Сон 091025 "Викриття ущербного"

Так наче повертаюсь з якогось металургійного підприємства (схоже, що ця тема повториться пізніше в сьогоднішньому сні, але конкретика цього сюжету відсутня). Йду вулицею. Темна ніч. Тримаю в руках якогось худого, майже мертвого кота та ще якусь річ. Проходжу мимо продовольчого магазину. 

Вирішую викинути його на якусь полянку навпроти багаповерхового будинку, чиї вікна поодиноко світяться у глупу ніч, і зауважую, що "полетів" він акурат там, де світяться на землі ліхтарики. Подумалось, що це "кладовище" для домашніх улюбленців, де кожен з них має на могилі свого штучного блимарика: явно мешканці дому ховали своїх чотириногих улюбленців. Якийсь чоловік біля магазину зауважує на моєму різкому рухові, але схоже для нього не було ясно, що я зробив. Тому я повівся так, ніби нічого й не сталося. Минув того чоловіка і пішов далі, тримаючи у руках іншу річ. І тут я зауважую, що тримаю на шнурку "іншого" кота... Так, наче й сам не зрозумів, що я викинув...

Просинається той "мертвий кіт", якого міг оцінити лише на дотик, а він мені каже:

- Ти вчора обіцяв, але так і не нагодував мене.

Знову відчуваю в руках який він худий. І тут я пригадую (забутий від учора сон), що я дісно його не годував.

Тепер трапляю десь на світло і дивлюсь на його чорну приплюснуту морду, а вона якась не натуральна: схожа на жаб'ячу чи іграшкову, яку одягають на руку. Проситься до мого обличчя, аби щось сказати ближче, але в мене виникають сумніви.

Колишній металургійний завод (не раз снився уві сні, але забутий, навіть схоще, що й сьогодні). Великі приміщення, мало не секретна програма, адже все знаходиться (за відчуттями) не на поверхні, а десь глибше під землю, якби переходами в печери, що обладнали на промислові цехи. Офісні - з наївним зовні життям на поверхні. Довго рухаюсь (більше не йду, а перелітаю) коридорами цього закладу. Тепер виранаю в простір великої печери. При вході якісь робітники збирають жужель по відпрацьованому вугіллю. Відчувається, як все тут завмерло. Йде якийсь демонтаж. Бачу, що в глибині печери вже не стоїть піч, але від неї ще йде тепло. (Як казав: я тут вже був, і пам'ятаю, як все це працювало, вирувало життя, а з печі лилась розпечена лава (схоже, на давній мій досвід з реалу)). (Можливо, відображення власних спостережень, як переорієнтовується європейська економіка, зокрема в Польщі). Бачу, як робітники переносять демонтоване обладнання, та щось, що нагадує роботів. Пливу в повітрі далі, виранаючи на верхні поверхи цього підприємства. По дорозі зустрічаю якогось свого директора з паперовим, мало не мультиплікаційним обличчям, схожим на портрет Едгара Аллана По. Пропливаю біля нього, а він мене навіть не коментує: що я тут роблю в робочий час? Допливаю (махаючи в повітрі руками) до офісного приміщення. Якраз біля секретаря зібралось багато народу. Плюс це співпало з чаюванням і пригощенням відвідувачів. Пропоную секретарці занести до мийки уживані тарілки. Вона розказує де це, але в результаті гублюсь в коридорах. Зупиняюсь на перехресті якихось коридорів. Якась прачка уточнює мені: де це. Потім знову пливу в повітрі по інших коридорах і припливаю до знайомого бюра (таке переконання уві сні), а там сидить манікюрниця. Якраз підійшов до неї новий клієнт. Я дивлюсь на свій палець (без конкретики який), а він має проблемний ніготь. Починаю його розбирати. Зауважую, що складається з трьох частин, так, наче я маю в собі щось від робота. Дві частини зняв, а де третій - гній. Окунаю палець у воду в стаканчику, а спробувати змити. Дівчина на цьому не зауважує і миє там свої руки перед працею. Пропоную поміняти їй воду, але вона мене не чує, настільки зайнята своїм клієнтом.

P.S.

Чому сни по своїй природі є сюрреалістичні. По-перше, у них немає тіней; по-друге, образи можуть змінювати форму і зміст; по-третє, завджи присутній перший план. Практично, все так, як на картинах Сальвадора Далі та інших, навіть пізніших сюрреалістів.

-//-

Схоже, що блікі, плями, потоки хаотичних фігур у процесі засинання при закритих очах, що відображають нейронне життя в нашому мозку, мають прямий вплив на формування снів.

Сон 160518 "Руді та сині"

Я живу з убогою світлокосою дівчинкою, хоча з нею не маю жодних родинних зв'язків. Разом поїхали в дитбудинок, щоб подивитись на дітей, аби їх або всиновити, або вдочерити. Ця дівчина колишня вихованиця дитбудинку, тому її серце щемило за таких, як сама. За ким їхати ми не знали, вона більше схилялась усиновити двух хлопчиків. Дитячий будинок до якого приїхали був схожий радше на приміщення навчальної майстерні. На одних дверях, пофарбованих у синє, було написано доволі смішне прізвище вихователя і під ним значилось: 5 хлопчиків, на інших дверях, один в один з цими, таке ж прізвище вихователя і: 1 дівчинка. Спочатку ми постукали до хлопчачої кімнати, але до нас довго виходили і ми пішли до дівчачої, там відчинили нам одразу. Дитина, років восьми, яка з'явилась у тих дверях, одразу зіцікавила ту дівчину, з якою я приїхав. Я стояв зі сторони і в першу мить спостеріг подив здивування. Після першої миті знайомства прозвучали двері в хлопчачу кімнату і з неї визирнув хлопець. На що дівчина одразу йому відповіла: дякую, не треба!.. Що мене подивувало, адже намір був приїхати на оглядини хлопців. Ми попросились до цієї дитини до кімнати. Коли дівчина, з якою я приїхав, і менша сіли разом, я зрозумів, чому миттєвий вибір був таким: вони були схожі, але різного віку. До того ж пасували одна одній, як молода мама і її дитина. Якби дівчина, з якою я приїхав, захотіла б колись стати мамою, то вона народила б таку дитину в 17-18 років. Для себе проводжу візуальне порівняння між ними: в обох світлі коси, обличчя покрите веснянками, худорляві, вилицюваті... Навіть виник сумнів, чи не випадково ми приїхали в цей дитбудинок? Хоча вони не мусили мати родинні коріння, але в мене склалось таке враження, що вона приїхала до власної кровинки. 0327'


Святослав Вакарчук показує свої налаковані в синє нігті, на яких намальовані різні личика у вигляді ":" - очок, "-" - носиків, ")" - ротиків. На кожному пальці - інше личко. Показуючи їх, просить вибрати пісню...
Цікаво, що про цей сон нагадав наступний, який так і не пригадався, але наприкінці якого мені хтось каже: ти ж не забув сон про Вакарчука?