слів, він ходить із бентегою та фотографує різні упаковки, порівнюючи вміст, вишукуючи певні закономірні його логіці інгредієнти. 

Я подумки, згадуючи ідеологів конспірологічного устрою світу: невже він думає, що разом із пластиком до нашого організму потрапляють мікрочипи? (Уві сні пригадується образ одного політика в Румунії, який несподівано для всіх, завдяки Тік-Ток отримав неймовірну підтримку, без політичної програми, а заангажованими розповідями з конспірологічних теорій).

(Продовження сну якби одного цілого сюжету).

Дружина шукає праску і не може знайти. За логікою подій дедуктивним методом приходимо до висновку, що син забрав її у подорож, аби прасувати штани. Виникає думка: так він же мав свою праску? Невже в подорожі він матиме їх дві? (З реалу правдоподібне лише те, що вчора син поїхав у шкільний табір).

Я з дружиною і з маленькою дитиною в колясці йдемо від моїх батьків у сторону моста на автобусну зупинку, аби далі з пересадкою їхати в гості до моїх двоюрідних братів на Крошню - район міста Житомир. (Є переконання, що з нами був хтось четвертий, жіночої статі, який залишався поряд з дружиною, але уві сні відсутня конкретизація, можливо, стояла поряд, як випадкова особа). (Якщо повернутися до мого реального досвіду з життя, то мав би бути на років 14-18 молодшим). Дружина з коляскою, спокійна, щаслива, а я більш мобільний: подивитися на розклад, когось запитати. Помічаю, що дружина починає нервувати, позираючи на годинник: можемо запізнитися! Заспокоюю, що справа приїзду автобуса в кількох хвилинах. Ось уже і їде! Навіть не один, а два на раз. Цієї є ж миті виникає питання: а на який з них сісти? На кожному своя нумерація? Подумки до себе, я так давно не був у рідному місті, що вже забув маршрути і їх нумерацію на міському транспорті. Кажу дружині, якщо не перший їде прямо, то на другий легше буде пересісти. Сідаю в перший так, наче переконаний, що за мною сіла й дружина (вже про дитину в колясці якби й забув або від початку сну на ній мало акценту). У автобусі запитую то одного, то другого пасажира: чи їде цей автобус на Крошню? Прямої відповіді якось так і не отримую, тому вирішую, що ми зійдемо і пересядемо на інший. По ходу руху через міст від однієї зупинки до другої, зауважую, що моє рідне місто дуже сильно змінилося, і на диво, в кращу сторону: можна оком затриматися на одній з архітектур і не відірватися, як автобус котить далі і вже бачиш наступний архітектурний шедевр. Коли це вже встигли так преобразити місто на краще? Лише в русі автобуса зауважую, як багато в ньому людей. Думаю про дружину і коляску, і лише тепер розумію, що сісти могла б лише вона без коляски, тому залишилась, аби сісти на наступний. Виникають передчуття, наскільки дружина буде на мене зла із-за моєї безтактовности. Схожу за мостом на зупинці і дивлюсь по другу сторону: чи не приїхали? Переходжу дорогу (дивно, адже уві сні навіть не рідрефлексував, що по тій стороні, на якій опинився, це була зворотня сторона дороги. Може тому, що я на неї дивився за вікно?). Шукаю. Так, приїхали. Підходжу і на диво: дружина спокійна та врівноважена, не готова висловити до мене свою образу, що покинув її разом із дитиною. Десь на власних нервах закурюю електронну сигарету. (Ніколи її не курив). Дружина зауважує, що та сигарета є дивною. Починаю придивлятись до неї уважніше і пояснюю, що це такий і є її вигляд: на перший погляд схожа з плойкою, зі шнурком та вилкою, буквально ідентичною на вигляд, як для електричних розеток, але - для куріння. (Схоже, що це переконання з забутого сну, адже сюжет мені доволі знайомий. Разом із тим, що в реалі - не курю але досвід з традиційними мав). Заходжу за ріг якогось кіоску і роблю неймовірно довгу затяжку, що навіть дивуюсь сам собі і пробую повільно випустити з легенів дим, який щось не сильно заструменів, а лише згодом - на сильному видихові (на чому й проснувся). 

Сон 051124 "Запізніле усвідомлення"

Приїхав фурою (ніколи нею не їздив) разом із дружиною на короткий час до батьків. Поїздка була організована на чиєсь велике прохання. Кінцеве призначення якого - у Криму. (На цей момент сну взагалі відсутнє переконання, що в'їзд на територію півострова в умовах нинішньої війни нереальний. (Таке враження, що уві сні я перебуваю в мирний час). Знаю, що по дорозі можна буде заїхати до двоюрідної сестри. (В реалі - "по дорозі" навряд чи можливо, адже живе на ПБК). Отож, у батьків вирішив дещо взяти з собою в якості подарунків і їхати далі. Вдома застав лише матір, яка вирішила допомогти в організації речей. Опинившись у дворі, перейнявся деякими побутовими справами, навіть вирішив пересадити вазон. Начебто усе, що маємо взяти з собою, підготовлене. Залишилось занести речі до фури та їхати далі, як раптом чую ще з вулиці, як лунає в домі телефон, який стоїть одразу в прохідній, при вході в дім (ніколи там його не було). Заходжу та піднімаю слухавку. Чую голос батька, який каже мало не командно-рекомендаційним тоном. Перше, на чому наголосив: "За тобою дивляться!", "За воротами вже ходять люди", "Зараз має пролунати від них дзвінок, але на нього в жодному разі не реагуй"... І лише в цей момент я усвідомлюю, що знаходжусь в Україні (не в мирній Польщі - як би почувався в реалі) за умов військового стану. Моє пересування територією обмежене браком ряду юридичних документів. Ті, хто дивиться за мною, це можуть бути навіть і сусіди, які готові сповістити військові органи про моє тут перебування, вони чи хто інший просто так мені з дому не дадуть вийти. Маючи ще й такий примітний транспорт, так це точно! Непомітно не вийде...

