Сон 270226 "Як впало - підняти"

Повертаюсь з дачі до дому, а в руках несу, як не смішно звучить, і сам собі називаю: зброю і наркотики (візуальна конкретика відсутня). Далі та за інших обставин - повтор того, що несу а руках...

Ранок. Після сну. (Сон уві сні). Збираюсь їхати. За плечима рюкзак. Мав зайти за донькою. Пішов за будинок. Знаю, що через вікно мене могли бачити, адже звернув на себе увагу, зокрема у мить, коли дитина їла за столом.

Маю їхати на весілля. Виходжу в сад, ближче до дороги і збираю яблука. Семе дерево огороджене тепличною фолією. Там збираю перші падані плоди, більшою мірою розбиті. Беру все в оберемок. Несу додому, де хазяйнує теща... Чомусь всі подумали, що я поїхав сам.

Вивчаю будинок в якому живу, зокрема підлога - стара. Навіть бачу, як бігають мурахи. Ця споруда - це частина території заводу де живу та є ще тут інші об'єкти, які для декого є екскурсійними. Бачу, як велика група людей рухається в сторону головної вулиці, а починають вони свою екскурсію з того, що заходять і йдуть по промисловій трубі, потім виходять горищем на дах будинку і спускаються з іншої сторони споруди на згадану дорогу, що врешті-решт є для них прямою та широкою. Спостерігаючи за вервечкою тих людей, що певною мірою нагадують мурах (оціночне судження після сну), з погляду безпеки все це виглядає жахливо: ось бачу, як двоє дітей бавляться на висоті згаданої труби, одна з них падає, а я кричу... хтось теж, а хтось інший ловить її на землі. (Певний стрес). Тепер бачу якби сусідку, яка живе на цій самій території. Якийсь захід, а я сиджу у притул її дверей. Вона заходить раз, за нею хтось другий і залишає привідчинені двері... а я так і сиджу на стільчику зовні будинку і бачу, що в домі - пухнастий килим і велика іграшка у вигляді декоративної білої пухнастої вівці. Бачу сусідку, що сидить на канапі, а на ній рель'єфно на светрі вишитий пес. Я навіть починаю розуміти певну пухнасту символічність між овечкою та собачкою...

Spijkenisse, Rotterdam, Нідерланди

Сон 110925 "Неочікувані сцени"

Прогулююсь містом, виходжу на парк, потім на якийсь урядовий квартал, двір і будинок. Минаю охорону, яка на мене навіть не звертає уваги. Заходжу в урядовий будинок, йду на верхній поверх вузькими сходами, один поверх - одні двері, заходжу на останньому поверсі в кабінет чиновниці, виходжу на її стіл, поправляю якусь картинку на стіні, сходжу і замикаю за собою двері. У кабінеті були ще дехто присутній, але до них не звертав уваги. Розумію, як всі там офіґіли, разом із начальницею. Знову відчиняю двері, чемно вибачаюсь та йду. Виходжу на вулицю, минаю охорону. На виході - той самий парк. У кількох кроках від охорони до мене підходить незнайомий чоловік і починає розмову. Представляється пілотом літака якоїсь країни. Аби викликати до себе довіру знаходить своє резюме і зачитує свої заслуги разом із зарплатою, яку отримує - 40000. (Припускаю, що в злотих, адже останні роки доходи і витрати оцінюю саме так). Рапом, так просто прогулюючись, ми виходимо на майданчик, який я впізнаю, але не можу добрати для себе чому? Ми якби просто стоїмо, але тут розумію, що опинились на якійсь великій "сцені" простонеба, яка крутиться разом із архітектурою і пам'ятником на ній. Дивлюсь на обрій по колу і розумію, що заради такого огляду набудували в одному місці Житомира дужо відомих копій пам'ятників і храмів із усієї України, навіть Києва. Десь тут же знаходиться якби "діючий" фонтан цілком виконаний з бетону, навіть імітуючи воду. Якийсь чоловік показує якусь сцену, потім сідає навпочіпки, хоче зійти з цього "подіуму", вдаряється об край коліном, сильно кричить від болю... Я дивлюсь на рану і бачу в коліні пустий отвір. Хтось пробує ужити засіб дезінфекції, але за мить з того коліна починає густо текти прозора рідина.

