Сон 040426 "Музей літератури"

Зорганізовую музей "з нуля". Поки без експозицій. Берусь його наповнювати...

Приходить чоловік, якому робив відео. Разом із ним ще раз переглядаю вміст. Висловлює здивування, як все це гарно в мене вийшло. Конкретика сюжетів дотичить також організації музею. (Тут логіка подій пришвидшується: не помічаю, коли музей набув виставочного вигляду. Ніби так, що перегляд згаданого відео трансформувався в реальність, таку що визнаємо під час сну). Приходять жіночки, починають оглядати експозицію. Маю переконання, зі здивуванеям до себе: я ж лише готував літературну частину, що буде представлена книжками? Деякі з них - по одному примірнику. (Тут накладається мій досвід видавничої справи). Деякі книжки навіть являють раритет, адже залишились по одному примірнику і не сказати скільки коштують. Поки ходять і роздивляються, виникає побоювання, а раптом хтось таку купить? Тепер, але до пори, я перейнятий не так виставкою, як своїм текстом, який редагую. Це нібито якийсь сценарій з діалогами, що свідомо мають "посипану логіку": слова не відображають зміст. Працюючи над цим текстом, приходять дві філософські думки, які записую окремо. Друга з них така, якби суголосся з тією, що записав напередодні ("Люди воюють за переконання в словах. Саме за ті слова, яких більше. От тварини їх не знають, отже, й не вміють вбивати один одного.

03.04.26"): "Спочатку люди придумали слова, як новітню технологію комунікації, що з часом була використана для пропаганди, аби підкоряти та вбивати. До чого призведуть ШІ-технології в майбутньому, про це тільки можна лише поціпеніти. Отже, сучасні літератори реагують завбачливо, коли пишуть текст без буквальної логіки, аби словом не зашкодити, аби слово не набуло рис однозначности та пропаганди". Тепер сюжет доповнюється: по центру найбільшого приміщення музею стіл із п'ятьма порціями різних видів пельменів, виготовлених власноручно мною. Присутні запрошуються на неформальну урочистість.

Burgh-Haamstede, Національний парк Oosterschelde, Zeeland, Нідерланди

Сон 010119 "Спроба викриття: Нове-Старе - Вхід-Вихід"

Я завітав на фірму, в якій колись працював маркетологом. Мені пропонують очолити той самий відділ, але на кращих умовах. Сідаю за свій робочий стіл, намагаюсь вникнути в поточні справи. Виникають питання щодо певних речей. Ставлю їх по мірі певної компетенції директору, який сидить майже напроти, іншим менеджерам, хто може надати роз'яснення. Ловлю себе на тому, що з кожним наступним питанням маю якийсь дивний спротив з їхньої сторони: невже я цього не знав? Таке приховане роздратування йшло не від керівника, а від його підлеглих. В якійсь паузі в мене виникають сумніви й думка: наскільки непродумане прийнято рішення: оформитися на цю роботу. Я ж вже маю постійну працю в Польщі? Як я поєднуватиму дві роботи разом? Навіть складність - освоїтися першого дня - вказує на те, що це вже не та посада, яку готовий очолювати. Раптом в офіс заходить власник компанії (не директор) і підходить до мого столу й каже: хочете знати, про що думає людина, коли сидить за смартфоном? Бере мій телефон і гострим предметом починає нерівно здряпувати верхній шар екрану, що має матовий відтінок, аж до глянцевої поверхні. За тим шаром починають проступати малюнки у вигляді чорнобілих штрихкодів, прямокутних шильд, типографічних знаків. Я шокований від такого розвитку подій, хоча проявляю здоровий інтерес до незнаного. Міркую: добре, що на екран наклеєний захист... Я проходжу перед автівкою синього кольору, за кермом якого сидить згаданий власник фірми. Поверхня капоту авта нагадала матову поверхню мого екрану на телефоні. Подумалось: чи не подерти й тобі, аж до глянцю?

Печу добрий шмат м'яса. По приготуванню, злив з нього ропу. Якась незнайома мені жіночка робить пельмені. Між моєю і її працею якась "іншість" у формі часопросторової ями. (Важко пояснити словами). Наголошується, що "краще пельмені!"

Я в Польщі. Вирішив вийти у місто. Центр міста, але майже порожні вулиці. Вирішив купити собі морозиво, але не можу пригадати за якою ціню купував минулого разу, проходжусь від однієї кав'ярні до другої, щоб відтворити в пам'яті ціни: 3, 5, 6 - в залежності від об'єму і пропозицій. Доходжу до останньої ятки, які утворювали довжелезний коридор однієї будівлі з високою стелею плавним завертом вліво. Ця остання ятка була в напівромантичній темряві, можливо, тому я й вирішив обрати її. Підходжу до стійки. Замовляю морозиво. На видачі стоять дівчина слов'янської зовнішності та негр. Акуратно вдягнені, робочий одяг в грайливому стилі. Питаю в дівчини, поки формує морозивом вафельний стаканчик: "Чи є тут вихід?", вказуючи на зачинені двері, що йшли, як ймовірне продовження коридора, наче до чогось нового. Виникає пауза. Я розумію, що вона не втямила по-українськи, по англійськи не запитаю. Майнула думка: а чи можна за зовнішніми рисами зрозуміти, якою мовою спілкується людина? Повторюю російською: "Тут есть выход?" Вловивши на її обличчі вираз неприйнятності, врешті, зосередившись, кажу польською: "Czy jest tu wyjście?" Вона усміхається і грайливо іронізує над значеннями, що є вхід, а що є вихід: "wyjście-wejście? Czy wejście-wyjście?" Тим самим натякаючи, що я правильно подумав: вийти тими дверима зможу! Раптом вирішую повернутися тією ж дорогою, якою йшов.