Ліг спати якби у своїй квартирі (без конкретики), а проснувся на шум, якби вже у чужій. До якої почали входити відомі мені люди з творчих кіл (добре запам'ятався В.В.: письменник, колишній редактор, колишній чиновник, директор...), а з ними і їхні знайомі. Дещо незручно вийшло: зайшли, коли ще спав. А мене одразу заспокоюють, що все добре, висловлюючи розуміння: втома, після роботи, з ким не буває?!

Купив собі новий телефон, а після покупки подумав: які ж у нього функції? Чи не такий самий процесор, пам'ять, що мав? Чи ліпше за ті ж гроші купити уживаний із кращими функціоналом?

Сильно змінилась дорога після ремонту біля батьківського дому. Таке враження, що розширили та якісно поліпшили для транспортної прохідности. (Мотив із цим відрізком дороги біля дому не раз з'являвся у снах. Том знаходиться пішохідний перехід, яким я весь час ходив до школи, автобусні зупинки). Для з'ясування якихось справ переходжу з однієї сторони дороги на іншу, без дотримання правил дорожнього руху, але з критичної необхідности. (За відчуттями цей уривок має якийсь віддалений перегук з початком сьогоднішніх сновидінь. Можливо, раптове усвідомлення змін, що відбулись навколо).

Сон 171024 "Підготовка до від'їзду"

Останній день роботи на об'єкті. Усі збираємося під кінець праці з речами в бутовці. Потім з'їжджаємо до помешкання, складаємо сумки в авто і виїжджаємо додому. Дорога дальня (за логікою подій очікуваної реальности: з Франції до Польщі, - далі за сюжетом це припущення підтвердиться), тому пильна увага до всього. Нас в бусі лише двоє, обидва водії - для перезмінки, як хтось втомиться. Вирушили в дорогу. Їдемо з колегою (з реалу: навіть не з тим або одним з тих з ким зараз працюю, а тим, з ким працював на іншому об'єкті півтора місяці тому) до якогось містечка, де ми колись також мали об'єкт. Прокручуючи в пам'яті події останнього дня, задаюсь питанням: а де мій інструмент? Речі якби всі зібрані, а інструмент, якби й не поклав у велику сумку... Міркую: а якби повернутися? - та від'їхали вже певний кавалок дороги. Колега, який першим сів за кермо, зупинився біля моря (якщо з реалу: південь Франції), де стоїть підприємство, в якому були попереднього заїзду (досвід з реалу) і попросився відволіктися на короткий час без пояснень. Я починаю здогадуватися, що і він тут забув якийсь свій інструмент, але не цілу сумку, а дещо з того, що позичав. Сиджу в машині довго, що вже почав підозрювати: куди він дівся? - дорога й так дальня, а він собі дозволяє гаяти час. Дивлячись на берег моря та відпочивальників, міркую: чи не піти б скупатися? - але себе пригальмовую тим, що "ось-ось і буде колега". Навіть певний час вийшов постояти на прохідній. На моєму смартфоні заграла якась українська мелодія, а жіночка, що проходила повз навіть якось затрималася і на цю мелодію до мене усміхнулась. Вона щось прокоментувала до іншої жіночки, що йшла за нею, і тоді я зрозумів, що це були польки. Подумки констатую своє спостереження: як рідко зустріти когось із Польщі у Франції. Тепер я знову в бусі чекаю на водія. Раптом в машину за кермо сідає незнайомий чоловік, а позаду дві жіночки (без конкретики, але схоже на повтор) й каже, що їм треба тут недалеко доїхати. І нахабно, не очікуючи моїх претензій, рушає і їде, по ходу забалакуючи якоюсь історією. Я все ж таки знаходжу момент висловити йому своє невдоволення, аби я вже міг повернутися до колеги, який навіть не знатиме, куди я дівся разом з машиною. Тепер я начебто вдома (кімната, як у дитинстві). Готуюсь лягати спати. Раптом у ліжку опиняються дві жіночки, так, якби й не ті, що були першого разу (на підприємстві) й другого разу (в машині), а якісь сусідки (таке переконання). (Такий повтор у три "заходи", я фіксую уві сні вперше і це дещо пояснює, щодо конструкції виникнення снів). Я вже й не знаю, як лягати мені спати? Жодних натяків на інтим, але в такому близькому товаристві "стрьомно". Продовжую й далі міркувати: де ж мій інструмент? У пам'яті програю деталі від'їзду і мене осяває: ми ж складали спочатку інструмент у бутовці ж, отже, їх всіх разом забрав із собою бригадир! (Цікаво, що бригадира проасоціював так само з попереднього об'єкту, де також був колега-водій). Отже, мені достатньо буде забрати його із офісу фірми. І тут раптом пригадую: я ж не забрав шельки! Від цього шоку просинаюсь. Одразу в реалі усвідомлюю, що я ще у Франції і нікуди не поїхав, а інструмент і шельки поки на робочому місці. Пару днів і перед з'їздом обов'язково про них не треба забути. (Записуючи сон, збагнув, що за логікою реальних подій, навіть не беручи до уваги, що "недалеко від'їхали" уві сні, відповідно до реалу, це відстань між півднем і північчю Франції, інструмент я міг би вести виключно тим самим бусом, в якому і тривало те міркування над "пропажею"). Отже, сон конкретно мішає факти з реального досвіду, щоразу програючи й програючи тими ж образами або їх асоціативним оновленням щоразу новий сюжет на тлі короткочасної пам'яті.

