Беру участь у телевізійному шоу. Гра поділена на дві команди: у першій супротивник одинак - молодий хлопець із почуттям гумору, амбітний, у другій я з дружиною. Виконуємо різні завдання за межами студії. Так як проєкт пілотний, моментами в організації виникають якісь заковики, але на це ми не зважаємо. Гра не є настільки силовою, як інтелектуальною. У підсумку ми збираємось у студії та обговорюємо досягнення. Спочатку ініціативу бере ведуча, на якій власне і побудована послідовність проведення програми, вже під кінець діалогу, ініціативу перебираю я з хлопцем-одинаком. Слово за слово і наш діалог вибудовується у безперервний гумор. Моя дружина і ведуча просто не мають можливости вставити хоч би якесь своє слово, так все відбувається енергійно та динамічно, а на нашу думку - цікаво для самих глядачів. Дійшло до того, що в процесі такого гумору я висловлюю пропозицію ведучій, аби наступну передачу ми записали змагання вже без неї. Одразу було видно, як вона не може підібрати слів, завершує виправданням, що цей проєкт експериментальний, і він може наступного разу бути не реалізованим. Все залежить від спонсора та рейтингу від глядачів. Ми то слухаємо і все розуміємо, а внутрішньо "по-пацанськи" задоволені організованими вибриками, прямо в записі, а чи візьмуть їй до уваги після монтажу, можливо, і не так важливо. 0101'