Сон 310723 "На старт... Увага!.."

Спочатку збираю буряки та їх сортую, а тепер, другим фрагментом, саджу. Роблю в землі перемішані з листям спеціальні заглибини, вкладаю молоденькі гички. Якоїсь миті, коли був на високому горбку, сусіди, що також поралися на городі, почали до мене кричати: "Ведмідь, ведмідь!.." Дивлюсь уважніше, а він - на моєму городі, лазить нахабно і щось шукає. Пішов не до мене, а стороною, вивчаючи грядки від яких недалеко й садив ті буряки. (Після сну зрозумів одну незвичність: ведмідь не бурий, а білий, ще й з незвичним блакитно-прозорим відблиском). 

Дивлюсь на небо, а з літака масово скидають парашутистів. Їх стільки багато, що такого раніше не бачив. (Певна асоціація, але за змістом інша, після денного перегляду японського фільму "Рибка Поньо"). Бачу розпростерті, наче зірочки, образи людей, що летять на землю. Дивлюсь уважніше, а "парашутисти" до останнього не розкривають купол парашуту і врешті-решт не всі, а деякі падають просто на землю. Чую гуркіт падіння. Придивляюсь уважніше і констатую, що все, що попадало з голосним тріском, насправді є якимись однотипними пластмасовими дитячими машинками і їх так само незвично багато.

Сон 260322 "Зміна положення"

Опиняюсь у невеликій студентській групі якогось мистецького закладу. Зайшли в авдиторію, сіли за парти. Мали з собою взяти аркуші різного розміру. Всі призабули, а в мене якраз завбачливо їх було багато. Викладач бере одного студента і йде в невелику майстерню, що поряд, показує, що робити, а сам іде за чимось іншим у кабінетик із протилежної сторони цієї ж авдитрії. По ходу спілкується з нами, ставить якісь питання та відкоментовується. З одного боку я, наче в фільмі, дивлюсь, що робить той студент, з іншого, мало не за всіх спілкуюсь із викладачем. У розмові з ним застосовую своєрідний гумор, граючи на тому, що він нас не знає, пропонуючи ідеї для першого студента, але з озвучкою викладачеві. Що ж там робить наш "колега по парті"? Mає вирізані кружечки з паперу.  Кладе їх на диск програвача платівок і дві частини по одній розмальовує фарбою. 

Наче якийсь фрагмент фільму. Дівчина низького зросту грає роль бородатого араба у військовій формі. Що ж робить? Ходить між людьми і щось винюхує, мабуть, диверсантів. Доволі смішний образ.

Підходжу з якоюсь екскурсійною групою до храмового комплексу. Сьогодні якесь велике свято. Багато народу. Але в той же час на храмовій споруді знаходяться якісь будівельники і щось ремонтують. Один із робітників тримається на елементах споруди мало не на шпагаті. Це мене однозначно дивує. Хочу цей неповторний образ сфотографувати, але раптом він змінює положення і якось невдало повертається, що врешті падає. Куди падає не бачу, але помічаю пожвавлення інших робітників, аби йому допомогти. 1100'

Сон 101220 ''Житлове питання''

Я з великою групою творчих людей. Беремо участь ув одному спільному заході. Наостанок, як приїхали автобусом до місця проживання таких, як ми, виявилось, що об'єкт розташований у центрі Житомира (локація незнайома), директор видавництва "Смолоскип" (Ростислав Семків) висловлює незалежну думку: "А це місто доволі непогане для проживання!". Чомусь серед тієї групи, з'являється тітка Тамара, чия присутність мене трохи здивувала.  (Не серед такого кола людей очікував зустріти).  А тепер слухаю творчі розмови, стоючи на порозі власного будинку (в реальности - батьківського), своєю поведінкою натякаючи, що вже варто завершувати. 013o'

