Сон 130926 "Моновистава"

Прийшов з дружиною на моновиставу однієї дівчини. Начебто це її другий офіційний виступ. Весь час уважно слухаю. Бачу, як моментами збивається, але допомагає собі органічно. Під кінець вистави дещо втомлюється і пару ключових моментів не витягує усвідомленим читаннням, хоча за такстом були важливими. У якийсь момент я опиняюсь ближче до перших рядів. А на завершення, вона спускається і опиняється мало не близько мене. Всі під враженням і повна тиша. Тепер вона каже: "Що ж, чекаю на привітання!" Я стою першим до неї, протягую руку і вітаю. Без квітів. Далі решта. Потім запрошують на неофіційну частину. А я кажу дружині: "Маю помитися, аби йти!".

P.S. Явно, що уві сні відобразився певною мірою мій власний давній досвід моновистави, режисерський погляд на сцену, а також одного також давнього виступу однієї акторки в подібному форматі на професійній сцені Житомирського театру.

Аналіз :: Сон несподіваний, дещо ностальгійний, творчий. Ключові слова: моновистава, театр, акторка, сцена, глядач, режисура, увага, помилка, привітання, помилка, дружина, привітання. 

Сон значною мірою є поверненням до власного театрального досвіду, але вже з позиції уважного глядача й режисера. Не випадково з глядача перетворююсь на безпосереднього учасника. Привітання без квітів виглядає як щире визнання майстерности без зовнішньої церемоніальности. Фраза «Маю помитися, аби йти» може символізувати перехід від театральної події до неофіційного, людського простору - ніби необхідність змити із себе роль спостерігача й режисера. Сон дещо ностальгійний, щодо давнього власного досвіду. Розуміння, що до нього майже немає шансів повернутися. Залишається лише рефлексія режисерського погляду.

Понтуаз - Париж, Франція 

Сон 290326 "Переймання та відчуження"

Я з кимось обстукую стіни аби перевірити звукоізоляцію. Але усе почалось з того, що готується вистава, для якої пишу сценарій. Головною виконавицею є акторка (в реальному житті: літераторка та викладачка К.М., якось їй видавав окрім колективної ще й авторську поетичну збірку). Сценарій пишеться не перший день. (Пригадування забутого сну. Таке враження, що цей мотив вже снився пару днів тому, і як зараз, я так само працював над сценарієм, безпосередньо залучено до сцени). Дещо ця вистава нагадує за ідеями ту, яку робив для себе, як моновиставу: "Барикади на Хресті" за творчістю Юрка Ґудзя. Задум цього сценарію полягає в тому, що менша частина тексту читається не зі сцени, а іншими учасниками - з зали. Я також беру участь і зачитую певний уривок тексту: якби зачинаю першим апелювати до сценічного образу. На сцені переживається доля однієї жінки. Тлом стоїть певне багатоголосся інших (із зали), хто минає, бере участь, проходить повз в її житті. Працюючи над сценарієм не перший день, лише сьогодні усвідомив - цікаво, що саме в той момент, коли обстукував стіни на звукоізоляцію - що повного тексту я так і не маю, і всі учасники вистави фактично не мають на руках реплік, за якими вони б знали, коли беруть участь. Далі моя робота перетворюється на творця декорацій, якби завершення логічного продовження мого задуму. Тоді чомусь виникає необхідність вибудувати конструкцію двох зігнутих стел, що візуально мали б сприйматися якби з бетону. Для мене все це мало одне безперервне та зв'язне в єдине творення.

Знаходжусь в системі якоїсь структури, щось на зразок навчального закладу, але за віком не відчуваю себе парубком. Приходить команда, що всі ми маємо їхати на військове навчання, яке триватиме два тижні. Кожному хлопцю роздали папірці з нумерацією автобусів, якими кожен буде їхати. Наступного дня узяв свій наплічник і пішов до місця збору. Цікаво, що наснився саме Житомир, а місце - тролейбусна зупинка, що недалеко від облвійськомату, хоча за всіма іншими ознаками - це мала б бути Польща. Спостерігаю, як хлопці сідають у автобуси, як від'їжджають та під'їжджають один за одним чергові - зі системним інтервалом у часі. Спочатку уважно дивлюсь на їхню нумерацію, а згодом починаю відволікатися на інші речі, зокрема людей та їх поведінку. Так минає час, а я "пробуджуючись" з усвідомленням, що треба дивитись далі на ті автобуси. І раптом приходить усвідомлення: а чи був мій? Наступної миті приходить інше "осяяння", що я фактично не узяв необхідних речей: це ж поїздка не на один день, а на два тижні! Стою до тієї пори, поки не констатую, що людей як і автобусів більше не буде. Іду до головного, хто давав нам завдання їхати, та питаю в нього: чи був мій автобус, бо я так і не поїхав? Щось собі подивився і відповів, що начебто був, а про мене, схоже, забули. А коли буде щось відомо? Відповів:

- Jutro, rano nie będzie. 

