Сон 070424 "Жорсткий гламур"

Їду автобусом, як пасажир. Якимось моментом водій каже, що далі він вже не їде і чи не міг би я сісти за кермо? Стверджує, що тут залишилось їхати недалеко. Сідаю і рушаю. Одразу розумію, що не знаю дороги і пробую увімкнути на телефоні GPS. На моє прохання пасажири усно скеровують, але фантазії пригадування вичерпуються. Раптом хтось з пасажирів каже, що маршрут автобуса пролягає в Крим. Я ж відповідаю, що не маю російського паспорта і туди не поїду, отже, довезу до кордону. Десь про себе міркую, що везу саме таких людей, що живуть "однією дупою" за двома паспортами. Спиняю автобус, адже GPS - на телефоні гальмує і так не відкривається, а дороги ніхто не знає. Сходжу бозна-де і йду пішки до якогось магазину чи населеного пункту. Виникає відчуття, що відійшов від автобуса настільки далеко, що варто було б ним під'їхати, аби не повертатися. Заходжу в якийсь магазин, а там щораз перед очима опиняється якась велика дівчина, яка весь час мені перешкоджає своєю "невимушеністю" (так і не зрозумів: чи продавець, чи клієнт) ходити у пошуках мапи, але про себе вже називаю її "малюнком". У пошуках співставляю образ із тим, що уявляю як такий, що знаю. По пробудженню образ "великої дівчини" нагадав нещодавно побачене зображення з інтернету, генероване штучним інтелектом, із назвою "Жорсткий гламур".

Сни 25-270124 "Рух з обмеженого простору"

Приїхали "великою родиною" у дві машини до великого білого храму (конкретики, хто саме, з числа другої машини - немає, який храм - так само). Я поводжу себе так, наче все тут знаю. Зокрема скеровую і показую приклад, де краще припаркуватися. Паркуюсь. Вже маю намір іти, але варіант паркування мені не подобається, адже поставив авто навпроти дерева. Зараз ранок і багато вільних місць, а вдень тут буде все інакше: зайнято численним транспортом. Якщо заблокують мою машину, звідси не виїду! Прошу дати мені ще трохи часу, аби визначитися: де буде краще? Паркінг біля храму стихійний. Можна зрозуміти: де були місця? - за слідами на землі. Начебто визначився, але з'явилась просторова уява, що посеред великих різнорідних об'єктів поряд, вигляд моєї машини напочаток буде доволі непереконливим і самотнім.

25.01.24

Після відчутної праці з порядкуванням на землі: очищенням рову від заростей і намитої землі на бетонах (об'єм та навантаження не конкретизоване, просто залишкове відчуття безперервної праці), обходжу місце проробленої роботи: організований дренаж, що нагадує вузьку дорогу у формі півкола, яка окреслює по краю дачні ділянки, але на так, як в Україні, а в Польщі - "ogrody działkowe", більш для відпочинку, а не фізичної праці. Фіксуюсь на тому, що лише зараз маю можливість зупинитись і подивитися, як там у людей: зиркнувши то за одну огорожу, то за другу...

26.01.24

Їду, як пасажир, у цілковито переповненому автобусі. Коли приходить час вийти на своїй зупинці, не можу це фізично зробити, наскільки щільно виявився утисненим між людьми. Пробую дістатись виходу, аби вийти на наступній зупинці. Далі бачу цю дорогу у вигляді колії, якби їхав вже не автобусом, а потягом. Тепер я вже йду, знаючи, що за мною всі ті, з ким їхав. І тут сам рух вперед виглядає не так, щоб всі йдуть по стежці шириною з метр, де, насамперед мені під ноги викидають охолоджуватися відпрацьований кокс. (Віддалена асоціація з реальністю: два місяці, як працюю на будівництві одного з блоків діючої коксовні). Не спиняючись, міркую, як ступати на голі ділянки землі, де ще не лежать гарячі порохи коксу, і йти далі, ведучи за собою "подорожуючих разом".

27.01.24

P.S. Ці дні сидів удома з грипом.

Сон 160619 "Взаємозалежне керування"

Сиджу в майстерні. На прохання батька пробую відремонтувати плату до телевізора.

М. (колега по роботі) робить коло на широкій ґрунтовій ділянці між приватними будинками, сидячи на сидінні біля водія і лівою ногою тиснучи на газ, а я певною мірою (невідомо яким робом) дістаю правою - гальмо. На місці водія відсутній хто-небудь. М. заїждає машиною задом до одного приватного дому, який стоїть у глибині довгого двору, метрів зо двадцять від дороги. Біля дому чуємо, як батько в хаті зачиняє робочий чемодан. Виходить з квартири усміхнений, це означає, що телевізор відремонтовано славно не лише для господарів, але й для самого майстра. У машину сідають батько і М. Я іду за нею пішки, піднімаюсь вузьким заїздом, яким спускалися до згаданого дому. Розумію, що земля, по якій я йду - це своєрідний город, на якому була висаджена розсада огірків, які ще не так сильно розрослися, але нашим заїздом їхнє листя місцями потовчене колесами авто.
Батько і М. виїхали машиною, і проїхали трохи вперед, так би мовити, залишаючи мене самого, зупиняються і сміються: показують на червоний велосипед, яким я маю доїхати додому сам. Вони не знають, що я не настільки сміливо можу на ньому їздити на оживлених дорогах поміж машин. Оце то гумор! - подумав я собі. У руках я чомусь тримаю порожню темнокоричневу скляну пляшку з-під пива. Віддаю їм. Хтось проходить мимо каже: правильно, навіщо везти на велосипеді, коли для таких речей є машина! 0456'