Сон 240923 "Подорож за відповіддю"

Беру участь за якимсь великим столом, до якого люди підходять і їдять. Все виглядає на "общепіт". Після їжі, кожен має за собою поприбирати і залишити чисто. Наче сідаю щось їсти (конкретно, щоб їв - не зауважую). Тепер пробую прибрати за собою і трохи більше. За моїми рухами прибирання совається скатертина і падає якийсь фужер із недопитим зеленим напоєм, що більш схожий на желатин. На столі залишається присохлий слід зеленого, який варто було б стерти. З-за далекого кінця столу, а вірніше, за окремим невеликим столом, як завершення одного довгого, роздається незадоволений тон: "Хто це дозволив собі перекинути мій напій?". Мене це вкрай зачіпає і я не лінуюсь піти в кінець столу і вилити всю свою лють: "Ах ти ж сука..." (подумки: це вже в мене було, але нічого, згодиться і в друге)... - і далі почав його, замість преамбули до головної думки, покривати жахливими словами, завершуючи: "Ти не можеш за собою поприбирати?" - і далі щось в цьому дусі про чистоту і акуратність. (Цей мій гнів нагадує інший сон, де я також сильно лютився). Той чоловік якось все це вислуховує, вскипає і замість відповіді тільки й видає: "Все, я пішов щось собі робити!" - якби натякаючи тим самим на суїцид. (Цей фрагмент маніпуляції нагадує якийсь призабутий сон). Тепер цей чоловік на дворі і виглядає цілком інакше як зовнішністю, так і вбранням, одягнувши на себе біле. В руці тримає гітару, на якій, тримаючись за деко, починає злітати. Я ж схоплююсь за гриф тієї ж гітари. Дивлюсь уважніше вправо, а з нами по другу сторону гітари висить ще одна людина, так, наче гітара має другий гриф у іншу сторону. (Для досвіду щось ірреальне). Летимо бозна куди. В руках відчувається оніміння, тримаючи їх догори. Цей чоловік летить у конкретне місце незвіданого нами. Це місце сповнене містикою і відповідями на усі питання. Починають з'являтися образи художніх картин, що змінюють одна одну. Ось воно, ось... - наче очікую на готову відповідь. Але все не те. Дві картини були написані в стилі Босха - образи без тіней. Хоча мимохідь, але доволі оригінальні. Летимо ще трохи, поки не з'являється якесь велике полотно-сцена. Підходимо ближче і бачимо живу картину (буквально), де герої рухаються і живуть своїм життям. Через цю картину можна дивитися в минуле, ставити до героїв питання і черпати звідти інформацію та відповіді. На питання розв'язання проблеми, озвученої героєм зі згаданого столу, відповідь торкалась третього чоловіка, який прилетів разом із нами. (Як виявилось - це мій колега по роботі - туркмен). Відповідь адресовувалась до нього, зокрема - його сина: "Проблема вирішиться тоді, коли твій син одружиться!". (Цікаво, що його старший син ще ходить у п'ятий клас, хоча одружуються там рано). Туркмен погоджується з такою відповіддю, щось звично притакує. Мені з його схвалення нічого не ясно, але у мене з ним таке вже бувало. Отже, питання закрито! Герой "зі столу" не наклав на себе руки, хоча на себе вже не схожий - відбулось якесь преображення. Тепер вирушаємо з поверненням. 0000'

Сон 311222 "Змінні образи"

Тільки-но засинаю, як за короткий час потрапляю у книжковий магазин рідного міста (асоціативно подібний із реалу, хоча його давно закрили; у кав'ярні того закладу часто відбувалися різного роду літературні зустрічі). Раптом озираюсь на касу і бачу велику іграшкову голову з великими усміхненими зубами: начебто смішно, але моторошно водночас. В іншій стороні бачу такого ж роду іграшкову голову, але кота із одним відкритим оком зеленого кольору. Згодом, якісь інші чудернацькі маски, малюнки на стінах пастельного кольору, десь із натяком на грецьку настінну творчість. 2350'

Наче в кінофільмі. Головний герой залишається сам без засобів страхування над "прірвою". Насправді, звичайний крутий спуск, із перешкодами у вигляді камінчиків, падати було б неприємно, якби впав - вижив, але сильно побився. Тепер йому (мені - чітка асоціація присутности в образі) якась дівчина приносить платівки, аби поставив грати на аудіопрогравачі який знаходиться у машині. То одну принесе, то іншу. Хтось її питає: звідки ти їх носиш? На тих платівках музика і пісні радянських часів, яка їй взагалі незнайома, тому була в диковинку, як і самі платівки. Тепер головний герой має їхати на якусь важливу зустріч (чомусь асоціація виникла з образом В.Зеленського), але так виглядає, що приховує від оточуючих, що "під наркотою". Всі показують йому, що не здогадуються, а йому така поведінка підлеглих, щодо нього подобається. Ось він опиняється десь невідомо де, на вулиці біля двох старих приладів: радіоприймача на лампах і програвача платівок. Хтось прийшов його забрати, бо "вже пора їхати!", дозволяє собі затриматися: закриває кришки від згаданої апаратури, "щоб не намокли", якщо піде раптом дощ, і йде слідом за кличним, хоча обирає дорогу дивними зиґзаґами, бо "так треба" і ніхто йому "не указ" - [сам пише]. 0430'