Руан (Rouen, Korny - Frenelles-en-Vexin), Франція 

Сон 051024 "Стрімкі події"

З однієї будови переїжджаємо на другу, але маємо також ж перерву між ними. Приїжджаю до офісу своєю машиною, але ставлю її в дворах, адже фірма знаходиться в парковій зоні. (Цілком відмінно від реальности, тим більш виглядає не на Польщу, а за переконанням - до Франції). Поки чекали на роз'яснення, я вже сів до буса. Раптом події прискорюються, і от, ми вже їдемо, але водій нам потрапив якийсь дивний: їде швидко, на поворотах практично не пригальмовує. Дивлюсь уперед, чи знаю його особисто? - так це ж грузин, який схожий на менеджера з офісу! (Уві сні трохи відмінний від реальности). Міркую: оце від грузинів стиль їзди!.. Так як я сиджу позаду, мене заносить сильніше, а в голові від того, ще більші на віражах "вертольоти". (Знайоме відчуття, коли їхали по Румунії). Якоїсь миті, на одному з поворотів він повертає так, що хвостовою частиною влітаємо в якусь квартиру, мене ж з машини викидає, але залишаючись сидіти на місці, що опиняюсь біля молодої дівчини, що сидить за комп'ютером, біля неї хлопець (схоже студенти) і прямо трапляю в її вуста. Я ж встигаю пожартувати: "Witamy z Polski", але так як все це в русі, то їдемо далі. Встигаю помітити, як вона усміхається: невже француженка зрозуміла польську? Трохи далі і машина зупиняється. Водієві треба подивитися на ушкодження під час руху. Відкриває задні дверцята буса і лише тепер задаюся питанням: де мої речі та інструмент? Від колег бачу, а свого ні! І наступне, що розумію: в моєму авто! Міркую: не треба було сидіти в бусі, коли ще ніхто не їхав, а бути більш заангажованим у збори перед поїздкою. Але з іншого боку: події настільки швидко розвивалися, що навіть не встиг про це подумати. Для себе зауважую, що ніхто з колег навіть не взяв на будову шельки: невже впевнені, що не буде праці на висоті? Знаю одне: від'їхали чимало, але не так далеко, щоб повернутися і забрати з моєї машини речі та інструмент, ще й аргумент - брак шельок.

Уві сні виникають знайомі з реалу дії, але з випадковим і доволі стихійним (неконтрольованим, як для реалу з раціо) змістом та образами, якими керують бажання і відчуття підвладні не так собі, як незрозумілій силі з функціями льосу ("тут я вирішую долі!"), які буває "заносить", як на віражах, у ще не бачені сюжети. Так би мовити сон дозволяє протреновувати (про це писав раніше) можливості, але не обов'язково надає установку до дії. Свідомий вибір ми приймаємо лише в стані бодрости і раціо.

Після того, як уві сні закінчується сюжет, логічний для сновидця, але не закінчується сон, виникає пауза - перезавантаження, подібне до процесу засинання, коли мозок включається в сон пошуком нових прийнятних образів, аби розвинути та зліпити образи наповну. Так може тривати з різною частотою протягом всього сну. Передумовою такої зміни можуть бути мікросигнали з реалу в сон (шум, відчуття тіла, будь-яка незручність). Після такого переходу стає важко пригадати попередній сюжет, який снився, але уві сні є такий механізм, як повторення головного "посилу": "найголовніше питання на порядку денному". За ним можна дещо "розшифрувати", щось на зразок переконань: "я це вже десь бачив", "знайоме відчуття", "таке враження, що це вже мені снилося" тощо. Такі "посили" рівнозначно подібні до того, що впізнаємо уві сні з реалу. Отже, як колись писав, у сні ми проживаємо рівнозначне життя, як у реалі, але зі своєю свідомістю та відмінне за сюжетами та зв'язками подій, але з тими ж вадами забувати, як в реалі, якщо сюжет нас не заторкне сильним враженням.

Руан (Rouen, Korny - Frenelles-en-Vexin), Франція 

Сон 290924 "Усупереч очікуванням"

Я в якомусь селі. Двоюрідні брати М., В. вирішили, аби поліпшити фінансовий стан, варто почати збирати груші по селі, які падають, але так їх ніхто не хоче брати. Поки ходили, аби запитати в кожного з господарств дозвіл, виявили для себе, що в селі залишились жити одиниці. Приходимо додому (тепер виникає конкретика, літня кухня діда по маминій лінії, яка слугувала ще й жилим домом, знаходиться в місті), брати пішли всередину, а я затримався на вулиці. З'являється сусідка і робить пропозицію зібрати усі груші, навіть ті, що попадають з дерева, коли потрусити, але рівно до межі з її територією. Говорить, наче по-румунськи і так, що я її розумію. Тепер я заходжу в дім і бачу двох голодних котів. З якоїсь причини знаходжу третього в іншій кімнаті та його вбиваю, білую, а підшкірний жир даю на пробу одному з голодних котів. Йому це смакує, тому я кидаю цілу шкіру на землю, передчасно відрізавши голову, аби вони не впізнали сородича. Вирішую голову з оченятами кинути курам: птахи завжди люблять довбати очі. Хоча коти й накинулись їсти, але недовірливо зауважили на хвіст, що так і не був відтятим від шкіри.

P.S. Відсутня конкретика самого вбивства та зняття шкіри, лише констатація факту, що це вже зробив, хоча дивний фрагмент, як для сну, але це схоже на відчай голоду, при тому, що маю розуміння вбивства нутрій з юности. Схоже на компіляцію побачених в документальних фільмах сюжетів про голодомор і сучасні події на війні, коли село пустіє на чоловіків.

Франція. Шукаю локацію для прочитання свого вірша. З'являється хлопець в подібній білій футболці, як у мене, хоча графічний сюжет малюнку інший. Його футболку знаю тому, що маю з подібним зображенням вдома - велосипед. Побачив мене, спитав: чи холодна вода? - яка пропливає обок: не зовсім річка, як стічний канал для дощу та стягування грунтових вод. Тієї ж миті четверо людей вплав йшли за потоком цієї води. Щасливі, може й не холодна! Раптом цей хлопець сміливо переступає ту воду, йде по кількох бетонах, що були на рівні з водою, а далі - вплав. За ним так само пішов і я. На якомусь етапі доганяю і йду далі. Виходжу десь у центрі міста. Бачу трохи здалеку велику супутникову антену. Присутні певні асоціації з Ейфелевою вежею. Отож, і вирішую прочитати свого вірша якраз біля нього. Міркую: хороша ідея знаходити у Парижі щоразу цікаві локації та читати на відео свої твори! По дорозі зустрічаю дівчинку, яка грається маленькими м'ячиками. Кидає несвідомо два так, що я їх ловлю без зайвих зусиль ротом. Вона дивиться на мене і сміється.

