Вечірній або майже нічний час. Обходжу обійстя батьківського будинку і так, якби для себе, зачитую вголос на пам'ять якийсь вірш чи то уривок з поеми. Проходячи повз огорожу і ворота, якась жіночка з вулиці чує уривок без повного контексту і в неї виникає підозра. В Україні ж військовий стан! Раптом диверсанти? Чомусь вона вирішує зайти в чужий для себе двір, що й робить. Я це помічаю, але вона цього не бачить. Дім уві сні виглядає трохи інакше, вхідні двері до дому розміщені зі сторони, яка дивиться на сад. Жіночка доволі інтелігентна: стримана хода, на підборах, з манікюром. (Цікаво, що в темряві я бачу всі ці деталі). Двері до дому відкриті. В домі, на відміну від далекого вуличного ліхтаря, цілковита темрява. Обережно заходить у мрак дому... Цієї миті я підходжу до тих дверей і з двору крізь тишу ночі кричу до неї: а що ви тут робите? Цієї миті вона лякається так, що дає драпу. Вона кричить від переляку, я ж у слід кидаю ще якісь фрази. Разом із тим відчуваю, що мій артикуляційний апарат якийсь неслухняний і мої фрази більше нагадують скавуління і виття. Цієї ж миті просинаюсь і дружина каже, що її крізь сон злякав своїм завиванням. Вже на ранок розповів нічну "пригоду".
Також у дворі батьківського дому. День. Маю відвезти родичів, що приїхали з Ізраїлю на Польову (район Житомира), де вони колись жили. У дворі стоять дві машини, одна перешкоджає другій, отже, трохи маневрую аби виїхати... Тепер у дорозі. Мікрорайон виглядає трохи інакше і завожу їх до багатоквартирного будинку, який вже якось фігурував у моїх давніх снах, але за інших обставин, відмінний від того, в якому жили, але недалеко від нього.
Адаптація до нової ролі, в якій я є ксьондзом. Хрещусь перед довгою дорогою, але відзначаю, що по-православному.
