Сон 220620 "Чужа стіна / фрагмент-світлина"

З певного місця витинається фрагмент розміром 15×20, щось середнє між шматком стіни, твердою палітуркою книги та листком з фотоальбому на одну невелику чорно-білу світлину. Цей фрагмент маємо, як робітники, перенести на стіну дому. До останнього: ідея, реалізація витинання - видаються нам успішними. Ось ми стоїмо перед побіленою хатиною і міркуємо: куди і як його вставити? (Хатина нагадує батьківську врем'янку, з тієї сторони, де свого часу, у юнацькому сні, я виявив на городі могили померлих родичів). Приходить господар цієї хатини і каже, що встановлювати той фрагмент у стіну категорично забороняє.

Сон 130520 "Неодружений переросток"

Мати знаходить у мене в шухляді відвертого листа до однієї жінки, написаного, але свого часу збереженого мною. Можливо, він і належав до епістолярного жанру невідправлених листів. У звичній для неї манері вирішила поцікавитися, що то за жінка? Чи вона її знає? Видно, довго для себе програючи незрозумілі сценарії з мого життя, дійшла висновку, що знає її як вчительку (української мови та літератури, яка працює в школі, що розташовується в самому центрі міста). Свого часу бачила мене з нею в бібліотеці на якомусь невеликому напівслужбовому заході. Чомусь пригадала її, як зацікавлену в покупках продукції якісної косметики, щось на зразок "Оріфлейм", якою сама почала на той час займатися. Питає: чи вона? Я підтверджую спогади, але ми вдвох розуміємо, що зараз це не має жодного значення. Я почуваю себе певним неодруженим переростком, який з віком уже втрачає інтерес до жінок, якому лишилися лише спогади, на прикладі загубленого серед паперів листа, так би мовити: написаного до самого себе.

Спортивний тренер разом із колегою-жінкою проводять організаційні тренування для дітей шкільного віку. Серед учасників є діти з зони АТО та біженці. Отже, ті, хто пережив горесті війни. Тренерка звертається до дітей максимально педагогічно та коректно, але діти, як діти: тут шумлять-шумлять, як раптом, без зайвих слів, на її команду реагують із максимальною відповідальністю. 0410'

Спостереження
Уві сні частково порушуються закони фізики, які не відходять від правил, завдяки отриманому протягом життя досвіду. Наприклад, сьогодні уві сні кидаю обірвану смужку з обгортки вафельної цукерки. Вона ж у свою чергу летить нехарактерним для неї чином, але впізнаваним рухом - за логікою падіння подібних предметів.

Сон 020520 "Доступне - неможливе"

Потрапляю в секонд-хенд, а там хтось з-серед кіпи одягу дістає плаття і висловлює неприємне здивування. Поряд тієї людини стоїть мій колега з певним почуттям гумору.
- Понюхай, наче у цьому одязі померла жінка! - звертається незнайомець.
- Вона не померла! Просто в її собачки був поганий настрій! - відповідає колега, дивиться на мене та продовжує. - Це все одно, як хтось каже (російською):
- Вы чувствительны!
- Нет, я не чувствительный! Просто окна очень слабые! 0005'

Я десь у північній чи то центральній частині Росії. (Ніколи в реалі там не був). Потрапляю в оточення якихось роботяг. Знайомлюсь із чоловіком, про якого довідуюсь, що він був донедавна фермером, який мав гектари землі, на якій нині частково стоїть новозбудований завод, у будівництві якого задіяні ці люди. Поряд будується дорога. Пригадую випадок, коли у людини забрали сад, аби будувати таку ж дорогу, хоча власник присвятив йому все своє життя. І все "без суда та слідства". Дивлюсь ув іншу сторону і бачу той сад, до якого вже підійшло грандіозне будівництво дороги. Разом із російською чую незнайому мені мову від чоловіків схожих на молдаван, але явно, що вони іншої національности. Примітно це не лише по кольору шкіри, але й по характерно для всіх витоншених з горбинкою носах, щось подібне до зовнішніх рис деяких народів Середньої Азії. Один щось до мене каже тією мовою, наче жартує з чогось свого, по завершенню діалогу зі своїм колегою. Я з ним погоджуюсь, киваючи головою в знак прихильности. Вся ця кількість народу зібралась тут не випадково, сьогодні якесь велике в Росії свято. Грає музика. На якомусь етапі всі стають під неї на коліно, по завершенню - піднімаються. Навіть я змушений був це зробити, не розуміючи до кінця всієї суті подій. (Дія, викликана масовим інстинктом - не виділятися серед натовпу). Лише на останок збагнув, що це був гімн, якого я ніколи до цього не чув. Поки грала музика, я помітив за всією цією метушнею, як неподалік горять зовнішні двері, хоча й бокові, навчального закладу. Подумалось про школу. Чомусь пригадався той самий чоловік, який був фермером. Якось дивно все в уяві складається, що пам'ятаю його вчителем, який працював у цій школі й погрожував, коли я в ній вчився, перед всім класом, що підпалить її. Час минув, діти повиростали, випустились зі школи. Він вже давно не вчитель, навіть не фермер. От і прийшов час, аби ті двері почали горіти. Хоча все з його боку виглядає в цей момент так, що він постійно на очах: організовує людей, весь такий неймовірно ініціативний, системний. Щоб розгледіти пожежу, підходжу ближче; а це так вночі (хоча до останнього був день) миготять кадри з показу кінофільму. Я заходжу у приміщення, а там сидить небагато людей і дивляться кінохроніку. Мені ж нецікаво і я виходжу, але якось так, що опиняюсь ув іншому приміщенні, схожій на бібліотеку. Там жіночка старших літ неспішно підходить до незвично-вузької рухомої шафи, яка має замкнені ячейки-шухляди, що рухаються повільно знизу догори. Читає щось із написів на них, читає, поки вони рухаються. На якійсь із них зупиняється і відчиняє, дійстає звідти кілька листів і дає мені. Якісь незнайомі мені люди колись писали, а я тільки-но зараз маю змогу їх прочитати. Беру один із них, розпаковую і починаю читати: "Я померла, але лист житиме, покити ти його не прочитаєш...". Потім за розмовою з цією жіночкою, повертає мене до теми цього листа:
- У тебе племінниця померла, ти не пам'ятаєш? (Головне, що в реалі в мене їх немає, лише двоюрідні). 0150'