Дівчина щось вчиняє словесно. Тепер її ведуть попід руки і поважно зустрічають люди в плащах, як з НКВД. Але спочатку сприймаю так, наче вона для них своя. Стоять дві чорні машини (побудова дій, наче в кіно: якщо показують рушницю, яка висить на стіні, значить має коли-небудь вистрілити), і таке враження, що її зараз кудись повезуть, але підхоплюють попід руки інші чоловіки, що схожі на військових, і ведуть далі. Лише тепер я помічаю, що руки, які тримає за собою, зв'язані мотузкою. Розумію про себе так, наче її мають вести на страту. Минають браму великого будинку і виходять на вулицю, а там цілий взвод озброєних військових і всі стоять рівно, як на параді. Вона стає перед ними у мовчазному русі. За нею підтягується інша чисельність військових, але дещо в темнішій формі. Вона продовжує стояти мовчки і гордо. І раптом, несподівано для мене, всі озброєні чоловіки стають перед нею на коліно та опускають голову. На цей жест вона піднімає голову, тримаючи на них погляд. Я в здогадках: королева зі зв'язаними руками? Жанна д'Арк? військо, яке поклоняється злочинності? що тут узагалі коїться?

Таке за сюжетом враження , що я працюю і навчаюсь водночас, заразом є, або ставляться до мене, як до старости класи. Спочатку сюжет торкається навчального процесу, я потрапляю на кілька різних лекцій, але так, що на них не затримуюсь, адже щоразу в голові виникають нові й нові справи. На якомусь етапі вчителька перед лекціями просить підійти до неї в кабінет. Якось наче нормально і зайшов у двері, а після розмови з нею двері виявились незручно приставлені шафою: тягнеш ручку на себе, а залишається прохід менше аніж півметра, і шафу, схожу на сейф, не відсунути, і двері в другу сторону не відкриваються. Якось вона мені навіть допомогла виштовхнутись за ці двері. Звісно ж, сама худа і довга, як трясця - їй можна. Дивлюсь на причину, а ціла конструкція з прозорих вікон та дверей може переміщатися, якщо додати сил. А двері не відкривались тому, що змістилась ціла стіна і затрималась на бордюрі. Тепер сюжет продовжується таким чином, що я разом із колегами, з якими працюю, а тими самими також навчаюсь у вузі. (Тут вже з'являється конкретика вулиць і я впізнаю рідне місто і той університет, в якому вчився в реалі). Отже, виходить так, що я для них організовую, як староста, навчальний процес, спілкуючись із викладачами. Тепер з'являється переконання, що сьогодні в когось свято. Гуляли за квартал від квартири, аби хлопці могли покурити, а пішов з ними, аби щось пожувати. Тепер хлопці пішли на навчання, а я з відчуттям вже зроблених покупок маю зорганізувати і впорядкувати трохи в бусі, дещо забрати з другої машини, занести в квартиру, все закрити і приєднатися до хлопців. Знаю, що та вчителька з англійської просила до неї зайти вдруге, а я перед лекцією так і не встиг. Не встигаю і зараз. Поки порядкував, і врешті-решт закрив другі двері з виходом у внутрішній двір на першому поверсі (в реалі на тому місці, через дорогу університету, знаходиться ресторація), залишилось закрити машину... як хлопці вже повернулися з лекції, яку викладачка скоротила. Дивиться колега (з яким у реалі зараз працюю) на весь цей "розгардіяш" з нашим навчанням і моїм невстиганням усе вчасно підготувати і зробити, і печально каже словами іншого колеги, який колись працював у металургії, а зараз працюю пліч-о-пліч: "Порушуються умови гомонізації".

Денний сон :: Туристична подорож до якогось французського міста (без конкретики, але з певними асоціаціями від вчорашнього дня та поїздкою тиждень тому до Парижа). Спочатку приїхали машиною, а далі по місту довга дорога з поверненням на парковку, узгодження з тими, з ким приїхали, зустрітися, підібрати, переїхати з місця на місце, доставивши до їхнього транспорту, і врешті-решт додому.

Руан (Rouen, Korny - Frenelles-en-Vexin), Франція 

Сон 260924 "Небезпека виходу"

Батьківський дім (впізнаю за великою кімнатою та бібліотекою). У ньому перебувають працівники, з якими працюю (асоціація зі сном, що снився на днях), але до них у мене діла немає: я прийшов доглянути піч, що стоїть у книжковій шафі. (Цікаво, що шафи стоять так, як в дитинстві, а не в юності. Також дивує незвичне поєднання). У печі починаю порядкувати з вогнем, а він починає бути неконтрольованим. Спочатку хапає якісь окремі фрагменти друкованого паперу так, що бачу, як "поїдає" дуже великі літери заголовків, а далі вже й довгими язиками полум'я інші - так, що ось-ось і перекинеться на книги та всю шафу.

Якби в квартиру, яку винаймаю, підсилили двох працівників (квартира взагалі не схожа, лише переконання, працівники - узагальнений образ). Виходжу вранці з дому і по дорозі помічаю наслідки страшного буревію. Дерева попадали на проїжджу частину, але машини умудряються їхати далі, зокрема попід одне вигнуте дугою дерево. Йду далі, адже мені треба на потяг. І лише тепер розумію, що забув узяти з собою рюкзак. Тим більш, з'явилося переконання, що я учень, а без підручників у школі нема що вчитися. (Яскравий приклад порушення часу уві сні). Вирішую, що я встигну ще на вокзал і повертаюсь додому. Біля під'їзду помічаю хлопців, що виходять з під'їзду, а це якраз ті працівники, що у нас живуть. Прошу в них ключі від квартири. Вони дають і от я вже в іншій квартирі, у якій дуже багато народу. Жах, як тісно. Найцікавіше, коли питаю про вихід звідси, вони мені показують на вікно (на першому поверсі), як єдиний, яким всі користуються.

