Сон 140226 "Забуте місце"

Приїжджаю до міської ради, паркую машину і йду до будинку. (Якщо описувати з позиції реалу, то це мішана конкретика архітектури: житомирської міськради, обласної ради та адміністрації. Уві сні - це одна невелика дво-трьоповерхова споруда). При виході з будинку зауважив, що під'їхала поліція до паркінгу. Вирішив одразу відігнати свій транспорт, поки вона до неї ще не підійшла. Хто знає: за що червоні картки почали виписувати та класти під двірник? - що й побачив з вікна міськради. Тепер шукаю свою машину. Там, де був переконаний, що стояла, тепер її не бачу та не знаходжу. (Знайоме відчуття з реалу, коли паркуєшся біля якогось гіпермаркету). В процесі пошуку, паспорт, який тримав у руках, впав відкритими сторінками на землю і не куди-небудь на сухе, а прямо в липовий цвіт. Піднімаю, здуваю та здряпую рештки квіту, який виявився дуже медовим, розуміючи, що він зіпсув не пусті, а саме інформаційні сторінки паспорту. Продовжую шукати свій автомобіль біля міськради, якого так і не знаходжу. Цікаво, що переходжу з одного кінця паркінгу на другий, якби через саму будівлю ради. В цей момент дзвонить мені чоловік, який хоче собі зробити вентиляцію. (У даному випадку з ним спілкуюсь польською). Колись він мені вже дзвонив. Була довга розмова, і що тоді, що зараз ця розмова - це не діалог про конкретику, а якась технічна ну́да ні про що. Пояснюю і завершую розмову, що першим ділом треба зробити "помя́ри", а потім вирішувати, яким буде неохідне обладнання. Я дуже сильно хотів скоротити наш діалог, адже і далі треба шукати свою машину... Раптом здогадуюсь, що весь час ходив перед будинком і що сам себе заплутав, бо перший намір поставити машину на паркінгу, як і зробив, вирішив змінити на той, про який конкретно забув, а зорова пам'ять запам'ятала лише перший намір. Так і не покидає думка, що міг бути штраф за неправильне паркування, іду за будинок, де обок дороги стоять поодинокі машини...

P.S. Схоже, що деякі проблеми з пошуком паркінгу, після приїзду в Голандію, знайшли своє місце уві сні.

Spijkenisse, Rotterdam, Нідерланди 

Сон 070123 "Далеко приховане і забуте"

Беру участь у польоту в космос, але не так звично, як космонавт, а якесь тіло, що своїми розмірами може перевищувати деякі планети навколо себе. Місія серйозна, але певною мірою виглядає, як халабейдність. У цей момент нас не цікавлять планети з каміння, а у вигляді шматка льоду - це ідеально! Наближаємось до такої планети. Спочатку збираю пальцями супутники такої планети. Комусь кажу, аби описували, які ж вони мають назви. Тепер беру саму планету у свою руку і починаю виколупувати з поверхні маленькі камінчики - це метеорити, які падали на неї у різний час. Видно, що коли вони гарячими вдарялись о поверхню, не розбивались, а вплавлювались в неї, залишаючи навколо себе відмінний темний колір, яким додатково забарвлювався у темне навколишній до них лід. Тому візуально шукати такі "камінчики" доводилось доволі легко. Маючи певні природничі знання, ставлюсь до них із розумінням: ці метеорити являють незмірну наукову цінність! Складаю для когось ув окремий посуд. Нашукую і виколупую стільки, скільки знаходжу їх видимими ззовні. Тепер вирішую зазирнути в середину цієї льодової брили. Адже ті метеорити, що падали на планету в різні часи, вони є у будь-якому випадку ранніми, наприклад, за ті, що можуть знаходитися глибше, взагалі не видимими для ока. Подібна планета мільйонами років обростає льодом і ніхто не знає, які метеорити падали на неї раніше. Якимось чином відламлюю якусь п'яту частину цієї планети, а в одному місці, з під неї, також виявляю тепер не поодинокі, а одразу якусь груду твердих скам'янілих темних форм. Беру їх і також кладу на окрему тацю, що мені подають для досліджень. Поклавши цю безформність, за мить бачу її розмерзлою та не у вигляді камінь-метеоритів, а якихось видовжених зелених зерен із такими ж довгими остями. Чую, як хтось дивується збереженій формі життя. Ще мить і поодинокі зерна починають проявляти життя. Таке враження, що вони починають дихати. Міркую собі: таку форму життя просто небезпечно брати на Землю! Хтось поряд дивиться і також коментує: "Я не вірю своїм очам! Я не вірю своїм очам!". 0600'

