Сон 280125 "Вороже очікування ззовні"

Я з другом на початку дня спостерігаю в місті хімічний викид в атмосферу. Тепер я з дружиною виходимо на закупи. Супермаркет за архітектурою схожий на давній храм. Коли з нього вийшли, раптом побачили руйнування цієї споруди, а зокрема починаємо розуміти причину: стався якийсь неймовірний вибух десь за ним. Високо до неба почала підніматися чорна хмара, що стала видовжуватися в нашу сторону, набуваючи подіби лисиці, зокрема виразно проглядались риси голови. Це нас страшенно лякає і ми починаємо втікати. На шляху виникають довжелезні та широкі сходи вниз. По якій дорога вела кудись у парк. Зустрічаємо якогось чоловіка, який, як ні в чому не бувало, йде на закупи до того ж супермаркету. Всі біжать, як і ми, а він безтурботно йде "проти течії". Це нас трохи дивує. Прибігаємо додому, аби зібратися і виїхати з міста. Дізнаємось, що з транспортним сполученням починається колапс. Навіть для літаків скасували всі рейси, настільки небо зчорніло після того вибуху. Люди починають формувати мінігрупи для захисту. Дехто коспірологічно доходить до того, що одягає "маскарадні" маски аби приховати своє обличчя. У мене виявилась маска у вигляді малюнку приспущеної медичної маски, як то дехто носив при ковіді, де наче було видно лише ніс. У колеги (без конкретики), який з'явився біля нас знову - маска була з намальованими чорними вусами. В суспільстві наростає ворожість. Ми виходимо з дому тікаємо через вікно, а про ходу починаю пригадувати вулиці міста, як краще покинути місто в такий непевний час.

Колега (без конкретики), як знавець довго щось розповідає і доходить до такого висновку, що "зараз все більше колекціонери купують довгі літаки. І чим довші - тим краще користуються попитом". Зі сказаного підсумовує: "Напрошується висновок, що у чоловіків зараз щоразу стає менший пеніс".

Фрагментарно: опиняюсь на даху ангару для невеликих приватних літаків і вирішую ще раз поправити сигнальні червоні лампи. (Незаперечний повтор з реалу, але поправок на думку начальства начебто не потребували).

Готується літак. Групою маємо летіти до Франції. (Очікування поїздки - з реалу, хоча атотранспортом). Помічаю, що колега чомусь узяв із собою багато помідорів. По дорозі зустрічаємо групу з району, яка починає до нас кидати понти. Як продовження: показувати ставлення, розтираючи на асфальті умовний окурок. Один з них вирішує публічно в нашу сторону справити малу потребу. Я його заламую і веду в поліцію. Минає час і я отримую телефонний дзвінок, де той же колега раптом інформує: "Сьогодні ми нікуди не їдемо - я ще не вивіз з городу всі помідри!"

Сон 160624 "Організація поїздки"

Приклад, коли уві сні відбувається певна ірраціональність дій і поведінки, пов'язана з рухом у часопросторі.

Я з дружиною маю їхати потягом. Жінка має квитки, аби орієнтуватися за конкретним часом. Тут вона мені каже, що десь лежать сумки, а разом із ними ноутбук, який обов'язково треба зарядити. Маю відлучитися, аби узяти ті речі та сісти в потяг. Тепер я у вагоні потяга шукаю вільне місце, аби розкласти сумки і ставлю на заряд ноутбук. Іду вперед потяга до дружини. Коли опиняюсь біля неї, у обох з'являється переконання, що цей потяг неправильний і ми терміново маємо вийти. Потяг навіть встиг рушити з місця, але в перших секундах, дивлячись на нашу паніку біля дверей, хтось зриває стоп-кран і ми вискакуємо на перон. Прошу дружину зорієнтуватися з часом. Дивиться на квитки і годинник і називає хвилини, щось на зразок: "о 39, а не...", заспокоюючи себе і мене, що "все добре". Тепер я подумки згадую про наші речі, які залишились у потязі. Чомусь виникає стійке переконання, що речі поїхали третім потягом, коли ми зійшли другим, у якому також їхали і таким хибним переконанням, що певний час, узагалі порушивши невідь-звідки таким "стійким" спогадом усю логіку подій, хоча насправді зійшли на тому ж вокзалі. (Тут можна взяти до уваги появу повтору, який часто виникає уві сні). Тепер треба озвучити дружині: де наші речі... На тлі її впевненості, що все вже буде добре, і залишилось сісти у правильний потяг (уві сні навіть не виникає думка: коли ж вона сіла, а я встиг пересісти у "другий" потяг), маю її розчарувати "найстрашнішим": де наші речі?! (На чому й просинаюсь ). На загальному тлі цікавий інший фактор: мою упевненість, що все відбувається добре, підтримували коментарі якоїсь проводниці, яка давала відповіді на мої питання, коли мав сісти з речами в потяг і скеровувала в ньому, коли і чому мав сходити. Цікаво, що її поява, це і була моя впевненість у правильності дій. (Цим образом можна підкреслити відоме твердження, що герої, які нам сняться - це і є ми). Перед тим, як маю дати роз'яснення дружині про все, як і що відбулось з нашими речами, пробую скласти для себе розсипаний "пазл" побаченого з логікою дій, від якого зусилля проснувся. (Перше переконання: такий алогічний сон навіть не варто записувати, але трохи поміркувавши збагнув інше: наскільки він нетиповий і на своєму прикладі може показати, як уві сні чудово порушується час і простір - головні "камені спотикання", завдяки яким більшість людей сприймають сни несерйозно, але чудово вказують на проблеми невизначености, коли ми дивимось і думаємо про майбутнє...