Руан (Rouen, Korny - Frenelles-en-Vexin), Франція 

Сон 120924 "Незвичні події"

Я поряд із батьком, який за кермом машини, і матір'ю, яка сидить позаду. Їдемо начебто рідним містом (одна з головних доріг, що має певний нахил вгору). Із-за повороту по правій стороні виїжджає за нами якась стара і дивної моделі машина сріблястого кольору. Одразу вирішує зробити обгін, але вже на повороті я помічаю, що їде якось нетипово - ривками. Явно, що у водія відсутнє відчуття небезпеки, якщо виникла ідея на порушення правил і ризиковий маневр. І як наслідок його машина зачіпає збоку нашу, хоча й не критично. Десь здалеку починаю чути звук сирени поліцейської машини. Зупиняємось прямо на дорозі, аби побачити критичність випадку. В цей момент я пересідаю за кермо і завертаю машину вбік, аби не створювати затору. Лише виходячи з авта, зауважую, що їхали моїм червоним "Фордом". Водій тієї машини одразу визнає свою провину і пропонує гроші, аби залагодити з батьком справу. Виймає купюри і я бачу, що це гривні номіналом по 5, 10, 20. Таке враження, що він над нами вирішив познущатися: хіба це великі гроші? Поки батько з ним розмовляв, я відволікся на природу. Несподівано для себе побачив дивного їжака з ірокезом у вигляді додаткових барвистих колючок на голові (дещо від'ємний від такого, якого ми знаємо в природі). За якусь мить біля нього помічаю другого і раптово виникає переконання, що вони: самець і самка, адже мали різне забарвлення. Звернув на них увагу матері, що стояла неподалік, на чому й проснувся.

Руан (Rouen, Korny - Frenelles-en-Vexinі), Франція 

Сон 100924 "Недоконаність виразити себе наповну"

Йду коридорами якоїсь телекомпанії. Мене огортає внутрішній настрій творчої атмосфери в цих стінах. Бачу людей, які мене не знають і загадково позирають на мене, адже тут бувають реально різні люди, а найчастіше - невипадкові, хтось щось мене питає, я відповідаю і йду далі, хтось інший уточнює до кого чи куди я йду. Відповідаю і заразом задаю уточнюючі питання. Приходжу на якусь студію, де знімають якесь не так телешоу, як показ аматорських колективів, то з дітьми, то з дорослими, які показують короткі театральні виступи. Я ж сідаю на вільне місце, яке розташоване було мало не першим перед виступаючими на сцені. Стільці для глядачів були розставлені в довільному порядку. Коли дійшло до підставної ситуації, коли запросили дівчину, а згодом незнайомого їй хлопця, і попросили виконати одне із завдань - поцілуватися, а це було в їхньому житті вперше, а самі були не зовсім так красавчики зовнішньо, як і в результаті почав виглядати їхній поцілунок, на цій зрежисованій кимось гидоті публічно встав і мовчки вийшов. Лише зараз звернув увагу, що вдячною публікою на такі сцени є якісь люди старшого віку, зокрема жінки та пенсіонери, а деякі з внуками. Вкотре оцінив гидотнійсть, вже "по другу сторону екрану". Як вийшов зі студії, зрозумів, що там забув свій одяг. Вирішив повернутися. Слава Богу, все завершилося. Заходжу і починаю забирати свої речі. З кожним новим предметом помічаю наступний і наступний. (Фіксації на тому, що я тут їх реально залишав - відсутня). Навіть побачив борсетку з гаманцем, яку точно б не знімав би з себе у публічному місці. Поки збирав речі, заходить розмова з образом не так людини, як подібного, але все ж таки від'ємного, до героя, з кінофільму "Володар перснів" - Ґолума з доволі великим ротом і густим рядом зубів. Він перший заводить розмову, починаючи з якихось дурниць. Я йому кажу одне, а він мене інше, кажу друге, а він зі мною сперечається, кажу третє, а він мене перекривлює. Врешті-решт гостро висловлюю якусь думку на якусь його тезу і йду, не звертаючи на нього більше уваги. "Йду так", що залишаюсь збирати свої речі в іншому кутку телестудії. Тут до розмови у продовження попередньої долучається якийсь чоловік інтелігентної зовнішньости. Починає мене допитувати щодо висловленої тези, що побачене мною на цій сцені не має належної режисури. Я і з ним також починаю сперечатися, згадуючи (з реалу) свого режисера, як фахову людину з критичним мисленням на сценічну творчість. В динамічній дискусії хочу швидко назвати його прізвище, але чітко називаю ім'я, якось непевно по-батькові, а прізвище наче як вилетіло з голови. Він, якби почувши буквально, питає: чи це той режисер, який зробив у такому-то місці то-то? Я кажу: ні! А в голові намагаюсь пригадати правильне прізвище. Подаю це так, наче він мене не розчув. Повторюю ПІБ ще раз, вже впевнено згадавши по-батькові, невиразно озвучивши прізвище. А він не перестає питати далі: А чи це не той, який поставив виставу таку-то й таку в Полтаві? Я знову ж йому заперечую і вже впевнено пригадавши прізвище, виразно і голосно починаю його повторювати й повторювати. Він знову починає мені щось так само інтелігентно припускати, наче він не те, що знає всіх режисерів в Україні, а навіть їх особисто. Це мене злить, адже він в моїх очах стає далеким від того, при кого йде мова. І тут вже коротко розповідаю фрагменти з його біографії і родинні зв'язки з тими людьми, яких він точно не знав і не знатиме. 

Тепер я йду по вулиці. В душі настрій творчого піднесення і відчуття кінечної нереалізованости. На цих емоціях виникає відчуття непевности в стабільних заробітках. Починається все з того, що я сьогодні обіцяв по рекомендації прийти на заявку і відремонтувати телевізор. Йдучи далі по дорозі, наступним пригадується, що я так "загрався" в різні роботи, що на основній давно не з'являвся (пригадуючи з реалу час, коли працював маркетологом), на цьому тлі пригадується інша робота (комбінація з реалу кількох інших, на яких пробував реалізувати себе, як менеджер, але так була організована основна праця, що "спочатку прояви себе, а потім ми тебе візьмемо на постійну роботу" - що я вже не знав, яке з усіх тих і є основним місцем роботи. Коли проснувся, "зітхнув", що в реалі я маю стабільну працю, а страхи про непевність у завтрашньому дні залишились в Україні.

