Сон 270326 "Солодкий сон"

Пляж. На березі якісь мої знайомі. Йду до річки та стрибаю з високого берега у воду. Якось мені цього видається недостатнім і хочу показати більше, на що вмію: починаю злітати в небо на висоту найбільшого дерева. Дивлюсь, що хтось теж хотів би як я полетіти, але не вміє. Бачу, як на мене дивляться, а я все піднімаюсь та піднімаюсь. (Момент падіння у воду відсутній, хоча виникає внутрішнє відчуття здійсненого бажання). Тепер німець К. (з реалу: давній бригадир з об'єкту п'ятирічної давности) пропонує провести спільну зустріч, "як в старі добрі часи". Хтось висловлює пропозицію: в центрі міста, а найкраще - давня локація Р.З. (з реалу: давній знайомий з літературного кола). (До слова: в центрі Житомира, який наснився, Р.З. не мав такого місця, хоча за архітектурою будинків мала б бути вул. Пушкінська). Хтось пропонує мені узяти з собою І.Р. (знайома, з того ж кола). Позиціонується такою, що мене знає краще, а я її "приховую" від товариства. (Також цікаво, що уві сні це коло знайомих сприймається не зовсім як літературне, а таке, хто певною мірою знає про спільне існування). Хтось сумнівається, чи можна буде там зустрітися, адже минуло багато часу від подібної зустрічі. Весь цей час, незалежно від діалогу, який чую, я перелітаю від дерева до дерева (можливо, навіть від моменту, коли піднявся до верхівки, коли мав стрибнути у воду), знаходжу та їм солодкі абрикоси. Відзначаю для себе сонячну, незвичайно приємну погоду. Що може бути краще? Наступне, що починмю жувати, так це дольки гарбузи зі солодким білим підсушеним хлібом. Міркую, що в майбутньому, сидячи з онуками, буду пропонувати таке скуштувати, наскільки це незвично приємне та смачне. (Такий виявився "солодкий сон", що просинаюсь і відчуваю, як по моїй щоці тече слина, а підвушко під щокою мокре).

Spijkenisse, Rotterdam, Нідерланди

Сон 070725 "Іншою стороною"

З'являється шеф, який пробує в мене дізнатися: що я встиг за сьогодні? (Образ керівника узагалі не відповідний до реалій, але на когось схожий з минулого). Тепер лечу через різні приміщення. (Такі ж повороти, як і на об'єкті, на якому зараз працюю). Раптом згадую, що можна потрапити до виходу ближче і якраз тудою, звідки прийшов.

Зареєструвався через інтернет на якийсь культурний захід. (Назва мала довгу назву, яку не запам'ятав, хоча доволі оригінальна). Приїхав своїм автом до місця призначення. (Якби обласна бібліотека - спогад з минулого). Запаркувася справа від входу. (Колись у тому місці давним-давно проводили презентацію). Заходжу до закладу. Одразу бачу іншу презентацію, на якій помічаю С.Васильчука і В.Демчук. (Колись їм давно видавав книжки). Бачу їх крізь прозоре скло, за яким відбувається той захід. Пробую побачити інші знайомі обличчя. Щось у тих людях видається вгадуване, але без конкретики. Вітаюсь із ними помахом руки та прямую далі на своє зібрання. В руках тримаю якусь книжку і звужену упаковку, можливо, цукерок. Хтось до мене підходить і відволікає якимось питанням. Аби щось допомогти, кладу книжку та упаковку на перше ліпше місце і... просинаюсь.

Сон 110424 "Підвладне змінам"

Якісь паралельні відчуття зв'язку між будівельними об'єктами: на якому працюю нині і тим, де працював раніше (все, як у реалі). Приїжджаю на об'єкт (уві сні), на якому працював (2019-2020 р.), а й донині працює пару знайомих (як у реалі) Василь і Микола. Серед присутніх були ще дехто з давніх знайомих працівників (без конкретики). Цікаво спостерігати за різницею в часі у 3-4 роки: як змінились знайомі, що нового на об'єкті. Колеги розповідають, що відтоді, як ми працювали, пішли всі штатні змінові електрики, тепер замість них нові поляки. Мене усе сказане дивує: як нібито усталене (тим більш у спогадах) життя підвладне змінам.

