Сон 290724 "Незваний очікуваний гість"

Цікавий сюжет, де в якомусь попередньому забутому сні, до мене, за односторонньою домовленістю - перед фактом візиту - має прийти чоловік з рушницею. Упізнати його постать я можу лише за нею. Наче від когось іншого знаю його ім'я. Тепер звичайного вечірнього дня я помічаю в сутінках кімнаті тінь і порух штор десь поміж переходами між кімнатами (в реалі щось подібне висіло лише у моїх бабусь, така була мода). Я сиджу в кріслі, зліва від мене - син. Незнайома постать виходить обережно з тіні. Зав'язується діалог:

- Я казав, що прийду!

- То це ви?.. Ваше Ім'я Женя?

- Не так важливо.

- Я знаю, що ви хотіли відсканувати зображення!..

Бачу, як у руках він тримає якісь газетні чи журнальні вирізки із ілюстраціями та світлинами.

Тепер наче до себе (не вголос): 

- Принтер-сканер маю, жодних проблем! А разом з тим: чого б тобі не зробити це де-інде? Та знову думаю на його користь: конспірологію з рушницею і якусь передісторію знаю так, що тебе це виправдовує...

Якась химерна історія. Я знаходжусь нижче за течією швидкої річки. Якась у мене домовленість, що мені переправляють гроші в порожній пластиковій пляшці, а я їх маю зловити та прийняти. Для цього в мене виставлені спеціальні сіті. Так як це відбувається сьогодні, подібно було й у попередні пару разів.

Піднімаюсь на другий поверх навчального закладу, де працює моя дружина (образ будинку далекий від реальности, більш нагадує першу школу в якій вчився. Ця споруда мені вже снилася за інших сюжетів). Минаю групу старших учнів в процесі підготовки до лекції, яка має відбутися в коридорі. Стільці розставлені нерівним напівколом. На ногах в одного чорні підтяжки, але не такі, щоб тримати штани, а якісь інші. Саму ідею практичного застосування - не зрозумів, але для цього все й придумано! Увага більшості прикута лише до того хлопця. Вчителька зупиняється і коментує: "До чого це все? Зніми негайно!" Я ж прямую далі. Авдиторія, де працює дружина, за гором і майже наприкінці коридору.

Пітешті, Міовені, Румунія

Сон 180224 "І що бракувало?"

Певною мірою я прив'язаний до організації зустрічей Володимира Зеленського та Джо Байдена. Якось під час однієї такої підготовки, перебуваючи в літаку, до мене підійшов охоронець з американської сторони і побачивши мій оголений торс, торкнувся накаченого м'яза в районі трицепса. Я ж йойкнув від болю, на що він схвально покривав головою: таке йому в мені подобається!

Беру участь у подорожі на північ. Чомусь асоціація з Норвегією, але ідея - "до Санта Клауса" (за логікою мала б бути Фінляндія). Сюжет починається з того, що я дивлюсь у вікно потягу і бачу рівні лінії засніженого горизонту. Придивляючись уважніше, розумію, що бачу потяг з вагонами, але чомусь ілюзорно вони мені здаються маленькими і тим самим віддаленими, створюючи ту лінію обрію. Коли "картинка" наблизилась ближче, а наш потяг, яким їхав, виявився швидшим, роздивився, що той тягне за собою вагони звичного розміру, за ними - середнього, а на останок - узагалі маленькі, мало не дитячі, які б використовував Санта Клаус для подарунків дітям. (Таке сприйняття мінімізації санчат, коли дивишся з долу десь у небо). Тепер ми сходимо зі свого потягу. Нас - ціла група учнів. (Важко пояснити: ким я себе почуваю? - учнем чи вчителем, скоріш другим, бо мав відчуття відповідальности за інших). Вервечкою йдемо засніженими стежками. В одному місці снігу було аж до рівня голови. Цей ефект був створений вузьким розчищеним проходом між приватними будинками і залізничною колією, що йшла поруч. Подумалось: нарешті в своєму житті побачив стільки снігу нараз! Помічаю, що більшість групи вже відірвалася, а позаду затримуються в ходьбі пару осіб. Я ж намагаюсь бути нерозривною ланкою видимости одних і інших. Зауважую дім, у який всі заходять, відзначаю крізь темряву ночі номер будинку - 11 і повертаюсь за тими, хто йшов останніми.