Від фірми приходить звістка, що намічається нова поїздка за кордон. Надходить час ікс, коли дзвонить мені один з шефових фірми і каже, що все, пора! Дають інструкції, що маю зробити: поїхати в інше місто іншої країни, забрати майбутніх колег до Польщі, але не з остаточним поверненням, а одразу на новий об'єкт. І все це не просто десь, колись, а просто зараз. У мене не так паніка, як розгубленість, щодо такого раптового розвитку подій. Збираюсь, аби першим ділом зустріти, виходжу з дому, іду пішки, по дорозі вже розумію, що мав би взяти з собою, але ще не взяв. Дивлюсь на себе: так я ще не одягнений, як треба: пальто, а на ногах якісь нічні підштаники і все. Без документів, без гаманця... А чому ж я іду пішки на потяг, коли фірма мала б мені надати машину, аби все пришвидшити?

Руан (Rouen, Korny - Frenelles-en-Vexinі), Франція 

Сон 010824 "Тупикові ситуації"

Приснилась ідея для художньої картини: добре біло б намалювати образ Ісуса Христа з терновим вінком у вигляді мало не з лелече гніздо, в якому, можливо, лежать яйця. Підписати: "Гніздо всіх святих". Без яєць виглядатиме більш драматично.

Дзвонять з роботи і переказують мені, що маю зустрітися з чоловіком, аби йому допомогти вирішити питання оплати за комунікації (без конкретики: телефон, інтернет, інші комунальні послуги). Я наче працюю на фірмі, яка до цього має не пряме відношення (комбінований спогад з двох різних місць роботи). Дивлюсь на годинник: 12:00. (З реалу: час, коли зараз сходжу на обід). Зустрічаю цю людину, а вона на вигляд як сильно зайнята, починає: "маю дещо взяти вдома", "а тепер підемо ще туди", "а згодом підемо за адресою платити". Спочатку не зрозумів, що він так водить мене: дома бере якісь гроші, потім веде до іншої сім'ї, там веде розмову з вулиці через відсутнє вікно аж до рівня підлоги, що з нього падає якась дитина, наче і його, а я встигаю її зловити, підставивши коліно до стіни. У мене тільки починають виникати питання: він живе на дві родини? При тому, що одна близько другої мало не на сусідній вулиці? Нарешті ідемо до тієї фірми платити. Я там маю бути перший раз у житті, про що йому й кажу. Він каже, що так само знає де вони знаходяться, але так туди й не дійшов (лукавив). Зустрічаємо ще одного чоловіка, який туди йде. (Загалом, асоціації з будинками і вуличками нагадують рідне місто). Та контора знаходиться недалеко, у п'ятиповерховому будинку, в одній із помешкань. Приходимо туди, а це якийсь не такий будинок, який я очікував побачити. Написана назва контори, але так, що напис фарбою майже змився від погодніх умов. (Давні асоціації з реалу, коли в занедбаному будинку існувало лише кілька фірм). По дорозі цей чоловік дає мені гроші монетами і каже, що це та сума, що треба заплатити, і ділить її: це заплатити там за послуги, а ще заплатити там, за щось інше. Кладу в різні кишені, навіть не перераховуючи. Підходимо до тих дверей, а він притримує двері і каже, що тут нас зачекає. Заходимо в будинок, піднімаємось сходами, потім стрілочка вказує, що до тієї фірми ми маємо вийти на іншу сторону будинку. Якісь сходи, які ведуть у нікуди - глуха стіна, але поряд якийсь прийом, переходимо через нього і тепер починаємо сходами спускатися. Дивлячись на стіни і те, що все тут "убито", розумію, що це вже ніякий не житловий будинок, навіть не місце для офісу. Навіть якесь старе устаткування, яке припало пилом і стояло вже чорним, поставило в моїй уяві остаточну крапку: тут цієї фірми немає. Виходимо на двір, а там дитячий садочок: тепер, як "розуміємо", тут знаходиться ця контора. До нас долучається якийсь чоловік з правоохоронних органів, аби проконтролювати оплату. Трохи очікуємо назовні. До нас підходять якісь співробітниці цього закладу. Одна з них в короткій розмові сміється так, що показує свої нерівні зуби нижньої щелепи (виникає враження, що я її десь уже бачив, але без конкретики). Тепер нам кажуть іти у зовсім інше місце. Правоохоронних виявився ще той говорун! Підозрюю, що тут вже щось не так. Вирішую ще раз подивитися в кишені та порахувати гроші, які він дав: а це якийсь нещасний дріб'язок. Я навіть не знаю, яку ж суму він винен до оплати? Серед цих монет дві, якими узагалі я не розрахуюсь: треба злоті, а тут 5 лей, та 5 гривень, але остання монета в ексклюзивному виконанні - тематична та з позолотою. Вирішую йому обміняти їх на 10 злотих, що мав купюрою. Незвичні монети - колекціоную. Коментую це знайомому, якого зустрів ще на початку такої подорожі. Подумки про себе: гарно той чоловік "зістрибнув" від відповідальности, але таким був переконливим, зайнятим, балакучим "ні про ніщо", показово відкритим, а як виявилось - хитрим, який вже біля того будинку знав: фірми такої давно в тому місці не має, а підемо ми так далеко, що він нас вже не побачить, тому чемно притримав двері та пообіцяв нас дочекатися. Дзуськи! На тому сон і завершується. Нікуди таки й не дійшли.

