Сон 010222 "Прихована небезпека"

Сідаю на потяг метро (не зовсім метро, але за визначенням входу до вагону та посадки). Недалеко, в пару кроків від дверей, стоїть ліжко, у ньому дружина. (Сон із повтором: зі схожим сюжетом снився раніше та ще з повтором під час сну). Першого разу на місці ліжка стільці, як у міському транспорті, в повторі - ліжко, яке нагадує, за атмосферою розташування речей, місце в кімнаті. Сіли до вагона (дружина зайшла перша, я за нею), автоматично замкнулись двері (пауза), уже було сів, як до вагона підбігає якась жіночка. (Цієї миті я згадую забутий сон). Пам'ятаю, як минулого разу не дала нам спокійно їхати, весь час робила якісь пакості. Я ж одразу підбігаю до дверей і стримую, аби вони автоматично не відкрилися для неї, на що вперто спрямовує всі зусилля. Врешті я їй цього не даю і вона покидає свій намір, як вагон рушає. (Тепер сон із подібним повтором цього ж сюжету). Вдруге ця ж жіночка пробує влізти в двері, але сюжет сконструйовано так, що я комусь допомагаю на пероні опритомніти, призвести до ознак життя, а в результаті виявляється, що ця людина є тією самою забутою зі сну жіночкою. Тепер я її б'ю, аби вона від мене відчепилася, але одного двух ударів для неї виявляється замало, їй це подобається і вона провокує на наступні удари. Якоїсь миті я усвідомлюю, що вона прокидає в мені звіра, якого я не хочу в собі мати. Забігаю у вагон, двері зачиняються і я їх починаю тримати, аби не відчинилися, чекаю, коли потяг рушить, а він одразу не рушає... Та жіночка скаженіє і проявляє свою агресію з новою силою, в піку чого промовляє крізь скло дверей: "Диви, ще до мене повернешся!". Розумію її слова, як той стан, який пережив: когось бити - може й подобатися. Усім своїм єством заперечую цій тезі й тим самим розумію, чому не допускаю цю незнайому особу у своє життя. 2233'

Хтось питає: а ти насправді син коміка (Джима Керрі)? (Ім'я його уві сні не вимовляється. Разом із тим сон є повтором: таке питання разом із моїм внутрішнім переконанням вже колись уві сні звучало). Я ж всією своєю поведінкою приховую нашу родинну спільність, на що із сумом відповідаю: "І що ж з цього?".

На самохідному підйомнику вивертаю із-за рогу на нову дорогу.

Виходжу з батьківського двору на вулицю і помічаю, як між сусідніми будинками, перетинаючи усю проїздну частину, сконструйоване навісне покриття, обвішане чорною цератою. Подібну церату частіше використовують у будівництві. Зауважую, що машиною тут вже не проїдеш. Виходжу тим проїздом на нову вулицю, наче когось на ній зустрічаю і короткий відрізок дороги розмовляю з супутниками. Виходжу на таке обійстя, на якому росте занедбаний сад, а нині сезон яблук. Під тими яблунями ходять люди і вибирають врожай, і це виглядає на якесь масове паломництво. Впізнаю червоні яблука, сорт яких мені також подобається. Беру в дві жмені з десяток яблук і повертаюсь додому. (Або після сну, або ще в дорозі міркую, що такі накриття на вулиці та ажіотаж навколо врожаю може бути спровокованим якоюсь техногенною подією. Наприклад: всі знають, що вже відбулися отруйні опади в різних місцях разом із осадками, а сюди вони ще не дійшли).

Сон 301119 "На межі з природою"

У мене робоче завдання розібратися з інтернет-сполученням вздовж заводу, лінія якого пролягає на стовпах і межує з лісом. Робота довга і я її проходжу з інтересом. Рухаюсь від одного з'єднання до іншого. В результаті виходжу на якийсь хутір, у якому помічаю неймовірні краєвиди: як поодинокі споруди, загублені в лісі, прикрашають окультурені колись високі дерева, висаджені господарями, які покинули ці закутки природи. Один двір видався мені доволі знайомим. Я його знав ще тоді, коли тут було зелено, тепер пізня осінь, і сірість хатини у поєднанні з обійстям надихає мене взяти телефон і зробити цікаві фотознімки. Трохи далі, глибше в ліс, зустрічаю якусь бабуську з онуком, що прогулюються лісом у пошуку грибів. Прислухаюсь до їхньої розмови, більше, до звичного за статусом монологу старої, яка з захопленням щось відповідає на питання малого. Дивує те, що чую тут білоруську мову, або ж, як на мої скромні знання у ній, вгадування незвичних за вимовою слів разом із рідною українською лексикою. Рухаюсь далі. Врешті-решт інтернет-лінія мене виводить на якийсь фургончик із ремонту взуття. У ньому сидить майстер, до якого виникає в мене запитання: чи справді тут завершується ця лінія, в якій я вже дещо загубився, визначаючи з поміж інших кабелів мій спецкабель? Аби спростити питання, доповнюю: чи є в нього зараз інтернет? Дає схвальну відповідь: "До останнього часу був, можу ще й зараз перевірити!" Потім сідаю з ним у його машину і ми прямуємо до заводу іншою дорогою. 0040'

Сон 290619 "Взаємоперетікання образів"

Знайомлю дівчину (менеджерку) з творчою людиною, яка може проявити інтерес до того, чим ми почали займатися. Знайомство виявилось випадкове і на прикладі розмови з нею, показав, як треба доносити до потенційного клієнта нашу пропозицію. Згадав колишнього керівника фірми, який закупився товаром за завищеною ціною і на змінах курсу долара той товар завис на складі на роки. Фрагмент, або відступ у вигляді роздумів про завод, на якому колись працював, зокрема його керівника (певна асоціація, викликана життєвими подіями минулого дня).
Сидить керівник меблевої фірми, до якої я маю причетність (початок сну), і сліпить перед монітором: дуже близько наближається очима до екрану і прищурює очі, так, що смішно кривиться все лице (свіжа асоціація з реального життя, щодо людини з характерною зовнішністю).
Зачепилась одна клієнтка до пропозицій за наші меблі, а дівчина (менеджерка) має скоро їхати в іншу країну, а я так не хочу повертатися до знайомої мені професійної діяльности, особливо, сидіти за телефоном, аби її замінити в роботі.
P.S. Варто зазначити, що багато уві сні образів, які перетікають одна в одну, так би мовити взаємопов'язані, зокрема образ "дівчини" уві сні є збірним: з одного боку вона мені нагадує дружину, менеджера-початківця, а також не системну творчу особистість, яка проявила інтерес до нашої фірми; керівник меблевої фірми, до якої я маю причетність, так, що начебто працюю, зовсім, як мені й не керівник, а моя участь у роботі з ним на моїх добровільних засадах; клієнтка ж, так само, наче й не професійний продавець, знайшла споріднену душу в тій дівчині-менеджері, і контакти зав'язалися так би мовити самі собою: обидві є творчими особистостями.
P.S. P.S. Це наштовхнуло мене на думку, що все в цьому світі не просто взаємопов'язане, а одне ціле: розсипана особистість одного Бога, яке у вигляді душ взаємодіє й упізнає в кожному свою іншість.