Сон 120220 "Отак!.. Старість"

Я з батьками десь на виїзді оглядаємо нове житло. Після виходу на пенсію, вони вирішили переселитися в нову хату, але з таких, які були в ужитку, щоб зробити косметичний ремонт і жити в покращених умовах. Так от, на нове житло спочатку я дивлюсь перспективою з космосу, а потім із наближенням зуму: доволі красиве, як і решта будинків цього району. Тепер ми у дворі цього дому. Звертаю увагу, як нерівно під ногами лежить червона бруківка, що від року в рік уже здулася та частково полопала від підняття ґрунту. Обходимо дім, а там покинутий сад з сухою водоймою, більше схожою на покинутий басейн, але й те неповне визначення. Видно раніше ця "водойма" була окрасою тильної частини дому. Десь, по інший бік від нас, сидять поміж кущів чужі діти, схоже, з найближчих будинків. Вони гралися між деревами в піжмурки, а тепер споглядають за нами. Проходжу півколом над тим "озером" вперед, вирішую: що це не те, що батькам треба, ще й хата неймовірно велика! Повертаюсь назад і западаю в яму, порослу гострими кущами (асоціація з дикою трояндою). Мати йде за мною, частково допомагає піднятись. Вибираюсь, вказую, аби й вона була акуратна. Висловлюю батькам остаточне судження, що на старість немає потреби у великому будинку, в якому треба буде весь час робити якісь покращення, достатньо невеликої, скромної хатини. Тепер я у дворі батьківського дому, заходжу в дім баби Марії (померлої). Батьки якраз переселились зі своєї частини дому в цю половину. Заходжу, а там практично нічого не змінилось, лише пробиті колись на двір двері, вже замуровані, і на тому місці красива наштукатурена шуба. Зауважив, що при вході, веранда не перефарбована (має, як і колись, ексклюзивний блакитно-зелений колір); висять якісь давні короткі шторки, аж під саму стелю, окремо від вікна; в кутку кімнати, над кладовкою, примітив дерев'яні ножиці, як давній символ від часів будівництва дому. Запитуюсь: "Чому я раніше їх не помічав? Добре було б сфотографувати якось! Доволі ориганальна річ". Мати готує їсти. Дивлюсь, як вона це робить: до смаженої картоплі з цибулею додає сметану, перемішує в пательні, потім накладає мені у велику білу тарілку, але не трапляє: частина страви випадає поза неї. Я поправляю і спокійно вказую на те, що залишилось на столі: "А це?..". На що мати знизує плечима і каже: "Отак!" Наче вибачаючись і за випадок, і за свою старість. Цієї миті я помічаю, наскільки вона від старости слаба! (Образ "старости" вже зустрічався за тиждень уві сні). Я міркую собі, що мені з сестрою, може трапитися так, як з батьками, доведеться жити в одній хаті. Як то ми будемо давати собі раду, коли будемо такими старими, як наші батьки? 0415'

Сон 221119 "Програю життєві сценарії"

Я знаходжусь на екскурсії в музеї, що має свої експозиції на цілу гору (не метафора). Події відбуваються в Польщі. Спочатку вирішую піти на екскурсію без супроводу, але, по ходу проходження складною гірською ділянкою, потрапляю на діючу екскурсію і вже з нею до кінця проходжу маршрут. Цікаво, що чомусь вирішую пройти її заново, так само, але вже від початку, з екскурсоводом і групою. Експозиції музею являють собою певну історичну прив'язку до місцевости, осіб та більшою мірою пов'язана з релігійно-духовним шляхом становлення, того, що на тому місці колись була комунікаційна сполука (зв'язана внутрішніми ходами, наче в печерах) якогось католицького ордену. Найцікавіша частина, яку не зміг спочатку здолати сам, із-за певної складности в сходових дорогах, була пов'язана з проходом всередині гори. Сходи являли собою металоскляні конструкції. Аби я міг їх пройти з легкістю, треба було наперед знати, куди вони виходять. Напочатку проходив шлях по горизонталі, а згодом пішов угору. Здавалося, що так можна було йти доволі довго. Серед екскурсійних зупинок, які виглядали лише зменшенням швидкости ходи, були цікаві історичні локації: зі скульптурою, вирізаної барельєфом у камені, в квітах, які переходили в сади. Наостанок міг щось зірвати для себе й покуштувати. На кожному кроці біля тієї чи іншої локації знаходилась скринька для пожертв, а наприкінці, де був сад, їх було мало не на кожному кроці. Дістав якісь монети, аби зробити "офяру" наприкінці всього шляху. Подивився на решту грошей: гаманець повний, з нього вилізли кілька купюр по одному злотому. Подумав, що краще було б дати до 5 зл купюрами, аби не морочитися з монетами. Вирішив докинути пару купюр... Загалом, сама подорож неймовірно сподобалась! 0005'

У колективі програю життєві сценарії. Разом із тим у моєму домі мешкає людина з інвалідністю. Ми є приблизно однолітками, по років 20. Спілкуючись із ним, я виховую в собі певні емоційні здібності, маю отримати життєвий досвід. Потім ділюсь із кимось тим усвідомленням. 0500'

Сон 110919 "Приємні несподіванки"