Просинаюсь у домі баби Марії, встаю з ліжка і невідь-звідки мене обсідають оси. (Образ із реалу: будинок у якому зараз живу, будучи у відрядженні, має на даху гніздо ос, які поодиноко залітають і вилітають до моєї кімнати з вулиці). Їх так багато, що навіть треба обережно рухати руками. Я думаю про задимлення, яке оси не люблять, і в цей же момент бачу, як з вентиляційної решітки (в реалу - немає такого) починає набігати якийсь дим. Міркую собі: чому ж вони не кусають, а лагідно по мені повзають? І мені пригадується, що після купання, перед сном користувався дезодорантом. Видно, що він їм сподобався. Раптом чую на дворі алярм. Вибігаю на вулицю. В цей момент "перемикання" моєї уваги оси кудись зникають, навіть здивувався куди? Перед домом бігають батьки, а з під даху розсіюється дим. Встановлена сирена сигналізує двома червоними кольорами, подібний до таких, що ставлять на переїздах. (Без продовження).

Їду своєю машиною, поряд дружина. Дорога пряма, тому швидкість відповідна. Чомусь я повертаюсь сидінням у ліву сторону і керую правою рукою. Краєм правого ока дивлюсь на дорогу. На якомусь етапі переїжджаємо одне перехрестя, дорога звужується, за ним друге і раптом тупик у зелені ворота. Міцно тисну на гальмо і зупиняюсь прямо перед ними. Міркую: яка безвідповідальність: навіть не дивився на знаки, що супроводжували перехрестя і вказували на тупик. Виходжу з машини і пригадую, що я вже тут був (знову, як буває в снах, образ з реалу не знайомий, отже, снився в якомусь забутому сні): трохи пройтись назад і ми будемо на місці призначення.

Пітешті, Міовені, Румунія

Сон 310724 "Реалізація очікувань"

Вирішую зайти в їдальню, до якої ходять колеги. (Насправді, колеги уві сні виявились студентського віку. Без персоналізації). Дивлюсь: що замовляють, скільки коштує? Вирішую запитати те, чого, можливо, у хлопця, що продає страви, й немає, а чомусь захотілось: домашній сир зі сметаною і политий сиропом червоного кольору (вишня, малина - без значення). Саме наявність останнього мене й надихнуло на сир. Питаю про таку наявність, а він на здивування каже: є! - і виймає знайому мені упаковку, яку часто купую в магазині. Робить все, як попросив. Я даю 10 злотих, так як переді мною хтось купував на цю ж суму. Питаю: вистачить? щось треба доплатити? Відповідає: ні! Я ж підходжу до його столика і ще доливаю рештки сиропа зі свіжої відварених яблук. Дякую і йду до одного зі столиків їсти. 

P.S. Після пробудження подумалось: варто на днях докупити і зробити собі таку страву, яку у відрядженні собі ще не вигадав до асортименту страв. З реалу: бачив, як колега доливав у воду сироп. Інший колега ходив пару днів тому до їдальні, купував на винос. Отже, сон - це певною мірою складання пазлів з побаченого в реалі, за принципом бажань, які хотілося б здійснити.

Я з батьками йду вулицею і бачу на повороті вправо до іншої вулиці свій "Форд Фокус". Питаю себе: коли ж я його тут залишив? Кажу, що зараз ним поїдемо! Підходжу ближче і розумію, що трохи він тут застоявся: присипаний листям, щось не так на задніх сидіннях. Починаю щось прибирати. Доходжу до капоту, а його там немає, як немає узагалі мотора й іншого, що мало б там бути. Цієї миті розумію, що насправді ж це не моя машина! Кажу батькам: нікуди ми ним не поїдемо!..

Я в якомусь хостелі, що нагадує невеликий приватний дім. Якась мешканка цього дому (без конкретики), а заодно й дотична до інших батьків школи, до якої ходить донька, які організували своїм дітям відпочинок, каже мені: "Зараз буде їхати автобус з нашими дітьми!" Вибігаємо на вулицю, а я лише там зауважую, що є лише в домашній довгій футболці й без штанів або шортів. Зупиняється автобус, і я бачу доньку якраз біля вікна автобуса. Відзначаю подумки про себе: яка ж вона в мене красуня! Батьки, що стоять, як і я на вулиці, машуть своїм дітям привітно руками. Я також. Донька робить великі очі, показуючи в чому я вдягнений. Я ж показую руками: що зробиш! Тут надходить наступна пропозиція цієї ж співмешканки хостела: можна сісти на трамвай і їх наздогнати! (Ідея алогічна, але я чомусь погоджуюсь). Сідаємо на трамвай, а він нас завозить невідомо куди. Добре, що це лише одна зупинка: лише переїхали міст і заїхали у незнайомі мені вулички. Я міркую: і де ж я тут в Румунії зрозумію, як повернутися? Вже якось сам пробую зрозуміти: де знаходиться зупинка у зворотню сторону, адже колія лише одна, і бачу, що наступні трамваї їдуть нею так, як попередній - звідти, а не туди? Починаю ходити вуличками, аби зрозуміти логіку трамвайних колій. Питаю себе: а яким номером їхали? Тут помічаю зупинку, де з'являється та сама знайома (абстрактний образ). Пару людей на зупинці польськомовних, що мене приємно здивувало. Підтвердив у них здогадку про правильний напрямок трамваю. Дивлюсь на себе, а я вже в джинсовових штанах, і не ясно чому та коли? Всі вирішили зайти в подарунковий магазин, що знаходився поряд зупинки. Я в тому ж числі. Розглядаю товар. Вирішую купити дружині подарунок. Сходу вибираю різьблену коробочку з тематичними фігурками на ній. Прошу запакувати. Поки пакують, як бонус додають ще один невеликий подарунок (конкретика відсутня), а ще один подарунок готує до самої коробочки, адже йде разом із замовленням. Для мого вибору показують друковані листя дерев на матерії у вигляді вирізаних крапельок, із яких мають мені зараз зробити птаха. Форма крапельок - це майбутні крила. Вирішую запитати:

- Скільки це разом коштує?

- 800. (Цифра без валюти. Я уві сні думаю про злоті, хоча в Румунії леї, але за курсом - доволі близько).

Хтось додає, що це - найдорожчий подарунок.

