Сон 251225 "Прихована стихія води"

Я з іще кимось мені знайомими людьми приходимо, як туристи, до місцини, що можна було б назвати: безмежна водойма замкнута в скелі. Доволі незвичне місце. Присутнє якесь світіння без конкретного джерела світла. Таке відчуття, що колір поверхні води ледь зеленаво-фіолетовий. Неймовірна тиша і спокій на великій поверхні. (Незвичний сон, раніше подібного не снилося, хоча десь з місяць тому було дещо подібне: металургійне підприємство в дужій печері гори). Наче в когось виник намір покупатися. Раптом побачив у далині кількох незнайомих чоловіків, що за нами безрушно спостерігали (схоже на мотив з побаченого перед сном фільму). Я кажу присутнім, що це підозріло та краще звідси піти. Тепер наче з тією ж, але меншою командою вже в іншому місці пробуємо набрати ванну води. Займаюсь вирішенням питання її подачі (суцільна заклопотаність). На диво, поки займався однією ванною, чомусь не помітив обок другу, яку наповнили вже інші. Це вже легше, адже спрощує ситуацію! - подумав я.

Сон 160618 "Технічні колізії"

Їдемо машиною з одного населенного пункта в інший. Дорога довга. Водій повідомляє, що є проблеми з карданним валом, тому мусить їхати повільно. Я кажу, що можна заїхати на СТО, запитати в них: чи  могли б вони тут щось в цьому зарадити. Водій спробував заперечити, з думкою, що він уже пробував, де в результаті нічого з того не вийшло. Я настояв, адже це дорога, а запитати - нічого не коштує. Ми заїжджаємо в найближче СТО. Там грала польська музика. Майстер, який вийшов до нас назустріч і вислухавши проблему, сказав, що спробує щось з'ясувати і пішов до когось за якісь віддалені двері. У розмові був перехід з польської на українську. У той же час до нас згори почав спускатися український письменник Юрій Винничук. Я в захваті від такої зустрічі переживаю кілька емоційних думок. Спочатку приходить осяяння:
- це ж Винники, що під Львовом;
- як добре, що Винничук знає також польську;
- як його легко впізнати: він завжди невимушено може до когось прийти в гості, щоб "потусити";
- я в цьому році не сфотографувався з жодним письменником і не був на жодному мистецькому заході;
- обов'язково маю з Юрком зробити спільну світлину.
Я підходжу до нього і кажу про свій намір. Прошу когось з присутніх сфотографувати нас на мій телефон. Юрій Винничук трохи подивований швидкістю подій, виказує з легким гумором здивування. На що я кажу йому: у мене з вами вже є кілька світлин, а ця для мене буде найдорожча. Він стає зліва біля мене, обіймає і прихиляє голову до мого плеча так, аби це читалось, що ми найліпші в світі друзі. Я пробую взаємно обійняти його, шукаючи, куди ліпше покласти руку: на талію, плече, але рука не знаходить остаточного рішення і я складаю руки десь за собою. Раптом виходить із дальніх дверей якась жінка з великим фотоапаратом і каже, що вона те зробить належним чином. Пробує змінити ракурс, тло. По ходу я вношу свої пропозиції: де саме на цьому СТО ліпше нам стати для знімування, адже на різних ділянках стін були зображені різні графіті. З того переставляння так нічого і не виходить. Хтось каже, що для Юрія підготував дві курки, зготовлені за спеціальним рецептом, і подає нам їх на таці: одна біля одної. Ми сідаємо за стіл і пробуємо їх. На вигляд ті кури були доволі білі, аж прозорі: чи то так зварені чи печені, не відомо. Скоштувавши, відчув дивний смак, а Юрко дослідивши ще й кості, виніс тим курам вердикт: пісна собачатина. На що почув схвальний відгук зі сторони тих, хто готував і подавав цю страву.
За всіх обставин я так і не зрозумів: чи вийшла в мене з Юрком спільна світлина.

Гуртожиток. Але таке відчуття, що це підводний човен з видом на вулицю. Стіни, елементи конструкції, зокрема переходи та сходи виконані переважно з металу.
Хтось новенький прийшов поселитися.
Одна жінка, що мешкає знизу, має проблеми з ванною, зокрема з водою. Їй запропонували користуватися тією, що й всі, але вона відмовилась. Відповіла, що якось так і далі сама користуватиметься нею, бо вже так звикла. Я розумію, що в ненакращому стані й наша ванна, де ті ж проблеми з водою, але, в порівнянні з її, в рази краще. Як вона там миється?..
Приїхала, без зголошення про вільні місця, ще одна родина: чоловік, жінка, дитина. Видно, що чоловік тут заїздом, без конкретного місця роботи. У мене виникло питання:
- Ким працюєш?
- Жонглером, - відповів він.
За вікном іде сильний дощ, я простягаю руку, щоб закрити раму, рука та одяг від того намокають. Цікаво, що рама вікна відкривалась назовні, як того не буває в реальному житті.
Подумав, що треба запитати в господарів: можливо, ще існують вільні койки.

Велику дорожню торбу ліфтом піднімаю на самий поверх. Разом з торбою ще якісь речі, але в меншому об'ємі. Зійшовши з ліфта, розумію, що я поверхом нижче. Викликаючи ліфт наново, він вже не зупинявся. Але до мене прийшла дивна ідея: під ліфтом існував спеціальний "рятівний кош" (принаймні, я так подумав), у вигляді аналогічного ліфта, але простішого і виконаного з дерева, який зупинявся кожного разу поверхом нижче, як в моєму випадку. Я поклав в нього свої торби, поки ліфт був поверхом вище, з думкою, що ліфт має такий же рятівний "запас" руху далі вгору. Пішов до верхнього поверху пішки довгими спіральними колами. Навіть трохи знудився. Коли дійшов до ліфта, зрозумів, що він вже поїхав донизу, а мені вже треба зустрічати дружину. Розповідаю їй про те, як залишились речі в ліфті. Сідаємо на автобус. Я знаю, що за пару зупинок нам сходити, але ловлю поглядом, що ми все проїхали, а так і не зійшли.
- Ми проїхали! А як же речі?
- Заберемо завтра, як приїдемо! - каже дружина.
- Це ж ліфт, а речі може розчавити!.. - відвідала мене химерна думка.
- Нічого не станеться, завтра заберемо!
- А куди їдемо?
- До бабці! - відповіла сентиментальним голосом дружина.