P.S. На цьому прикладі, з реалу: в скорому часі, по трьох роках, дружина має їхати в Україну, аби вирішити деякі формальності з документами. Треба купити квиток. З цим лягав спати. Квиток ще не куплено. Ось чому відсутність впевнености в часі та проблема з речами, зокрема професійним образом - "ноутбуком", із яким нерозлучна дружина з дня в день, як одним із символів вирішення справ, зокрема питань із роботою та поточними документами.

Цікава виникла думка у зв'язку з сьогоднішнім сном: як уві сні мені доводиться брати участь у організаційних процесах (наприклад: свята, зустрічі, поїздки, екскурсії абощо), коли весь час існує ризик порушення часу і простору? Схоже, що дія організації - сюжет і місце дії, не має такого значення, як наповнення і деталі, а також повтори. До цієї тези якось було вже приходив, навіть робив на цю тему запис, а тут вкотре маю певні підозри, що це саме так.

Сон 180224 "І що бракувало?"

Певною мірою я прив'язаний до організації зустрічей Володимира Зеленського та Джо Байдена. Якось під час однієї такої підготовки, перебуваючи в літаку, до мене підійшов охоронець з американської сторони і побачивши мій оголений торс, торкнувся накаченого м'яза в районі трицепса. Я ж йойкнув від болю, на що він схвально покривав головою: таке йому в мені подобається!

Беру участь у подорожі на північ. Чомусь асоціація з Норвегією, але ідея - "до Санта Клауса" (за логікою мала б бути Фінляндія). Сюжет починається з того, що я дивлюсь у вікно потягу і бачу рівні лінії засніженого горизонту. Придивляючись уважніше, розумію, що бачу потяг з вагонами, але чомусь ілюзорно вони мені здаються маленькими і тим самим віддаленими, створюючи ту лінію обрію. Коли "картинка" наблизилась ближче, а наш потяг, яким їхав, виявився швидшим, роздивився, що той тягне за собою вагони звичного розміру, за ними - середнього, а на останок - узагалі маленькі, мало не дитячі, які б використовував Санта Клаус для подарунків дітям. (Таке сприйняття мінімізації санчат, коли дивишся з долу десь у небо). Тепер ми сходимо зі свого потягу. Нас - ціла група учнів. (Важко пояснити: ким я себе почуваю? - учнем чи вчителем, скоріш другим, бо мав відчуття відповідальности за інших). Вервечкою йдемо засніженими стежками. В одному місці снігу було аж до рівня голови. Цей ефект був створений вузьким розчищеним проходом між приватними будинками і залізничною колією, що йшла поруч. Подумалось: нарешті в своєму житті побачив стільки снігу нараз! Помічаю, що більшість групи вже відірвалася, а позаду затримуються в ходьбі пару осіб. Я ж намагаюсь бути нерозривною ланкою видимости одних і інших. Зауважую дім, у який всі заходять, відзначаю крізь темряву ночі номер будинку - 11 і повертаюсь за тими, хто йшов останніми.