Я відмовляюсь брати ту коробочку, але хочу, аби зліпили птаха. І все ж таки хочу щось купити ще. 

- А можна до птаха брелок?

З гумором показують: 

- Маємо лише таке! - а по факту - це якісь масивні вироби з дерева.

Показують і перераховують вголос, що там лежить ув одній коробці...

- ... а це ґонґ.

- Якраз його й хочу взяти!

- Справді?

- Покажіть, які вони є!

Показує.

- А є лаковані?

Вже починають так показувати, наче я їм морочу голову.

- А покажіть ближче!..

Тепер іду розраховуватися, а на столі (розрахунку) лежать ключі, які нагадують один в один ключі від мого Форду (повтор із машиною в одному сні). Перевіряю, чи свої маю на місці. Тепер придивляюсь до них уважніше і розумію, що металева частина якась закоротка - певно, бутафорія. Хтось з працівників мені каже, вказуючи на ті ключі:

- Та... - це пульт до нашого радіо!

Пітешті, Міовені, Румунія

Сон 200724 "Події поза волею спостерігача"

Після перегляду фільмів (в реалі) про інопланетян і археологічне переосмислення історичних пам'яток, наснилось, як я вдивляюсь у небо і поміж зорями бачу рухомі об'єкти. Їх не відрізниш від зірок. Разом із тим бачу певні об'єкти, які рухаються та світяться, як супутники, але ще можу їх окреслити за контурами. Першим ділом переконую себе в тому, що це якісь земні об'єкти, хоча навіть на думку уві сні не спадає, що всі земні об'єкти на низькій висоті у повітрі миготять світлом, а ці - як супутники. Чомусь уві сні овальна форма повітряних суден, що ніяк не нагадує літак, мене також не здивувала. Якоїсь миті бачу їх чималу кількість, десь до десятка.

Події відбуваються на березі моря. Спостерігаю за конкурсом: "Заплив на дистанцію". Я за когось вболіваю, навіть допомагаю зі спорядженням. Після першого звичного запливу, другий був у ластах і масках. З другим разом я вже поліз у воду, з думкою допомогти, доплисти разом, але коли побачив, як група осіб пірнувши у воду, ластами поробили за собою бурхливі хвилі, сказав собі: "А ну його!", і вийшов на берег.

Дізнаюсь, що сусід, що живе недалеко від батьківського двору, мій одноліток, поїхав у Сполучені Штати зі сім'єю. Я ж уві сні пригадую, що він насправді мав служити у військовій частині та бути невиїзним. Починаю в голові програвати інші варіанти подій: скільки має дітей, абощо. І з нерозумінням того, як це так сталося, кажу собі анекдотичну фразу: "А що, так можна було?"

Знаю, що в мене заочна форма навчання, а сьогодні, за новим розкладом нового семестру, треба після роботи о 21:00 бути в університеті на якійсь лекції. Наче так, що певна група осіб, з якими навчаюсь, з ними ж і працюю. Домовляємось, що зустрінемось там у зазначений час, хоча після роботи всі такі втомлені! Домовляюсь з колегою, що заберу його своєю машиною в зазначеному місці. Колись я навіть там її паркував, і навіть по інерції, коли звільнився, побіг першим ділом туди. Лише на місці згадав, що авто стоїть не там. Вирішую дотримати обіцянку і піти за автом, яке для мене якби мало бути недалеко. Виходжу з двору і розумію: скільки перешкод знаходиться на шляху: тут колись ставив машину, а в цьому місці - сніг, тут я заїжджав у дворик, а під ногами каша зі снігу і бруду, звузився від насипу в'їзд, а якийсь пес навалив попід ноги купу... Тепер інша обстановка. Я дивлюсь на годинник і бачу по 23:00 і констатую собі: "хіба там (в університеті) вже все завершилося!"

Пітешті, Міовені, Румунія

Сон 250624 "Купання зі золотими рибками"

Прогулююсь якось складною лісовою дорогою понад якимось невеликим водним потоком і виходжу на якусь огорожу, по якій можна йти верхи (схоже, навіяно фрагментом з фільму "Біла стрічка", дивився польською "Biała wstążka"), згодом під ногами трапляється ділянка воріт (мабуть, тут вже образ навіяно переглядом фільму "Венеційський купець", Шекспір; там пару разів повторювався образ відкривання дерев'яних воріт на каналі). Бачу, що ця ділянка є небезпечною, бо ворота саме тут мають бути щільно замкнені, аби вміти ходити по ній вільно. Це місце належить якомусь закладу культури чи бібліотеці, чи школі - такі мої здогадки. Зовні подібний до невеликого замку. Тепер я приходжу до директора, а вірніше директорки цієї "бібліотеки" аби пояснити про спостережені недоліки. Якийсь виникає намір щодо ремонту телевізора. Але з першого погляду констатую, що це безнадійно. Цікаво, що кабінет цієї директорки виглядає, як умебльована кімната в суцільно м'які стіни та двоповерховим ярусом з тих же великих м'яких конструкцій, образно нагадуючи двоярусне ліжко, але на повний зріст кожного яруса.

Тепер я знову десь в дорозі, але тепер доїжджаю машиною з головної дороги до якогось лісового повороту. Із якимось наміром їду до сестри, чи то у місто Стрий, чи польське місто Устка. Де (за переконанням уві сні), вона живе з родиною. Назва міста звучить так, що я гублюсь у конкретному визначенні. Для цього і зупиняюсь на повороті. Десь біля нього бачу якийсь знак міста, але знову без конкретики. Чомусь полишаю авто і пішо вирушаю в глиб лісу. Я не сам, а з кимось, чи то дружина, а чи донька. Там же бачу річку і вихід до великого прозорого озера, до якого не сам заходжу купатися. (Повтор уві сні). У воді бачу безліч золотистих маленьких рибок різного розміру, але більш маленьких, товстеньких і не досить. Дивлюсь удалину, аби окреслити водні обсяги і чомусь приходить думка, що це такий собі акваріум у природніх умовах. Купання зі золотими рибками - просто клас!