Зупинився в якомусь готелі, а щоб помитися, для того зроблені в цокольних приміщеннях, окремо для чоловіків і жінок, ванні кімнати, які поєднують душ і туалет. Кабінки зроблені нетипово, а за різними дизайнерськими рішеннями. Приходжу туди, а там мало не все зайнято - санітарний час. Углибині того приміщення якраз працюють прибиральниці, десь із десяток. Ну і ніяк, аби почати: там не зайдеш, бо мають з часом перейти сюди; тут, ближче до виходу, так само - заважатиму я. Жіночка, яка сидить у ролі вахтера, не може дати раду: не дає йти там, де вільно й не дає там, де все зайнято. На якомусь етапі зрозумів, що не маю рушника для купання, хоча був роздягнутий до спіднього, як зайшов сюди - не повертатися ж? Побачив поряд неї місце зі складеними речами та запитав у неї: чи може вона з тим мені зарадити? Вона й видала один. "Хоч у чомусь із неї користь!" - подумав у незавершеному підсумку. 0445'

Щось подібне до попереднього сюжету із замкненістю та неможливістю скористатися відкритим. Разом із тим: два рази пробував записати уві сні цей сон, повертаючись до його деталей, які певною мірою видозмінювалися і "вдосконалювалося" по-новому.
Заходжу в приміщення де стоять сейфи, якими можна користуватися на зразок "камер схову", які стоять на вокзалах. Так от, одні сейфи були зачинені, а до відчинених не було спеціальних ключів. Як не пробував розв'язати цю проблему, але так і не виходило. 0530'

Сон 310120 "Занурення в пісок"

Прийшов на стихійний пляж. Проходжу різні ділянки, аби знайти вільне місце. Знайшов його поряд якихось дітей, що гралися в пісочку, та чоловіка, що в кількох метрах зарився в пісок прямо з головою, лише видно було його нижню частину спини. Спостерігаючи за ним, зауважив дивну річ: попід руки він вирив собі ями, з яких черпав руками воду й поливав голову, яка й так була в піску. Замислився: як він дихає? Але примітив, що в певному положенні голови й рук, у нього це все ж таки виходило. Потім, нагрівшись на сонечку, покупався... Новий день. Тепер іду на знайомий мені пляж. Дивлюсь на свою засмагу: хоча на сонці був небагато й лише декілька разів, але бронзовий відтінок шкіри прозирає виразно. Мені він подобається. Проходжу лісову ділянку. Понад урвищем помічаю дірявий листок неймовірно великих розмірів, у вигляді парасольки. Цієї миті на зустріч іде знайома Л.Ф., яка працює викладачем. Зауважую, що цією стежкою треба йти акуратно, адже, за мить до сказаного, "парасолька" зірвалась і полетіла у прірву. Тепер повторно (другий раз за сон) приходжу у знайомий мені дім, в якому євреї тримають робочі приміщення для соціально-релігійного відпочинку. У них сьогодні якесь свято і до них заходять у гості. Я ж прийшов першим. Мене зустрічає чоловік, який минулого мого візиту був у образі звичайного технічного працівника, а зараз йому доручили місію "дворецького": зустріти й максимально зорієнтувати в наявних потребах. Він не єврей і за поведінкою відчутно, що так би мовити "не місцевий" або ж "не свій", а найнятий. Я ж прийшов у басейн. Знаю, де він є і прямую до нього сам. По дорозі зустрічаю головного, схожого на рабина, який приділяє мені особливу увагу і зорієнтовує в просторі приміщень, аби однозначно потрапив туди, куди треба. 0220'

Сон 270719 "Інший погляд на речі"

Якийсь навчальний заклад, щось середнє між садочком і майстернею для підлітків. Я з якоюсь жіночкою, чия дитина ходить у цей заклад, вирішили поприбирати в майстерні, яка чимось нагадує їдальню. Кажу, що треба було б дотягти до останнього навчального дня, аби так якісно почати прибирання. Приходять два хлопця-підлітка з гуртка "Електроніка" й перепитують в один одного за мідну плату (для витравлювання доріжок): її наявність. Я ж дивлюсь у відро й бачу щось подібне неформатного розміру, якісь інші елементи з металу. Міркую собі: казати їм чи ні, що тут є? Так, як у своїй розмові взагалі на нас не зважали, вирішив не ініціювати діалог. Тим більш, один з хлопців перейнявся наявністю цигарки.