Spijkenisse, Rotterdam, Нідерланди

Сон 100924 "Недоконаність виразити себе наповну"

Йду коридорами якоїсь телекомпанії. Мене огортає внутрішній настрій творчої атмосфери в цих стінах. Бачу людей, які мене не знають і загадково позирають на мене, адже тут бувають реально різні люди, а найчастіше - невипадкові, хтось щось мене питає, я відповідаю і йду далі, хтось інший уточнює до кого чи куди я йду. Відповідаю і заразом задаю уточнюючі питання. Приходжу на якусь студію, де знімають якесь не так телешоу, як показ аматорських колективів, то з дітьми, то з дорослими, які показують короткі театральні виступи. Я ж сідаю на вільне місце, яке розташоване було мало не першим перед виступаючими на сцені. Стільці для глядачів були розставлені в довільному порядку. Коли дійшло до підставної ситуації, коли запросили дівчину, а згодом незнайомого їй хлопця, і попросили виконати одне із завдань - поцілуватися, а це було в їхньому житті вперше, а самі були не зовсім так красавчики зовнішньо, як і в результаті почав виглядати їхній поцілунок, на цій зрежисованій кимось гидоті публічно встав і мовчки вийшов. Лише зараз звернув увагу, що вдячною публікою на такі сцени є якісь люди старшого віку, зокрема жінки та пенсіонери, а деякі з внуками. Вкотре оцінив гидотнійсть, вже "по другу сторону екрану". Як вийшов зі студії, зрозумів, що там забув свій одяг. Вирішив повернутися. Слава Богу, все завершилося. Заходжу і починаю забирати свої речі. З кожним новим предметом помічаю наступний і наступний. (Фіксації на тому, що я тут їх реально залишав - відсутня). Навіть побачив борсетку з гаманцем, яку точно б не знімав би з себе у публічному місці. Поки збирав речі, заходить розмова з образом не так людини, як подібного, але все ж таки від'ємного, до героя, з кінофільму "Володар перснів" - Ґолума з доволі великим ротом і густим рядом зубів. Він перший заводить розмову, починаючи з якихось дурниць. Я йому кажу одне, а він мене інше, кажу друге, а він зі мною сперечається, кажу третє, а він мене перекривлює. Врешті-решт гостро висловлюю якусь думку на якусь його тезу і йду, не звертаючи на нього більше уваги. "Йду так", що залишаюсь збирати свої речі в іншому кутку телестудії. Тут до розмови у продовження попередньої долучається якийсь чоловік інтелігентної зовнішньости. Починає мене допитувати щодо висловленої тези, що побачене мною на цій сцені не має належної режисури. Я і з ним також починаю сперечатися, згадуючи (з реалу) свого режисера, як фахову людину з критичним мисленням на сценічну творчість. В динамічній дискусії хочу швидко назвати його прізвище, але чітко називаю ім'я, якось непевно по-батькові, а прізвище наче як вилетіло з голови. Він, якби почувши буквально, питає: чи це той режисер, який зробив у такому-то місці то-то? Я кажу: ні! А в голові намагаюсь пригадати правильне прізвище. Подаю це так, наче він мене не розчув. Повторюю ПІБ ще раз, вже впевнено згадавши по-батькові, невиразно озвучивши прізвище. А він не перестає питати далі: А чи це не той, який поставив виставу таку-то й таку в Полтаві? Я знову ж йому заперечую і вже впевнено пригадавши прізвище, виразно і голосно починаю його повторювати й повторювати. Він знову починає мені щось так само інтелігентно припускати, наче він не те, що знає всіх режисерів в Україні, а навіть їх особисто. Це мене злить, адже він в моїх очах стає далеким від того, при кого йде мова. І тут вже коротко розповідаю фрагменти з його біографії і родинні зв'язки з тими людьми, яких він точно не знав і не знатиме. 

Тепер я йду по вулиці. В душі настрій творчого піднесення і відчуття кінечної нереалізованости. На цих емоціях виникає відчуття непевности в стабільних заробітках. Починається все з того, що я сьогодні обіцяв по рекомендації прийти на заявку і відремонтувати телевізор. Йдучи далі по дорозі, наступним пригадується, що я так "загрався" в різні роботи, що на основній давно не з'являвся (пригадуючи з реалу час, коли працював маркетологом), на цьому тлі пригадується інша робота (комбінація з реалу кількох інших, на яких пробував реалізувати себе, як менеджер, але так була організована основна праця, що "спочатку прояви себе, а потім ми тебе візьмемо на постійну роботу" - що я вже не знав, яке з усіх тих і є основним місцем роботи. Коли проснувся, "зітхнув", що в реалі я маю стабільну працю, а страхи про непевність у завтрашньому дні залишились в Україні.