P.S. Подумалось: якщо існує "Книга перемін", тоді має (хоча б під неї) існувати "Бог змін"?

Сон 020324 "Спроба творити тишу"

Музей із музичними інструментами. Поряд мене проходить делегація туристів із азійських країн. Між собою спілкуються своїми мовами. Поряд із ними, але якось осібно, помічаю сина добре знайомої (померла наприкінці 2021 р). У їхньому роду колись "походили" татари, тому і син має віддалений натяк на цих азійців. Як я знаю, її син доволі мовчазний (як у реалі) і, з огляду на мій давній досвід, наврядчи з ними знайде спільну мову. Музейний відділ, в якому ми опинилися, являє собою якісь кардинально незвичні інструменти. Ось бачу, як той син із зацікавленням бере якийсь духовий інструмент, віддалено подібний на тромбон, але не прямий, а якби з трьома великими вузлами і показує їх якомусь азійцю, щось пробує спитати, потім хоче продовжити розмову з іншим, але нічого не виходить. Я з якоюсь своєю групою людей підходжу до іншого духового інструменту: стаціонарного і зробленого із суцільного трубчатого скла. Спочатку жодним чином не зрозуміла логіка: як він працює? Коли в нього дуєш, прозорі трубки набираються водою, що утворюється конденсатом від подиху, далі відбувається якась закупорка і скільки не дуй: ні звуку, ні руху повітря. Когось питаю: що за інструмент такий? В чому його суть? Якийсь знавець роз'яснює, що це інструмент, який так би мовити, грає тишу. Спочатку висловлюю думку, що це, серед інших інструментів у музеї, свого роду мистецька інсталяція, але, як мені ствердно розповіли, це не зовсім так: спроба творити тишу - це і був задум творця цього інструменту.

Сон 170623 "Унікальна форма святкового заходу"

Якось невимушено, наче по запрошенню, приходжу в якесь нове місце, де "зі старту" зустрічаю пару знайомих людей. Присутнє переконання, що ось-ось має початися сам святковий захід. (Конкретика відсутня). Веду приємну бесіду, наче ні про що, але зі своїм своєрідним гумором. З часом прибуває до цього місця все більше і більше народу, і всіх, кого не помічаю, я знаю особисто, декого опосередковано, але це все - чудові та творчі люди: письменники, художники, журналісти, музиканти, науковці. Помічаю і підходжу то до одного то іншого, аби привітатися і перекинутися кількома словами. Якоїсь миті усвідомлюю, що це все - така організація свята. Так, наче тривалий час всі збираються, а самого початку дійства так і не намічається. З розмов виникає враження, що кожен прийшов сюди на окреме запрошення з окремою мотивацією на подію заходу і в кожного вона індивідуальна і не схожа на іншого. За іншої події могли сюди й не прийти. Наприклад, хтось давно хотів зустрітися з якоюсь людиною, а вона якраз "бере участь" у цьому заході; хтось окремо хотів потрапити в коло конкретних музикантів, а вони саме прийшли на це дійство; хтось хотів давно потрапити на унікальну презентацію або взяти участь у винятковій події - і все має відбутися тут і в цьому місці. Таке враження, що присутніх доволі тривалий час не бентежить, що сам захід так і не починається, адже кожен тут зустрів когось, із ким проговорив би "вічність". Настільки все триває невимушено та душевно, що я починаю усвідомлювати, що така колективна зустріч, навіть усіх тих, кого я знаю з Житомира, - це і є сам захід. І мені якось так, від усього цього неймовірно приємно і радісно. (Десь на межі з пробудженням присутній дофантазовую: невимушену гру джазового оркестру, десь посеред публіки - гру поодиноких акторів). І весь цей так би мовити "хаос", для всі присутніх максимально зрозумілий і не спонукає до роз'яснень, дивних запитань і пошуків покинути це місце. Десь насамкінець приходить знайома письменниця та науковця О.Ю. з мамою. (На себе не зовсім схожі - більш худорляві та високі). Подумки міркую: і кому ж прийшла така геніальна ідея організації та проведення такого святкового заходу - зустрічі з омріяним, бажаним, мінливим, майже нереальним, тим, що так легко втратити та більше ніколи не зустріти у своєму житті?

