Сон 010824 "Тупикові ситуації"

Приснилась ідея для художньої картини: добре біло б намалювати образ Ісуса Христа з терновим вінком у вигляді мало не з лелече гніздо, в якому, можливо, лежать яйця. Підписати: "Гніздо всіх святих". Без яєць виглядатиме більш драматично.

Дзвонять з роботи і переказують мені, що маю зустрітися з чоловіком, аби йому допомогти вирішити питання оплати за комунікації (без конкретики: телефон, інтернет, інші комунальні послуги). Я наче працюю на фірмі, яка до цього має не пряме відношення (комбінований спогад з двох різних місць роботи). Дивлюсь на годинник: 12:00. (З реалу: час, коли зараз сходжу на обід). Зустрічаю цю людину, а вона на вигляд як сильно зайнята, починає: "маю дещо взяти вдома", "а тепер підемо ще туди", "а згодом підемо за адресою платити". Спочатку не зрозумів, що він так водить мене: дома бере якісь гроші, потім веде до іншої сім'ї, там веде розмову з вулиці через відсутнє вікно аж до рівня підлоги, що з нього падає якась дитина, наче і його, а я встигаю її зловити, підставивши коліно до стіни. У мене тільки починають виникати питання: він живе на дві родини? При тому, що одна близько другої мало не на сусідній вулиці? Нарешті ідемо до тієї фірми платити. Я там маю бути перший раз у житті, про що йому й кажу. Він каже, що так само знає де вони знаходяться, але так туди й не дійшов (лукавив). Зустрічаємо ще одного чоловіка, який туди йде. (Загалом, асоціації з будинками і вуличками нагадують рідне місто). Та контора знаходиться недалеко, у п'ятиповерховому будинку, в одній із помешкань. Приходимо туди, а це якийсь не такий будинок, який я очікував побачити. Написана назва контори, але так, що напис фарбою майже змився від погодніх умов. (Давні асоціації з реалу, коли в занедбаному будинку існувало лише кілька фірм). По дорозі цей чоловік дає мені гроші монетами і каже, що це та сума, що треба заплатити, і ділить її: це заплатити там за послуги, а ще заплатити там, за щось інше. Кладу в різні кишені, навіть не перераховуючи. Підходимо до тих дверей, а він притримує двері і каже, що тут нас зачекає. Заходимо в будинок, піднімаємось сходами, потім стрілочка вказує, що до тієї фірми ми маємо вийти на іншу сторону будинку. Якісь сходи, які ведуть у нікуди - глуха стіна, але поряд якийсь прийом, переходимо через нього і тепер починаємо сходами спускатися. Дивлячись на стіни і те, що все тут "убито", розумію, що це вже ніякий не житловий будинок, навіть не місце для офісу. Навіть якесь старе устаткування, яке припало пилом і стояло вже чорним, поставило в моїй уяві остаточну крапку: тут цієї фірми немає. Виходимо на двір, а там дитячий садочок: тепер, як "розуміємо", тут знаходиться ця контора. До нас долучається якийсь чоловік з правоохоронних органів, аби проконтролювати оплату. Трохи очікуємо назовні. До нас підходять якісь співробітниці цього закладу. Одна з них в короткій розмові сміється так, що показує свої нерівні зуби нижньої щелепи (виникає враження, що я її десь уже бачив, але без конкретики). Тепер нам кажуть іти у зовсім інше місце. Правоохоронних виявився ще той говорун! Підозрюю, що тут вже щось не так. Вирішую ще раз подивитися в кишені та порахувати гроші, які він дав: а це якийсь нещасний дріб'язок. Я навіть не знаю, яку ж суму він винен до оплати? Серед цих монет дві, якими узагалі я не розрахуюсь: треба злоті, а тут 5 лей, та 5 гривень, але остання монета в ексклюзивному виконанні - тематична та з позолотою. Вирішую йому обміняти їх на 10 злотих, що мав купюрою. Незвичні монети - колекціоную. Коментую це знайомому, якого зустрів ще на початку такої подорожі. Подумки про себе: гарно той чоловік "зістрибнув" від відповідальности, але таким був переконливим, зайнятим, балакучим "ні про ніщо", показово відкритим, а як виявилось - хитрим, який вже біля того будинку знав: фірми такої давно в тому місці не має, а підемо ми так далеко, що він нас вже не побачить, тому чемно притримав двері та пообіцяв нас дочекатися. Дзуськи! На тому сон і завершується. Нікуди таки й не дійшли.

Просинаюсь у домі баби Марії, встаю з ліжка і невідь-звідки мене обсідають оси. (Образ із реалу: будинок у якому зараз живу, будучи у відрядженні, має на даху гніздо ос, які поодиноко залітають і вилітають до моєї кімнати з вулиці). Їх так багато, що навіть треба обережно рухати руками. Я думаю про задимлення, яке оси не люблять, і в цей же момент бачу, як з вентиляційної решітки (в реалу - немає такого) починає набігати якийсь дим. Міркую собі: чому ж вони не кусають, а лагідно по мені повзають? І мені пригадується, що після купання, перед сном користувався дезодорантом. Видно, що він їм сподобався. Раптом чую на дворі алярм. Вибігаю на вулицю. В цей момент "перемикання" моєї уваги оси кудись зникають, навіть здивувався куди? Перед домом бігають батьки, а з під даху розсіюється дим. Встановлена сирена сигналізує двома червоними кольорами, подібний до таких, що ставлять на переїздах. (Без продовження).

