Беру участь за якимсь великим столом, до якого люди підходять і їдять. Все виглядає на "общепіт". Після їжі, кожен має за собою поприбирати і залишити чисто. Наче сідаю щось їсти (конкретно, щоб їв - не зауважую). Тепер пробую прибрати за собою і трохи більше. За моїми рухами прибирання совається скатертина і падає якийсь фужер із недопитим зеленим напоєм, що більш схожий на желатин. На столі залишається присохлий слід зеленого, який варто було б стерти. З-за далекого кінця столу, а вірніше, за окремим невеликим столом, як завершення одного довгого, роздається незадоволений тон: "Хто це дозволив собі перекинути мій напій?". Мене це вкрай зачіпає і я не лінуюсь піти в кінець столу і вилити всю свою лють: "Ах ти ж сука..." (подумки: це вже в мене було, але нічого, згодиться і в друге)... - і далі почав його, замість преамбули до головної думки, покривати жахливими словами, завершуючи: "Ти не можеш за собою поприбирати?" - і далі щось в цьому дусі про чистоту і акуратність. (Цей мій гнів нагадує інший сон, де я також сильно лютився). Той чоловік якось все це вислуховує, вскипає і замість відповіді тільки й видає: "Все, я пішов щось собі робити!" - якби натякаючи тим самим на суїцид. (Цей фрагмент маніпуляції нагадує якийсь призабутий сон). Тепер цей чоловік на дворі і виглядає цілком інакше як зовнішністю, так і вбранням, одягнувши на себе біле. В руці тримає гітару, на якій, тримаючись за деко, починає злітати. Я ж схоплююсь за гриф тієї ж гітари. Дивлюсь уважніше вправо, а з нами по другу сторону гітари висить ще одна людина, так, наче гітара має другий гриф у іншу сторону. (Для досвіду щось ірреальне). Летимо бозна куди. В руках відчувається оніміння, тримаючи їх догори. Цей чоловік летить у конкретне місце незвіданого нами. Це місце сповнене містикою і відповідями на усі питання. Починають з'являтися образи художніх картин, що змінюють одна одну. Ось воно, ось... - наче очікую на готову відповідь. Але все не те. Дві картини були написані в стилі Босха - образи без тіней. Хоча мимохідь, але доволі оригінальні. Летимо ще трохи, поки не з'являється якесь велике полотно-сцена. Підходимо ближче і бачимо живу картину (буквально), де герої рухаються і живуть своїм життям. Через цю картину можна дивитися в минуле, ставити до героїв питання і черпати звідти інформацію та відповіді. На питання розв'язання проблеми, озвученої героєм зі згаданого столу, відповідь торкалась третього чоловіка, який прилетів разом із нами. (Як виявилось - це мій колега по роботі - туркмен). Відповідь адресовувалась до нього, зокрема - його сина: "Проблема вирішиться тоді, коли твій син одружиться!". (Цікаво, що його старший син ще ходить у п'ятий клас, хоча одружуються там рано). Туркмен погоджується з такою відповіддю, щось звично притакує. Мені з його схвалення нічого не ясно, але у мене з ним таке вже бувало. Отже, питання закрито! Герой "зі столу" не наклав на себе руки, хоча на себе вже не схожий - відбулось якесь преображення. Тепер вирушаємо з поверненням. 0000'
