Сон 290520 "Поламані предмети"

Взяв чиюсь дерев'яну стрем'янку, аби щось із неї доробити. По ходу праці виявив, що одна половина зламалась посередині і її варто відчепити, залишивши другу частину - повноцінну. Одразу цього не зробив, поки не зрозумів, що діла не буде. Заходжу в магазин... (Щось у ньому було не так: пустий? Нагадав один знайомий мені з дитинства гастроном). Поки працював далі, виявив, що я вже зі ще раз поламаною драбиною: відпало пів частини, що тримали щаблі від долу до середини. (Поглядом від мене - зліва). Чомусь знову із такою драбиною переходжу на нове робоче місце, хоча було ясно, що з неї нормально не працюватиму. Там і покинув. Тепер я на вокзалі. (Таке відчуття, що недалеко мене є дружина). У правому вусі білий блютуз. Щось слухаю, як раптом звук у ньому переривається сповіщенням: покинути приміщення вокзалу. Я ж до кінця ще не можу уяснити: як це так, що сповіщення почув у блютуз-навушнику, а в реалі, наче його й немає. Кручу в пальцях гумову частину навушника, як раптом вона відпадає і котиться до горизонтального ескалатора, який не працює, і западає десь убік, так, що можна все ж таки дістати пальцями. Помічаю, як вокзал спорожнів. (Подібне враження, як від магазину). За мить повертаюсь забрати ту ґумову частину, а ескалатор уже працює. Переходжу з рухомої частини на клаптик підлоги, акуратно дістаю і вже збираюсь іти, як раптом бачу людину. Перша думка: поліцейський! Нікого немає, а я - один! Виявився: негр, турист, який так само, як і я затримався на території вокзалу. Вийшов на двір, а там імпровізований базарчик, за асортиментом якого зрозумів, що "заточений" під іноземців, адже продають великі солом'яні капелюхи, плетені кошики, пофарбовані у різні кольори декоративні віники (фіолетові, пастельночервоні, кавові, зелені), зрізані стремпахи зеленої малини, зібрані у великий пучечок, на яких навіть виднілися ягоди (подумалось: навіщо? може, на чай?). Дивлюсь трохи далі, а за базарчиком наче службовий вхід у театр, до якого заходять дівчата в українському національному одязі. 0720'
P.S. Цікаво, що в усьому прочитується поламаність: драбини, блютуз-навушника, звиклих стереотипів: раптово спорожнілого вокзалу, людини з незвичним кольором шкіри, стремпахів малини, так само зрізаних рослин, із яких роблять декоративні "віники", асиметрія сприйняття: вокзал-екобазар-театр. Єдиний образ, упізнаваний із реалу: блютуз-навушник, з якого дійсно перед сном знімав і одягав гумову частину.

P.S. Вдруге передивився анімаційний мультфільм ("Подорож - філосовська драма | Євгенія Кіракосян"
https://youtu.be/DUSbbU2p3TA), який перший раз побачив кілька тижнів тому, і примітив образ із поламаною драбиною, подібною, як уві сні.

Сон 240320 "Уверх лізти - нереально!"

Йду з дружиною та дітьми ускладненою ділянкою дороги, якій характерна з правої сторони - стіна або природна перепона, а з другої - щось на зразок урвища. Весь акцент погляду спрямований вперед. Цією дорогою ми вже ходили (забутий сон), але без дітей. Я пам'ятаю ці місця, як виглядали попереднього разу, тому підказую, куди йти і що нас там очікує. От ми підійшли до урвища, який оцінювали поглядом минулого разу. На схилі, кронами вниз, лежать зрізані дерева із могутніми стовбурами. Внизу красиво окреслена, наче скелями, рівна ділянка, яка з висоти сприймається глухою ямою, без жодного виходу. Зрізаний пеньок колись могутнього дерева рівно окреслює край скелі. Щось треба було дружині здолати, аби пройти далі, тому попросила у мене спочатку лопатку (монтажку), потім зубило. Спочатку до того урвища впав один інструмент, потім другий. Так, наче без видимих перешкод, дружина вирішила спуститися тими зрізаними деревами на саме дно. Вся складність розуміння полягала в нереальній можливості піднятися згодом ними вгору. Тієї ж миті помічаємо, як унизу невідь-звідки з'являються на характерний звук від падіння металевих предметів, двоє чоловіків, підбирають інструмент і так само зникають. Я ж її спиняю і вирішую повернутися на початок, аби спитати у працівників одного гаража, зробленого під СТО, як потрапити в те місце, де знаходиться урвище. Прийшовши до них, чоловік завів мене углиб свого гаража й вивів другою стороною, де я побачив саме те "дно", що виділось зверху. Отже, чоловіки підібрали інструмент тут! Тієї ж миті бачу дружину, яка спустилась вже тими деревами донизу, опинившись біля мене. 

- Як же так, а діти? Вверх лізти - нереально!
- Я думала ти піднімешся до них!..
Інструмент повернули. Добре, що вже знаємо цю хитромудру дорогу нагору! 0255'

Засинаю з тією думкою, що маю записати призабутий фрагмент описаного сну. Зокрема пригадуються гриби. Зокрема те, що ми їх над тим урвищем засівали. Міркую, що це не випадково, адже гриби мають антисептичні властивості, і це, в період поширення вірусу. Зауважую для себе: "важливо!" Тепер для записів сну в мене біля ліжка лежить старий настінний годинник, на якому є електронний циферблат із сенсорнм екраном, як у мобільного телефона. Тепер свої сни записую саме на нього. Іншим фрагментом спостерігаю за контрастами природи: по тому, як пройшов дощ, виявляється, все навколо було нагріте до такої температури, що на очах дощова вода стрімко випаровується густою парою. Тієї миті я з дружиною на стежці до криниці біля батьківського подвір'я (місце частково видозмінене, як то є у сні). Іншим фрагментом, пригадую: поки я записував сон, лежачи на ліжку, до дому приходить дівчина "одна із сестер" (таке уві сні переконання, чиїх? - її ж обличчя не знайоме, але нагадує образ зведеної сестри головної героїні з фільму "Три горішки для Попелюшки") і каже, що в навчальному закладі спростили викладання предметів, тепер оцінки ставлять на халяву, і хвалиться ними, хоча я знаю, що вона не високого професійного рівня. 0430'