Їду своєю машиною, поряд дружина. Дорога пряма, тому швидкість відповідна. Чомусь я повертаюсь сидінням у ліву сторону і керую правою рукою. Краєм правого ока дивлюсь на дорогу. На якомусь етапі переїжджаємо одне перехрестя, дорога звужується, за ним друге і раптом тупик у зелені ворота. Міцно тисну на гальмо і зупиняюсь прямо перед ними. Міркую: яка безвідповідальність: навіть не дивився на знаки, що супроводжували перехрестя і вказували на тупик. Виходжу з машини і пригадую, що я вже тут був (знову, як буває в снах, образ з реалу не знайомий, отже, снився в якомусь забутому сні): трохи пройтись назад і ми будемо на місці призначення.

Пітешті, Міовені, Румунія

Сон 011219 "Чорна сутність"

Іду на завод, з труби якого мене огортає чадний і неприємний дим. Розумію його шкідливість усьому що є навколо, зокрема природі й живому. Заходжу на територію, потрапляю в офісне приміщення. Споруда доволі велика, герметична, з багатьма поверхами-ярусами, що являють щось середнє між робочим цехом і службовими кабінетами. Диму тут немає, повітря чисте і всі зайняті своїми справами. Я ж знаю, що запрошений на співбесіду, або ж хочу поспілкуватися сам, щодо можливої тут роботи. Разом зі мною, на цю зустріч прийшли й інші претенденти. Поки був час, вирішив пройтись знайомими мені коридорами, привітатися з деякими людьми, так, наче я тут вже працював у недалекому минулому. Поки "гуляю" з'являється стійке переконання: я тут більше не працюватиму.

Якийсь великий святковий захід, більш схожий на прощання, але не з тим, що врешті-решт звершилось, а з тим, що було в далекому минулому. На ньому присутня моя шкільна вчителька математики, яка була ще й класним керівником. Вирішив висловити їй на останок свої міркування про період, відколи вона прийшла в наш клас аж до мого останнього перебування в школі. Спочатку подякував за її відданість роботі, любов до учнів, а також висловив думку, що з усіх вчителів, що були в нас, вона навчала найдовше, і це вже погано. Вона ж підтримала моє судження переформалюванням мого твердження: "Я погоджуючись, що вчителі мають мінятися! А те, що була у вас так довго, зрозуміла ще тоді: це вжé ненормально". Тепер якимось чином я, знаючи проблему, що не всі гості можуть роз'їхатись, запропонував їй переночувати у великій кімнаті, де за двома дверима маю власну спальню. Будинок, в якому маю лягти спати, нагадує дім баби Марії, але видозмінений, наче після суттєвого ремонту. Дещо інакше переплановані стіни і кімнати. На тому місці, де була підсобка, тепер моя спальня, але за обсягом більша. Мешкаю в ній сам. Вчительку поселяю у третій кімнаті, а я лягаю спати у своїй, замкнувши двері на замок. Міркую: як добре, що я тут сам! Лежу на боку, ще не заплющивши очі, і краєм ока помічаю, як чиясь голова у вигляді тіні, так, наче треба було стояти навпочіпки, визирає із-за стіни колишньої кімнати, від якої залишився тільки дизайнерський задум. З'явилась і, помітивши мене, сховалась. За короткий час визирнула знову, й розуміючи, що я її бачу, сховалась знову. Я ж кажу: я тебе бачу! До кінця не розуміючи: що то за істота? Продовжую: виходи, я тобі не причиню шкоди! І тут з'являється якесь мале створіння, що на вигляд нагадує чи то тварину, чи то маленьку людину. Має підвищенну волохатість і викликає до себе певне співчуття. Запрошую її у своє ліжко, аби вона не мерзла. Вона залазить і я її вкриваю біля себе. Починаю уважно вивчати. Друге, що кинулося у вічі й не могло мені відповісти на питання: ще це за істота? - були довгі нігті, неймовірно гарно пофарбовані чорним лаком, так, наче зроблені були в професійному салоні краси. Вже вголос питаю в неї: хто ти така? А у відповідь істотка скручується хитро в клубочок, так, наче хоче всім своїм тілом сказати: залиш мене біля себе, мені тут подобається! Ця поведінка мене обурює і я відрізаю: "Киш від мене, щоб я тебе не бачив!" На що вона з усією виразністю хитро усміхається. Питаю: "Чого усміхаєшся?", а вона йде й жестом натякає, що в моїй тумбочці лежить її печиво, яке вона там забула і що, видно, й було причиною простежити за мною, аби його забрати. Я дістаю і віддаю картонну коробку, прямокутної форми, якої раніше в себе не бачив. Істотка дивиться на мене і каже: "Вам смачніше. Мені - ні!" Не до кінця зрозумівши логіки її слів. 0230'
P.S. Проснувшись, відчув, як по тілу пробіги сироти: поки спав, трохи змерз. На дворі, ще з вечора відзначив: початок календарної зими збігся з початком перших морозів.