Сни 15-171223 "Вибір і визначення"

Стаю на ваги і дивлюсь на масу свого тіла: "96". Міркую (уві сні, але досвід узято з реалу): останній раз важився, було десь 102 кг. Хоча давно це було... На вигляд, мав би набрати трохи більше, а тут лише 96!

15.12.23

З реалу. На робочій перерві кімарнув десь на десять хвилин. Перед цим домовились, що діждусь приходу своїх колег. Тепер крізь миттєвий сон чую чиїсь кроки (згідно з реалом) і вже вві сні бачу, як вони йдуть. Одразу просинаюсь і піднімаю голову: насправді бачу зовсім інших людей. Отже, свідомість уві сні оцінює настання події відповідно до очікуваного, але за наповненням образами, якщо дивитися на вміння передбачувати майбутнє, тлумачитись може неправильно.

16.12.23

Маю відвідати окуліста, але виникає довга невизначеність: до кого піти? Якоїсь миті навіть опиняюсь десь у лікарні біля двох дверей до однакових спеціалістів, де також виникає дилема: у які двері зайти?

17.12.23

Відчуття і розуміння багатозадачности: працюю в місцевій газеті, разом із тим займаюсь продажами, і щоразу спілкуючись із різними клієнтами, а на додачу - навчаюсь ще в університеті. Якоїсь миті ловлю себе на тому, що реально перебрав на себе зобов'язань, і не лише тому, що хотів сам, але й за рекомендаціями та інтересами інших.

17.12.23

Сон 010518 "Зважити коней"

Велике господарство. Господар замовляє наші послуги, як робочу силу. Ми допомагаємо йому в усьому, що треба... Підходимо до двоповерхового металевого пересувного пристрою, аби зважити коней. Ми на другому поверсі, кінь, якого важимо, на першому, одягнений у спеціальну упряж, аби зручно було підняти і виміряти вагу.

Багато ходив з дружиною вулицями міста, між багатоповерховим і приватним секторами, що не мали окреслених меж. Шукали кадрове агенство, що знаходилось в одноповерховому дерев'яному будинку. Йшли в сторону ринку. Як підходили до місця призначення, обійшли будинок справа. Насправді, не було різниці: як іти? - вулиці сходились біля нього. Як підходили, дружина запропонувала обійти іншою стороною, я відповів: дивись, ми тілько-но тут оминемо і опинимось біля його входу. На ґанку до агенства нас перестрів хлопець, який вирішив представитися: Павло Дебіла. З виправданнями за своє прізвище: саме тому мені не щастить... Я йому відповів: по-перше, менше треба акцентувати увагу на ньому, по-друге, ніхто не просить його називати. Заходимо в приміщення, біля віконечка реєстрації хаотична черга до десяти чоловік.