Сон 141022 "Потрапити на весілля"

Маю потрапити на весілля своєї хрещениці О.К. (в реалі одружена). Накупив подарунки, виїхав бусом в центр міста. (В реалі бусом ніколи не керував). Там маю зустрітися з давньою знайомою О.Л.: кумою, з якою хрестили. (За усіма новітніми реаліями, я вже й забув, що ми колись разом брали участь у тому обряді). Центр нагадує мені вулички того міста, в якому жив і міста, в якому живу нині, разом із якимись досі незвіданими дорогами. Характерною прикметою однієї з них - невисокий доволі давній вірменський храм, побудований з червоної цегли. Опинившись у тому центрі міста, задався питанням: а де ж насправді має бути весілля? Десь посеред тих вуличок заходжу в якийсь заклад для подібних святкових церемоній. Думаючи, що там. Хочу в когось спитати, хто тут одружується, але всі зайняті. Нарешті одна особа називає якісь інші імена. Тоді я зустрічаю там свою двоюрідну сестру з Ізраїлю. Несподівана зустріч! Кого-кого, а її точно не очікував побачити. Розговорились. Поділилась сумним досвідом, що проїзна пластикова картка містянина втратила актуальність із-за давности використання - поки її тут не було, закінчились окреслені терміни. Я ж пригадую, що подібну ситуацію розповідала її мама, коли приїхала в Ізраїль. Історії, майже один в один. Тепер у тому ж місті нарешті зустрічаю куму і виявляється, вона також не знає де буде весілля. Інформує: якщо дзвонити, наречена поза зоною досяжности. Пропоную сідати в бус і їхати в університет. На кафедрі, де працює (в реалі: працювала на початку своєї кар'єри), точно знатимуть і підкажуть адресу проведення весілля. 0500'

Сон 060422 "Перфекційні очікування"

Написав бригадиру, що не йду до праці. (Так було в реалі, але це ж сниться, як повтор). Разом із тим поїхав до нього додому аби сказати особисто. Стою, аналізую логіку таких дій. Виходить він до мене на двір, а я пояснюю наскільки дивно себе почуваю, якщо вже дійшло до того, що вважаю за потрібне, окрім повідомити письмово, ще й приїхати особисто розказати за свій стан здоров'я. (Характерно, що до, як і під час сну в мене не переставала боліти голова). Дивлюсь, як біля його будинку сідають доволі низько літаки, зокрема хвостову частину, а він недовго думаючи, іде за ріг свого дому, а там ціла парковка моторних літаків, що щільно стоять один до одного. Хоча з першого погляду літаки виглядали звичними, але в небі виявилось, що на половину схожі з водним катером. Сідає в одну з них і злітає в небо, але незвично: падає трохи на асфальт, легко вдаряться, знову підлітає і сідає на водний простір. Після чого пливе до якоїсь пристані з дерев'яним будиночком, де має комусь пояснювати свої дії. (Чомусь це мені нагадало абсурдну ситуацію з моїм до нього приїздом). 2300'