Мене по роботі закидають у якесь нове місто. Одразу ж з дружиною варто організувати нове помешкання. Чоловік, який допоміг щось із нашим транспортом, запропонував поселитися у нього, але його жінка виявилась проти, ще й її сестра, яка жила разом із ними. Але події з ними розгорталися у більш розтягненому часі. Уже погодили з господарем, що ми з'їжджаємо, адже іншого помешкання так і не знаходимо. (Навіть і не пробуємо. Чому?). Десь у проміжку приїзду та неочікуваного від'їзду виходимо в місто, стаємо свідками, як падають літаки носом у землю. Я навіть від того ліг до долу, аби звуковою хвилею не зачепили дрібні уламки. Хтось каже, що ''я покажу,  що насправді відбувається!'' Я вже подумав, що так вони сідають. Але...  Виявилось, що ми всі мешкаємо на висоті, так, що з високої кручі, яким є наш діл, можна побачити небо, а десь під хмарами землю. Але її вже не розгледів. На якомусь етапі подорожі причепилась до нас циганка. І так нав'язливо, що я пригрозив її ''вальнути'' і нехай хтось скаже про расову нетерпимість. Просто не треба бути такими нав'язливими людьми! Із-за неї мало не заблукав у незнайомому місті. Тепер ми знову в тому ж домі, а на нас вже дивляться вовком: коли ж ми поїдемо? Полька ліпить вареники і позирає ворожо. Вітаюсь зі старенькою жіночкою, видно, їхньою мамою.  Розумію, що варто перейти на польську, виправляюсь, а вона - глухувата. Повторююсь, і це виглядає виправдано. Вона усміхається у відповідь.

Кажу дружині: ''Повертаємось до Арнольда''. Отже,  нічого так не впевнено, як старе, перевірнне місце. 0335'

Сон 131119 "Непередбачувана варіативність"

Приїжджаю у рідне місто. Вирішую зібрати про нього матеріали для нової книги, але не звичного характеру: в основу мають лягти художні оповіді про життя по-новому, щоб за згаданими вулицями, культурними локаціями вгадувались не старі обличчя "затертих" символів, а їхня оновлена функціональність, так би мовити: зсередини. Наприклад, для початку вже маю матеріал про лазню (в уяві зринула публіцистична стаття Ю.Ґудзя), де відчуття міста оновленого (таке переконання уві сні) зображено на рівні відчуттів чистоти шкіри. (Сама стаття торкалась іншої проблеми). Отож, із такою думкою минаю арку біля обладміністрації і виходжу на майдан ім. Корольова. Настрій такий, що погляд вже, увиразнюючи задум, вишукує свіжі ідеї до можливих матеріалів книги. Дивлюсь на два будинки, один стоїть на звичному місці (навпроти міскради), а другий (його копія) завис у повітрі. На першому стоїть в обнімку пара. На другому, наче копіює, друга, яку знімає на відеокамеру оператор, схоже, продумавши наперед цей "подвійний" ракурс. Тепер другий будинок починає над площею літати. Оператор, поринутий спочатку у свою роботу, трохи невтримується на ногах, ловить рівновагу. Тепер будинок у польоті розгойдується так, що оператор геть випадає з нього, але "літаючий об'єкт", наче підхоплює його. Така творча самовідданість починає бути небезпечною. Доходить до того, що цей будинок у повітрі робить взагалі незвичні реверанси, від чого мені вже стає "лячно", але не в емоційному розумінні, а на рівні усвідомлення небезпеки не лише для оператора, але й тієї пари, яка так само не втримується на ногах. 1245'

Їду закордон. Але в автобуса не перший раз дивний маршрут, що пролягає якоюсь ґрунтовою дорогою. Цього разу я допомагаю йому зорієнтуватися на місцевості, біжу попереду, навіть чимось його тягну за собою, але мені не важко. Земля змерзла, обабіч трохи снігу. Цього разу я їду усією сім'єю. Пройшли український кордон, тепер має бути польський. У водія постійно якісь хитромудрі плани, адже кордон стало перетинати складно. Цього разу він зупинився і десь із кучугури снігу добув ще одного пасажира, який чекав на нього, мені ж вручив паспорт мого сина. Як зрозумів, той чоловік певною мірою нелегал, а паспорт сина оформлений заднім числом, так, наче він вже перетинав кордон раніше. (Така логіка уві сні поки була прийнятною). Тієї миті хочу подивитися на свій паспорт, який оформили по перетині, та сина. Відкриваю перший, а там незнайомий мені чоловік, але я ще не здивувався, подумав, що насправді мій паспорт міг залишитися в дружини на руках, відкриваю другий, що мав бути для сина, а там портрет чоловіка, схожого на мене... Читаю: "Станіслав Вікторович". Отако! 0400'