Везу на візочку (в народі називали б "кучмовоз") різні пожитки. На ньому лежить льняна торба, а в торбі інші, зокрема й коробки, які, коли складав, видавались більшими, навіть трохи здивувався, як-то вони всі гарно лягли разом. Сама торба темно-сірого кольору. На мою думку: тому що пралася з темними речами, а мала б бути світла. Міркую собі далі: отак проїхатись із нею не один день, хай би вигоріла на сонці, і стала б світлішою. Зараз на неї крапає дощ, вона промокає, але то нічого: всередині упаковано добре в інші торби. (Практично тут обіграна давня технологія вибілення льону). На мені нова брендова чорна куртка з секонду, яку купив для роботи і, як думав, не сходитиметься в плечах, а тут-таки доволі простора. Мені вона подобається. Іду рідним містом по вулиці Б., нині С.П. Минаю пішохідну дорогу, на яку місцями найшов ґрунт, а з водою утворює незначний бруд. Але мені йти комфортно: тепло і весело. Іду в сторону дому, де живе баба Дуся, хоча в результаті опиняюсь у власному домі, яке давно потребує ремонту, а ми там не мешкали віддавна, а тут тільки-но заселилися і облаштовуємося по-новому. Звернув увагу на білені стіни, які однозначно потребують ремонту: побілка місцями облупилась і видно давні шари. Заходжу у спальну кімнату, а там, на моє здивування, гостя. Якось проморгуюсь чи то протираю очі, аби розгледіти краще хто, адже від початку не вірю побаченому. Біля дружини сидить давня знайома з літературних кіл С.Ш., яка не один рік відпрацювала на керівних посадах. Кого-кого, а її не очікував побачити в рідному домі. Озираюсь по стінах, так, наче оцінюю своє житло її очима, і пояснюю, що ми сюди недавно-таки перебрались. Хоча!.. Дивлюсь уважніше, а кімната певною мірою змінилась. Дружина її обставила різними приємними святковими несподіванками. Наче якась невелика ялинка чи середнього розміру густий зелений вазон, що стоїть на підлозі, біля нього якась торба з подарунками, що на дотик нагадує новорічні кульки, хоча трохи заважка, ще якісь речі такого штибу. Розумію, що все це не просто так: це наш із нею ювілей, а гостя - це щира реакція на жінчин пост у фейсбук, де вона запросила всіх до нашого дому на це свято. Розповідаю, що я нині, як бачиш, не живу в фейсбуку. А ця мила ідея (зробити пост) - чудова ініціатива дружини. Навіть закралася думка: а хто ж ще аналогічним чином може відреагувати і завітати до нас у гості? Дивлюсь на гостю і дружину, і відзначаю, що вони певною мірою схожі зачіскою, навіть мають щось спільне в обличчі. Вони ж кажуть, що вже між собою зауважили цю схожість: чорні коси, довжиною трохи нижче плеча, якась чолка, хоча лоб великий і гарно виглядає, яскрава червона помада. Непомітно для себе бачу в гості іншу знайому С.М., яка справді має більше спільних рис із дружиною. Але цікаво, що цю трансформацію уві сні я від початку не відрефлексовую остаточно. Отже, це "осяяння" образу з'являється в процесі пошуку схожости, більшою мірою, не в форматі внутрішнього монологу, а вже в діалозі з ними. 0235'

Гуляю по якомусь російському місту, спілкуюсь із мешканцями. Привертаю увагу своєю українською. Загалом усі дружелюбні та готові підказати та допомогти. Завітали в гості до мами однокласниці О.М. Звертаю увагу, що спілкується українською, а її дитина вчилася російською. Як висновок: заходить розмова про мову. Про те, що в нашому класі багато хто за радянський період часу русифікувався. І все це при моїй пам'яті! Це при тому, що походять з українськомовних родин, які переїхали жити з сіл у місто.
Повертаємось зі святкового столу. На мені вишиванка, на ногах в'язані капці, на руці великий розумний годинник. Дехто з присутніх вдягнений у щось подібне, але відмінне від мого. Підходимо до якогось ресторану, а в ньому грає якась українська народна мелодія. Цікавою рисою є певний декор на невеличкому даху, що на висоті моїх очей має на собі бутафорію вівсяного печива, але не плясками, а у вигляді булочок (повторення фрагменту з забутого сну). Вирішую підспівати. При вході в той заклад, що має відкритий вхід, наче в гараж, але в сучасному стилі, стоять зо п'ять працівників закладу і мило запрошують відвідати їхню ресторацію. Дивляться на мою зовнішню оригінальність і на те, як підспівую куплет пісні, що долинає від їхнього закладу. На що співробітники аплодують. А я кажу: "От могли б зробити маркетинговий хід, де кожен бажаючий може заспівати, а ви йому... - беру з даху бутафорне печиво та інсценізую його кусання, - у подарунок - печенюжку!" 0500'

Сон 090918 "Давнє спочило"

Прийшов з бабою Марією на пляж. Вона прилягла в одному місці, де були шизлонги незвичної конструкції, а я почав прогулюватися трохи ближче до води. Все спокійно і безтурботно. У мене якась невипадковість перебування на цьому пляжі, так, начебто ведеться підготовка до знімування фільму, в якому є моя участь. Час від часу підходжу до баби Марії. Бачу, що знайшла для себе певне коло співрозмовників. Якоїсь миті, коли я знову звернув на неї увагу, побачив над нею нагромадження людей, які стоять і щось галандають. Пішов і побачив, що бабі Марії стало зле: не витримала перебування на сонці. Дивлюсь на неї, як вона намагається набрати повні груди повітря і не може дихнути, видно, проблеми з серцем. Я їй раджу зібратися і піти... Знову зайнятий чимось своїм, підходжу до вазонів, що асоціативно стоять так само, як шизлонги, на одному з яких відпочивала баба Марія, а їх немає. Отже, підвазонники є, а землі та рослин - немає. Я питаю когось: де? А у відповідь мені пояснюють, що їх забрали, аби нікого з нас вони не відволікали. Тут асоціативний ряд знову проводить паралель між цими вазонами і відпочивальниками. Намагаюсь уяснити: чи все добре з бабою Марією, чи не випадково її забрали? Хтось заспокоює і пояснює, що не треба хвилюватися. 0607'