Чоловік дивиться на зерно поглядом ящура: козяча зіниця співпадає за формою зернятка соняшника на відстані витягнутої руки. Виглядає це, як художній прийом, який, як міркую собі, можна було б використати в рекламі.

Сон давній (фрагмент): "Каліграфічне"

Фрагмент спогаданого сну: Красиво списаний лист каліграфічним почерком. Я навіть бачу ці красиві букви і щось з того читаю. Якось цей лист пов'язаний з батьком: наче він його тримає в руках і щось коментує.

Сон 090718 "Порох і вода" або "Вбивство ритуального 'Пуделя' "

Хтось кріпить вирізані грубі та еластичні гумові світло-сині листки на "карту" імен, що майже ідентично співпадають з іншими датами та постатями: Цой, Висоцький... але все це нові імена. Краї таких листків доволі близько лягають один до одного, наче відтворюють історію. Той, що клеїть, має зошит скручений в рулон і олівець. Таких фігур - шість, а саме 5+1, який ще треба туди доставити. 0253'

Вода. Робочі каски...

Якась суєта, а насправді: вбивство ритуального "Пуделя". Так звали корову.

По небу кружляють літаки незвичної форми: широкі, трохи приплюснуті, повільні в леті, і розсіюють сірий порошок, з коричневим відтінком, що як-не-як падає дрібними грудками на землю, на мене, перехожих. По ньому одразу починав капати дощ. Я забігаю в приміщення і по енерції, знаю, що маю піднятися на третій поверх, а піднімаюсь на другий. Заскочив у перші, другі двері, і розумію, що я не там, куди мав зайти, то якась телевізійна студія, я знаю тих людей, вибачаюсь і йду до виходу. При повороті до дверей, обходжу художника, що розклався з мольбертом. Перемальовував картину з маленького листочка на великий холст. Минувши його, помічаю, що випадково зачепив біля нього воду, яка розлилась по підлозі, але запідозрив, що це могла бути й олія. Питаю: чи не її розлив? - він заспокоює, що все добре. 0415'

Сон 170518 "Невпинний єнот"

Наближається етап підключення електричних шаф. Керівництво уточнює: хто робив таке раніше? Бо іноді виникає казустично: людина зголошується робити, а не вміє.
0303'

Заходжу на другий поверх у знайому мені кімнату, але вона в рази ширше. Сидить зліва якийсь узбек, який "любить поговорити", ще пару людей, з якими є мої діти, справа - кума. Узбек травить анекдоти і розповідає історії з власного життя. На столі лежить суха трава, що ароматами повнить кімнату. Якісь надзвичайні прянощі. На другому плані живий куточок на весь обшир кімнати. Якби буквально: жива природа. Я виходив у межах тієї кімнати то в одні двері, то в інші. Якась давня історія з закоханою в мене дівчиною у вигляді її листа написагого до мене в далекі часи. По ходу якось підійшов і навіть поділився листом з кумою, зі словами: спробуй, оціни! Прочитавши його, виражає своє подивування, яке нічим новим не підкріпилося, адже історія давня: ну ти даєш, ну і даєш!.. Лист для мене нічого не значить, адже все давно минулось, навіть більше: ще до того, як я його отримав. Я спостерігаю за живою природою, що знаходиться за спинами присутніх. У поле зору потрапляє єнот, який геометрично, наче цівкою з водограю, пісяє лежачи на правому боку і водночас витанцьовуючи на траві, відштовхуючись задніми лапами, виробляючи кола. Відволікшись на слухання узбека, я його перебиваю і питаю за ароматичну траву, що лежала на столі. Він почав коментувати не лише те, про що я запитав, а й про те, що навколо нас, в тому ж числі про того єнота. Я сказав, що я його бачив. У тому ж числі він включив у перелік "удава", але я його знову перебив і сказав, що "удав", який лежить у траві - несправжній. Потім знову єнот почав привертати до себе увагу, виробляючи ті ж реверанси і художньо обприскуючи все довкола. Я звернув увагу присутніх на того єнота, який весь час залишався в полі мого зору, а не інших. Зокрема дітей, яким на мою думку було б цікаво на нього подивитися. Але тут він знову почав своє, наче відчувши додаткову увагу і підповзши ближче. Так, обсцікаючи все підряд, він сам опинився в калюжі власної сечі, але від того щастя в нього не меншало. Мокрий і невпинно грайливий, він уже виліз на нашу територію, де ми сиділи. Я вирішив піти, сказавши своїм дітям, що досить тут сидіти. 0427'