Від фірми приходить звістка, що намічається нова поїздка за кордон. Надходить час ікс, коли дзвонить мені один з шефових фірми і каже, що все, пора! Дають інструкції, що маю зробити: поїхати в інше місто іншої країни, забрати майбутніх колег до Польщі, але не з остаточним поверненням, а одразу на новий об'єкт. І все це не просто десь, колись, а просто зараз. У мене не так паніка, як розгубленість, щодо такого раптового розвитку подій. Збираюсь, аби першим ділом зустріти, виходжу з дому, іду пішки, по дорозі вже розумію, що мав би взяти з собою, але ще не взяв. Дивлюсь на себе: так я ще не одягнений, як треба: пальто, а на ногах якісь нічні підштаники і все. Без документів, без гаманця... А чому ж я іду пішки на потяг, коли фірма мала б мені надати машину, аби все пришвидшити?

Руан (Rouen, Korny - Frenelles-en-Vexinі), Франція 

Сон 060422 "Перфекційні очікування"

Написав бригадиру, що не йду до праці. (Так було в реалі, але це ж сниться, як повтор). Разом із тим поїхав до нього додому аби сказати особисто. Стою, аналізую логіку таких дій. Виходить він до мене на двір, а я пояснюю наскільки дивно себе почуваю, якщо вже дійшло до того, що вважаю за потрібне, окрім повідомити письмово, ще й приїхати особисто розказати за свій стан здоров'я. (Характерно, що до, як і під час сну в мене не переставала боліти голова). Дивлюсь, як біля його будинку сідають доволі низько літаки, зокрема хвостову частину, а він недовго думаючи, іде за ріг свого дому, а там ціла парковка моторних літаків, що щільно стоять один до одного. Хоча з першого погляду літаки виглядали звичними, але в небі виявилось, що на половину схожі з водним катером. Сідає в одну з них і злітає в небо, але незвично: падає трохи на асфальт, легко вдаряться, знову підлітає і сідає на водний простір. Після чого пливе до якоїсь пристані з дерев'яним будиночком, де має комусь пояснювати свої дії. (Чомусь це мені нагадало абсурдну ситуацію з моїм до нього приїздом). 2300'

У якомусь студентському колективі проваджу режисерську роботу. Дозволив самим учасникам вибрати твір, розібрати ролі і почати їх самостійно вчити. Моя ж місія полягала в роботі зі сценічною майстерністю. Проходить перша репетиція, а за ним показ; проходить друга репетиція, врешті - другий показ. Під час репетиції комусь зауважую на довгі паузи в діалогах і грі. Загалом із чергуванням: репетиція-показ, у мене виникає відчуття пришвидшености подій: тільки-но працював з виконавцями, як уже вони показують матеріал "на чисто". Мені дещо в тій грі не подобається, дивуюсь також незавершености вистави. Перший показ, наче перша серія, другий - передбачає, що буде й продовження. Прошу в одного з акторів текст вистави, а він написаний від руки так, що не вдається прочитати. Згадую, що ця постановка за творчістю М.Гоголя і в мене вдома є збірник його творів, а там має бути цей текст. Вирішую обов'язково його перечитати цілком. Сам захід завершується святково: студенти щасливі, парадно вдягнені, ходять групками і весело спілкуються. Покинувши приміщення зі сценою, ходжу по двору між тим студентством. Когось шукаю з учасників вистави, але не знаходжу. Насправді, доволі перейнятий якістю вистав... Мимохідь у натовпі помічаю якусь дівчину, яка на відміну від інших, йшла по вулиці і доволі сильно плакала, причина була не ясна. Дивно, але зі спини мала такі штани, що на дупі була використана шкіра тілесного кольору, ще й вилискувала. Загадкове перше враження... Хоча і звернув на це увагу, але так і залишався перейнятим виставою та пошуком учасників вистави.

Сон 180419 "Повторювані мізансцени"

Виконання електромонтажних робіт перетворено у театральну виставу. Де кожен робітник тримається свого місця, ловить і просуває далі кабель, інший перехоплює і передає колезі, наче естафету, створюючи повторювані мізансцени з кожною новою протяжкою. Я стою біля потужного двигуна і заводжу до нього всі кінці. Щоразу міняючи свою дислокацію, всіх акторів-монтажників бачу на складній двоповерховій металоконструкції, по якій вони пересуваються в межах окреслених мізансценами місць.
P.S. Конструкція сну мені знайома, але важко відповісти: відколи?