Групою в шість чоловік приходимо у якесь приміщення, в якому виникає намір (можливо, робоче завдання) чистити якісь плати. (Не можу пригадати конкретику). За якийсь час до нас приходить військовий генерал, але в цивільному одязі. Таке розуміння, що цей генерал є міністром оборони. Не уточнюючи його імені, чомусь мені пригадується і виникає в тому впевненість, що це польський генерал - Блащак. (В реалі: Маріуш Блащак не є генералом, але є міністром оборони Польщі). Якоїсь миті він перший зауважує, що починають ходити стіни. З'являється характерний але віддалений звук "гуп-гуп". Він озвучує наші підозри: що це коїться? У той же момент він нікуди не спішить та нікому не дзвонить. Звук починає бути більш різким і все починає мало не підстрибувати. У той же час генерал каже дивну фразу: "І що цьому Навальному бракувало? Сидів би зараз десь в Америці, можливо, Каліфорнії, і насолоджувався б життям!..".

P.S. Пару днів тому в російській тюрмі "помер" російський опозиціонер Алєксєй Навальний. В Україні його не любили за висловлювання про Крим, що "це не бутерброд, аби його туди-сюди віддавати". Коли в ці дні росіяни, прихильники Навального, почали читати, що про нього думають українці, виявилось, що імперське мислення - це надовго.

Сон 070823 "Асинхронізація і повтори"

Кінець роботи, ніяк не можу синхронізуватися в діях з колегами. Я піднімаюсь, а вони в іншому місці опускаються, я обходжу будинок з одного боку, а вони йдуть до іншого. Тепер все виглядає так, наче я повертаюсь з роботи через залізничний вокзал. Десь по дорозі, прямо на вулиці скидаю з себе спецодяг, будівельні бути, одягнувшись у повсякденний. Подивившись на тлуми людей, що йдуть на зустріч, а інші - в сторону вокзалу, пригадую, що сьогодні маю поїхати і зустріти в іншому місті тещу. Дивлюсь на годинник: 7:44 (кінець робочого дня: за логікою мало бути хоча б 17:44, можливо, свідомість так готується до ранкового пробудження) і розумію, що вже десь зараз має бути мій потяг, а квитки на нього лежать вдома. Може я мав із собою взяти якусь сумку, яка також вдома?.. Мацаю кишені: телефон, ключі, гроші з собою! - отже, можу їхати і так. Не ясно, що скажу за квиток кондуктору, але "чесне слово, я його купив і він лежить удома!". (Часті повтори, такі, як тут - "удома" - характерні снам). Вкотре згадую, що десь просто на вулиці лежить мій робочий одяг. Заскочую на потяг... Ще було якесь вагання: чи я встиг би додому, чи це точно мій потяг... - але відкидаю всі сумніви і їду. З вікна потяга бачу, як якийсь чоловік з деякою обмеженістю в рухах начебто як наздоганяє потяг, показує вдалечінь рукою і на тому перестає бігти. Просинаюсь із частим диханням, начебто біг сам, але скоріш усього від хвилювання.

Сон 080821 "Переорганізація часу та простору"

У тому ж будинку, в якому мешкаю (незнайоме місце), пішов до клієнтки, що мешкає десь на вищому поверсі (піднімався ліфтом), аби відремонтувати телевізор. Виявив якусь несправність, потребувалась запчастина. Відклав ремонт на другий візит. Тепер день, на який домовлявся до неї прийти, а маю інші, більш затребувані справи. Зі співчуттям вирішую відкласти на потім: але ж обіцяв?..

Пішов на курси крою та шиття. З першого місяця навчання подумки перелічую дипломи, які маю, і питаю себе: навіщо воно мені? Ходжу на заняття сумлінно, але, поєднуючи з роботою, трохи халтурю: пропускаю і думаю, що пропускатиму й надалі й доволі серйозно. Як аргумент наводжу собі останній здобутий диплом: ходив, як заочник, лише на сесії, на яких проходили екзамени, а лише під кінець почув від старости, що начитка лекцій відбувалися й протягом поточних місяців. Тепер усім студентським колективом вирішуємо поїхати на екскурсію. В ролі організатора фігурує моя дружина. Серед колективу пригадується колишня університетська староста та дівчина з басейну, яку побачив учора (перше і друге з реальности). Збори відбувалися в одному місці, а виїзд - в іншому. Чомусь відірвався від колективу, а в результаті не можу його знайти. Місце та архітектура будинків мені не знайомі, кудись іти далі немає сенсу, телефона в кишені немає, аби передзвонити дружині, міркую, що стоятиму тут, звідки мали б виїжджати. Видно, що із-за вузьких вулиць, автобус тут не припарковувався. Тільки тут мене можуть знайти! За короткий час з'являється дружина. Дивлюсь на неї, а вона якась втомлена. Навіщо братися за такі організаційні підряди? - міркую собі.