Сон 060918 "Зустрічі та спілкування"

Донька вільно говорить по англійськи, польськи, адже вчиться в смішаному класі. За пару років вивчила мови. Моє здивування.

Три дівчини і давній друг по творчому цеху Р.З. Сидимо в машині і обговорюємо, куди їхати на природу, де по дорозі затаритися. Я висловлюю свої пропозиції, дівчата заперечують і вносять свої. Домовляємось зустрітися, як поберемо все необхідне з дому.
Вдома, на батьківському подвір'ї, стоїть гараж, в стелю якого забетонований стовбур горіха. Я дивлюсь із середини на те поєднання: округлість стовбура в суцільному бетоні. Подумалось: а як ми робитимемо потім, коли стовбур дерева буде рости? Роздовбувати і забетоновувати наново?..
Поряд із гаражем стоїть собача буда. Над нею висить похилена галузка іншого горіха. Я уявляю, як уночі обійматиму її, щоб спати, стоячи ногами на тій буді, де живе собака. Але кажу собі: погане рішення.
Я недалеко цієї ж буди, але за огорожею і на провулку. Зустрічаю другого давнього знайомого І.С., кажу:
- Який збіг! А що сьогодні за свято? Бо бачу всі з ким я їхав - на ньому!
- А хіба ти не знаєш?
- ?
- Річниця, як померла моя мати. - Каже І.С.
Мали їхати на природу. І не ясно чи поїдемо, бо все якось перегралось на інший лад. Дивлюсь на небо, а воно хмуриться, кажу:
- Видно нічого не буде.
Потім дивлюсь - ясніє.
Всі в одному домі, а я на вулиці. І.С. вийшов до мене і ділиться, що Копитько програв конкурс на знання книг, хоча працює в бібліотеці.
Бабуся І.С. на порозі батьківського дому стоїть близько до внука, обводить двома руками голову І.С., розглядає, говорить про щетину, за якою треба доглядати. Я помічаю, що він, якийсь старий, інший на лице ніж я його знаю.
Я питаю:
- А ви пам'ятаєте, яким він вам подобався? - адже кожного разу міняв бороду.
- Пам'ятаю, десь у мене є фотограія! - каже вона.
- Приставити йому штучні вуса! - жартую я.
Мати і двоюрідна сестра дивляться на ту сцену й обіймають один одного.
- Що ти будеш робити без івецьків? - серйозно перепитує в І.С. його бабуся.
- Івецьки це...
Мати і двоюрідна сестра починають  "угорати" зі сміху, я разом із ними.
Зловив себе на тому, що проснувся усміхненим. 0326'


Я в якійсь іспаномовній країні. Якийсь чоловік для мене проводить екскурсію по їхньому базару. Зустрічаю типові латино-американські обличчя. Підводить мене до кількох людей, які знають українську мову. Їм, як і мені, доволі приємна така зустріч. Є люди, що можуть говорити по російськи, зокрема одна жіночка, як я зрозумів, уродженка Молдови. По дорозі знаходжу сумку якоїсь дівчини, намагаюсь догнати її, йду по сліду. Гублю. Йду з дружиною додому, несу покупки. Якась дівчина, схожа на ту ж, що згубила сумку, посеред вулиці голосно говорить українською по телефону. Жінка відходить у сторону. Доганяю дівчину, питаю чи не її сумка. Дівчина на радощах: що є "людинка" з рідного краю! Поводиться так, наче я хотів би познайомитись з нею ближче. Але я кажу, що чекаю на дружину. Дівчина розчаровано: так? - і відходить у сльозах. 0510'

Сновидіння 260818 "Танець мертвих квітів"

На кружевній скатертині пританцьовують від непомітного повіву розкидане сухе листя рослин та квітів. Так, наче це чарівний вияв їхнього другого життя. Неймовірно гарна рухома картина.