Групою в шість чоловік приходимо у якесь приміщення, в якому виникає намір (можливо, робоче завдання) чистити якісь плати. (Не можу пригадати конкретику). За якийсь час до нас приходить військовий генерал, але в цивільному одязі. Таке розуміння, що цей генерал є міністром оборони. Не уточнюючи його імені, чомусь мені пригадується і виникає в тому впевненість, що це польський генерал - Блащак. (В реалі: Маріуш Блащак не є генералом, але є міністром оборони Польщі). Якоїсь миті він перший зауважує, що починають ходити стіни. З'являється характерний але віддалений звук "гуп-гуп". Він озвучує наші підозри: що це коїться? У той же момент він нікуди не спішить та нікому не дзвонить. Звук починає бути більш різким і все починає мало не підстрибувати. У той же час генерал каже дивну фразу: "І що цьому Навальному бракувало? Сидів би зараз десь в Америці, можливо, Каліфорнії, і насолоджувався б життям!..".

P.S. Пару днів тому в російській тюрмі "помер" російський опозиціонер Алєксєй Навальний. В Україні його не любили за висловлювання про Крим, що "це не бутерброд, аби його туди-сюди віддавати". Коли в ці дні росіяни, прихильники Навального, почали читати, що про нього думають українці, виявилось, що імперське мислення - це надовго.

Сон 280418

Хлопець із дівчиною мають зайти на фірму, як торгові агенти. Хлопець практикує цю дівчину в продажах. Я стою зі сторони і розумію, що в неї нічого не вийде: вона - моя колишня колега і я знаю недоліки її роботи в продажах. Знаю цю фірму і пам'ятаю керівника. По кількох хвилинах заходить за нею і він. Зовні офіс фірми має довольно простий вигляд: розташований в приватному секторі, які то бувають ближче до центра міста, одноповерхова споруда з червоної цегли, затінена високими деревами. Я так само заходжу на фірму, і бачу наступну картину: колишня колега та цей хлопець сидять і очікують, коли шеф фірми звільниться від розмови по телефону. Я приєднуюсь до них і лишній раз пригадую обличчя керівника цієї цієї, яке мені знайоме. Сідаю навпроти його столу, хлопець і дівчина зліва від мене. Дивлюсь як він зайнятий роботою, потім, як слухає цю дівчину. Я відволікаюсь і дивлюсь по сторонах, як оформлений його офіс. Весь простір займають різні стелажі, на них зберігаються документи за весь час роботи фірми. По праву сторону від мене - довгий стелаж з книгами, що утворюють стіну. Я беру і торкаюся тих книг: солідні видання, грубі за обсягом, у твердих палітурках, але видруковані на дешевому папері. Всі книги зачитані і виглядають по-робочому потріпаними. Мені імпонує цей керівник. Перед тим, як щось пропонувати, треба знати специфіку фірми, на яку ти приходиш, а моя колишня колега просто до неї зайшла, навіть не вивчила, що написано на дверях офісу, на рекламному щиті. Я намагаюсь сам зрозуміти чим нині займається фірма. Дивлюсь, а цей керівник, як звичайний працівник обслуговує клієнтів: робить якісь копії документів, але якось незвично для мене: обладнання для мене незнайоме, ставить круглу печатку бездотиковою ручкою - одним засвічуванням на папері.

Метаморфоза: я залишаюсь один, без цих торгових агентів, я знаю, що я завітав до цієї фірми зі своєю дружиною. Вона має ось ось підійти. Вона має висловити своє бачення в перспективах бізнесу в форматі мінілекції, я тут, аби допомогти, як асистент. Я її жду, а вона не приходить і розумію, що вже пора починати. Я розповідаю, чому я тут, які обставини спонукали нас прочитати цю лекцію. Навожу приклади з власного професійного досвіду і висловлюю погляди на економічну і політичну ситуацію в нашій країні і на світові тренди.

Садочок. Розмова про те, що НВК будуть ліквідовувати. 32 дитини на клас це багато. Дійшло до того, що нині вчаться діти еліти.

Мати ставить на стіл чай. Я пробую і розумію, що в мене він солоний. Дивлюсь на інших, а вини п'ють і не виказують здивування. Я питаю в неї: чому в мене чай солоний?.. Знаю, що мати любить експериментувати, але вона виказує здивування...