У якомусь студентському колективі проваджу режисерську роботу. Дозволив самим учасникам вибрати твір, розібрати ролі і почати їх самостійно вчити. Моя ж місія полягала в роботі зі сценічною майстерністю. Проходить перша репетиція, а за ним показ; проходить друга репетиція, врешті - другий показ. Під час репетиції комусь зауважую на довгі паузи в діалогах і грі. Загалом із чергуванням: репетиція-показ, у мене виникає відчуття пришвидшености подій: тільки-но працював з виконавцями, як уже вони показують матеріал "на чисто". Мені дещо в тій грі не подобається, дивуюсь також незавершености вистави. Перший показ, наче перша серія, другий - передбачає, що буде й продовження. Прошу в одного з акторів текст вистави, а він написаний від руки так, що не вдається прочитати. Згадую, що ця постановка за творчістю М.Гоголя і в мене вдома є збірник його творів, а там має бути цей текст. Вирішую обов'язково його перечитати цілком. Сам захід завершується святково: студенти щасливі, парадно вдягнені, ходять групками і весело спілкуються. Покинувши приміщення зі сценою, ходжу по двору між тим студентством. Когось шукаю з учасників вистави, але не знаходжу. Насправді, доволі перейнятий якістю вистав... Мимохідь у натовпі помічаю якусь дівчину, яка на відміну від інших, йшла по вулиці і доволі сильно плакала, причина була не ясна. Дивно, але зі спини мала такі штани, що на дупі була використана шкіра тілесного кольору, ще й вилискувала. Загадкове перше враження... Хоча і звернув на це увагу, але так і залишався перейнятим виставою та пошуком учасників вистави.

Сон 220321 "Несподівана ситуація"

Я в домі, який нагадує батьківську хату. Як у кіно: дивлюсь очима героїні, яка ходить по кімнатах у безтурботних справах і на якомусь етапі виявляє, що тут є або була стороння людина. Ця підозра починає її бентежити. Дивиться за вхідні двері: нікого! Обходить максимальну кількість закутків кімнат із думкою: де взагалі можливо приховатися? Заходить у спальню (в реальності нагадує батьківську кімнату) і під ліжком бачить чоловіка, який спить, обернутий спиною до неї. У її голові проносяться варіанти подальших дій: розбудити?.. не будити?.. - на чому ідеї вичерпуються. Несподівана ситуація не дозволяє бути зібраною, нею починають керувати емоції. Кричить на нього: вставай! прокидайся! йди геть!.. А він, як в дупль п'яний, перекидається на півбік: обличчям догори і спить далі. Емоції зашкалюють і я прокидаюся. 0330'

Сон 260920 "Поглядом зі сторони"

Я на богослужінні в костьолі. Десь у стороні якісь жіночки обговорюють між собою свої справи. Виникає якесь питання, до якого проявляю інтерес, але не втручаюсь. Виходжу з храму й іду прямою дорогою, а назустріч старенький священник і двоє прихожан-прислужників із греко-католицької церкви, яка стоїть близько до костьолу. Я їх знаю (таке переконання, видно, із забутого сну), колись я так само, задля інтересу, відвідував той храм, відбувши цілу церемонію (із того ж сну). Отак йдучи, та пара раптом стала, тримаючись рука в руку, подивилися на мене пристальним поглядом, провела очима та пішли. Чомусь майнула думка: невже вони подумали, що я зрадив їхню віру? - коли у мене ані перше, ані друге - лише "спортивний" інтерес.

Йду кварталом багатоквартирних висотних будинків і шукаю в одному ряду магазин будівельних товарів. Врешті знаходжу, хоча й за певною візуальною перешкодою: за кущами і кількома деревами, що росли поряд.

Я у домі баби Марії. Треба в кімнаті полагодити світло, хоча ще день і все доволі видно. Знаю, що ця справа ще досі не вирішена. Зі стіни, в районі вимикача стирчать дроти. Загалом, проводка доволі давня. Раптом поряд мене виявився знайомий бригадир-поляк. (Хоча уві сні йому не здивувався, але в реальності - це неможлива ситуація, коли дім знаходиться не в Польщі). Питаю в нього за ту проводку, так, наче він знає і вміє все, а він: ти ж розумієш я тут... нічого не знаю, як воно було, звідки? Чим мене розчаровує, хоча ще від початку я був свідомим почути таку відповідь.