Таке враження, що я перебуваю у Франції (переконання - з реалу, так само було, коли протягом трьох тижнів перебував у Румунії). Донька має свій дім, з якого зробила мистецьку майстерню. Час від часу я приїжджаю до неї, аби забрати (можливо, додому - конкретика відсутня). Поряд з її домом, якби в одному дворі, знаходиться ще один дім. Він завжди був непримітним, адже його хазяїн ніколи не з'являвся ззовні і життя проводив так, що його не було видно. Так і сьогодні я приїхав до доньки, аби її забрати, але тепер я знаю, що сусід виїхав десь в Америку і там помер, а в заповіті написав, що залишає свій дім моїй доньці. За своє життя накопив стільки, що такий подарунок можна розглядати як добрий жест, адже його рідні дістали в рази більше. Після такої інформації починається активне пригадування: що я знаю про цей дім? Від таких "заглибин" у себе, навіть згадав, що один раз бачив цього сусіда. (Яскравий образ, схоже, що з забутого сну. Можливо й так, що це пов'язано з повторами). Він тоді просто стояв у вікні і дивився у двір, а я якраз проходив повз і, повернувши голову вправо, вперше і востаннє побачив його обличчя. Він лише зараз мені нагадав якогось знайомого американського письменника, так, що доведеться пошукати в Ґуґлі (що дійсно зроблю в реалі - див. P.S.), адже імен якби не асоціювалось і не звучало від когось зовсім. Я вже сприймаю цей дім, як нездійснений музей, у якому вже є довірена особа (жіночка), яка має передати в спадок те, що залишиться в ньому. Тепер я з донькою виходимо з двору, але бачу відкриті ворота зі сторони згаданого сусіда. Знаю, що завжди вони були закриті. Підходжу до них, аби зрозуміти, як вони зачиняються. (Асоціації з реалу, коли вдень пробував відкрити незнайомі ще досі ворота, що відкривались і замикались автоматично). В цей момент виходить та жіночка з дому (конкретика образу відсутня) і просить доглянути за однією з кімнат, у якій є піч. Мені щось уявляється, наче я вже щось про таку кімнату чув і дещо знаю. Погоджуюсь і заходжу до будинку. Мені там нічого не знайоме. Після першої кімнати проходжу вліво і зазираю у наступну, а там раптово починає рости прямо на очах гора білих камінчиків, кожна розміром з квасолину, так, що частково посипались до першої і на тому процес росту зупинився. Я наче підозрював, що цей письменник є фантастом, але так, щоб магом і чародієм, навіть після смерті, ще ні. Скільки ще сюрпризів готує для мене цей дім? - подумки запитую себе. Іду в кімнату, що знаходиться по праву сторону, аби знайти далі ту, в якій має бути піч. Знаходжу цю кімнату, а вона якби вся зроблена так, що вся вона - це піч-лазня. Я такого ще не бачив! Таке переконання, що відвідувачі-шанувальники творчости цього письменника мали б приходити до неї на відпочинок. Також довірена особа нагадує, щоб я не забув, що за цією є друга кімната, яка називається "Кімнатою чотирьох царів". Заходжу туди і бачу не чотирьох, а п'ять чи шість дивних чоловіків, що сидять навпочіпки на своїх ліжках і щось старанно пишуть і пишуть. Зауваживши мене, навіть не бажають відволікатися на мою присутність. Серед них помічаю жіночку, яка так само була "в образі". Схоже, що спочатку сприйняв її за особу чоловічої статі. Кажу до них слова привітання, але чомусь російською, але одразу повторююсь українською:
- Добрий день!
- Жига! (наче саме так і почув) - лише відповідає мені одна вона й усміхається.
Я ж розумію, що тут щось не так, або гумор, гра слів, або іншомовне товариство. Так само відповідаю з гумором:
- Салам! (Асоціація з реалу, коли перед сном мав можливість поспілкуватися із майбутніми колегами з Туркменістану).
- Пернесса! - так само усміхнено відповідає жіночка.
Я з таких слів трохи "прифіґіваю".
Чоловіки ж від здивування лише піднімають від роботи голови і дивуються кожному такому слову. Я помічаю їхні обличчя, вони не типові, а дещо нагадують, хоча не буквально, коней. (Раптом мені здається, що я ці образи людей конкретно десь бачив, можливо, у якомусь забутому сні, адже більше тижня мені якби щось снилось, але з того нічого не запам'ятовувалось).
Розумію, що діалог у мене з ними наразі не складеться і на цьому просинаюсь. Записую першим ділом наш дивний діалог, а згодом і решту тексту.
P.S. Подивився в Ґуґл-перкладач. "Жига" з сербської означає "товарний знак". Якщо далі з сербської мови, якої не знаю, слово "перне" - перекладається, як пір'я. "Пернесса" в кириличному варіанті нічого не тлумачить. Цікаво, що латинкою слово "jyga" (джиґа) - перекладається вже з туркменської - "це важко" (якщо Ґуґл-перкладач дійсно тлумачить правильно). Хоча наче почув слово через український звук "h" - "jyha", який знову ж таки ніяк не тлумачиться. Можливо, почув не "Жига", а "Шига" - це якби "Şeyha" - Шейх у жіночому роді. (Не дарма ж "кімната чотирьох царів"!?). Якщо з мов, які я знаю, то з польської "rzyga" (od słowa "rzygać": on co robi? - rzyga) - це "ригати", але до настрою уві сні - це б не пасувало, хоча з сарказмом, цілком можливо. Загалом, фантазувати можна скільки завгодно. Слово "Пернесса" - узагалі не тлумачиться, але існує таке прізвище. Хоча я останні два місяці опинився у французськомовному оточенні, це слово могло б читатися й по складах, як окремі слова, але вони знову ж таки не перекладаються, отже, сон просто-напросто міг запропонувати звичайну гру слів.
Також спробував знайти портрет, на якого письменника був схожий герой сну, якого побачив у вікні. Обличчя було доволі статичним і зануреним у себе. Ясно, що сон оперує певними знайомими нам образами, які бачимо в реальному житті, можливо, навіть і не запам'ятовуємо. Так от, більшою мірою пригадав мішаний образ між Стівеном Кінґом і Террі Пратчеттом, але зі сивою борідкою невеликої густини - це так, якби перший був більш худішим, а другий менш бородатим.
Руан (Korny - Frenelles-en-Vexin, Rouen), Франція
