Жінка прийшла до колишнього чоловіка, який зробив свіжий штукатурний ремонт (з реалу: нагадує мій підвал, в якому зараз працюю) одразу по вибуху атомної бомби. Чоловіку наче байдуже, бо не збирається переробляти зроблене, а жінка, хоча й не живе з ним, вирішує мовчки усунути свіжу штукатурку, аби там не існувало отриманої радіації та нанести їх наново. Чоловік не коментує, вона теж. Опадає свіжий тинк від дотику кельми по всій довжині виступу двох склепінь (такий в реалі вигляд частини підвалу). Десь на цьому тлі виникає паралельна асоціація чи роздуми про знайому ділянку дороги (траса на Київ біля батьківського дому), яка також обмірковується, зокрема активність трафіку на дорозі, що значно впала.
Приходжу до будинку якогось бізнесмена, а в нього у великій кімнаті стоїть піч, та не звичайна, а мало не промислова, з нагнітанням повітря, сама сильно гудить та видає дивні звуки. Дім великий, чому б ні, все можливо. (Таке переконання уві сні). Я з кимось у тих гостях. (Конкретика розпливчаста, але за відчуттями - близька людина). Присутні й інші гості, яких не знаю. Раптом дверцята печі відкриваються під чергове торохтіння клапанів і роблять корткочасний опік тій людині, що сиділа поряд. Одразу питаю: чи рану запшикати антисептиком? - і в той же час виявляю ще два невеликих опіки. Постраждалий поводиться якось байдуже, хоча схвально до надання першої помочі.
Наче в батьківській хаті, адже подальші події вказують на це, хоча інтер'єр незнайомий. Від когось надходить пропозиція накрити стіл. Прийдуть гості до свята. Всі погодились. Батько в роботі. Дещо знаю про його зайнятість. Виявляється, що він спілкується та чимось пов'язаний з якось людиною, яку я теж знав. То бізнесмен, я в нього колись був по роботі. (Незалежна тема від батька). Займається незрозумілим для мене бізнесом. Знаходжусь у великій кімнаті, дзвонить стаціонарний телефон (мене трохи дивує, адже давно не чув його справжнього звучання). Знаю, що це до батька. Відбираю і спочатку нічого конкретного не розумію. Людина представляється, як далекий родич, якого якби уявляю. Монолог починається доволі завуальовано. Тепер розумію, що дзвінок спарений: на лінії присутні дві особи, спочатку голос Леоніда... (якби тато шурака мого батька, хоча Л. - сам шурак) а, згодом підключається в розмову бізнесмен. Всі якось між собою пов'язані й чомусь винні бізнесмену якусь послугу. Тепер чую голос другої особи - самого бізнесмена. Говорить впевнено, тихо та однозначно. Вносить мені пропозицію, адже знає, що я причетний до реклами (давній досвід) і загалом, цікавий йому, як творча особистість. Грамотно пропонує зробити йому відеосюжет про його біографію, а насамкінець без лишніх слів, адже це мало читатися ненав'язливо: хочеш допомогти батькові? - підкреслює єдиним: "Подумай!". Звісно маю погодитися, але заразом, що за біографія в цього типа?
Тепер на згадане запрошення почали сходитись гості. Я на початку не при ділах і не напружуюсь організацією накривання столу та прийомом. Гостей назбиралося багато, а батька все ще немає. Всі ведуть між собою якісь милі розмови, а я сам по собі. Раптом зауважую, що в людей немає що їсти, просто їм ніхто не зготував, адже хтось комусь нічого не сказав, подія почалось стрімко, грошей на їжу не виділили, тому так нічого і немає. Якимось моментом сестра принесла якусь тарілку і поставила біля мене на столі, навіть не зуважив, а згодом виявив. Переважно люди пили напої, я теж. Розмовляли. Почув уривок розмови від давнього знайомого І.С.: "Перейшла з омської мови на російську". Приходить сестра, хочу запроситии її на приватну розмову з пропозиціями. Показую на тарілку, що поставила мені на стіл. Коментує: "А що у нас тут? - сємашки!" - кумедно дивуючись побаченому, наче цього не знала. Тепер думаю, внести сестрі конкретну пропозицію: мінімум замовити суші, я оплачу. Хоча на таку кількість людей чи буде цього замало?