З ложки зробили фігурну квіточку. Та частина, якою набирають, розрізали на багато пелюстків ♤-подібної форми, залишивши триматися лише за рахунок середини, на якій, як і по контуру пелюсток, було вигравіювано округлий візерунок цяточками. В результаті ложка стала схожа на черпачок для витягування яєць із води.

Денний сон :: В одному місці зібрала нас важлива подія, до якої я був організаційно причетний. Якийсь солідний будинково-парковий комплекс де почали сходитись мої далекі знайомі, більшою мірою малознайомі між собою: фін, Вікторія, син колишнього колеги Віктора та багато інших.

Сон 230418

Зустрічаю В.К та І.С біля кав'ярні. Перед зустрічю бачив, як І.С. був з дитиною в колясці. Потім хтось її забрав. Я запропонував І.С. зайти в кав'ярню, щось кусьнути. Виймаю з кишені 120. Даю йому гроші, пропоную щось організувати. У нього в кишені було лише 1. Я подумав: і як він хотів пригостити В.К.? По тому, як повернувся, виялилось, що знайомих, які хотіли би посидіти в нашій компанії, побільшало. Я був не проти, хоча подивований перебігом подій. Виявилось, що це вже була не кав'ярня, а інше місце для накривання столу - якийсь такий-собі будинок, в якому був стіл і на чому посидіти.
Поки готували на стіл з'явились до підмоги від початку в розмові зі знайомими, а потім і "кришити салати", люди з сусіднього села - найближчих до цієї споруди хат. З ними були їхні діти, які то прибігали то відбігали. Ці люди (дві-три жіночки) запропонували посидіти з нами за спільним столом. Я погодився, за умови, що вони щось принесуть з села до спільного столу. Так склалося від початку зустрічі, що я був центром прийняття рішень: "можна", або "ні". Тут до мене прибігли мої діти (так я чую зі спини) і чийсь коментар, як вони подорослішали і що менший, як був цупкий, таким і залишився, на відміну від дівчинки. Я підтверджую сказане, а подумки думаю, як же вони, самі, змогли сюди добратися? Діти оббігають мене з правого боку вперед і підходять до жіночки з села, я дивлюсь, а це не мої діти, а цієї пані.
Спроба зайти до якихось дверей біля цього дому, а там при вході "чатуючий" зупиняє мене і каже, що це жіночий туалет, а чоловічий з іншої сторони і показує на такі ж невиразні дерев'яні двері, наче в сарай, з іншого боку двору, хоча я розумію, що я не туди хотів, куди мені підказують, а взагалі позазирати, що де є.


Я допомагаю вдягнути шельки колезі. Помічаю, що в нього вони протерті, але справні. Ми маємо відзняти на відео, рух тіні хреста з церкви: як він піднімається і лягає зі сходом і заходом сонця, рухаючись по стінах і дахах будинків.

Якась презентація організована мною. По ній усіх присутніх запросив на святковий стіл. Багато знайомих облич. Так було організовано, що по завершенню такої творчої зустрічі, всі пішли і мали прийти за короткий час, поки не накриють стіл. Так вийшло, що до столу почали приходити люди, які не були на презентації, але яких я теж знаю. У мене маленька паніка: я прошу підготувати нові прибори до столу, поки не прийшли всі, хто був вже раніше. Стіл доволі гарно накритий, різні страви і приємні на вигляд. Поки ходив, за стіл присів лише раз, доки всі гості не поприходили.