Сон 081023 "Веселий поплутав"

Завершується робочий день, а разом із ним робота на об'єкті. Маю подзвонити до керівника, аби він підготував кінцевий пропуск на вихід з території. (За непроговорюваними фактами - це має бути якась будова якогось заводу, а останній день передбачає виїзд разом із інструментами). Скільки не беру смартфон до рук, аби подзвонити, так щоразу мене щось відволікає. Ось уже за десять хвилин п'ята година - кінець робочого дня, а я все ще пробую набрати старшого і перепитати за пропуск. Таким чином, відволікаючись від роботи, збираючись із робочого місця, йдучи до місця збору разом із працівниками, я так і не додзвонився до керівника. Як прийшли, виявилось, що фірма організувала святковий відпочинок з нагоди важливого етапу завершення будівництва. Організовується спільна святкова посиденька (без столу). Якимось чином помічаю поміж інших деяких своїх родичів, зокрема тітку Н. (у реалі: пару років тому вона померла). З власної ініціативи починаю робити відеозапис заходу на фотоапарат (цікаво, що ним у реалі я справді доволі часто користувався але це було на початку двотисячних). Доходить черга до тітки і першим ділом вона пробує мене розкритикувати: "весь час позиціонуєш себе, як професіонал, а знімати відео так і не навчився". Бере з рук фотоапарат, яким знімаю кожного, записуючи добрі побажання, роблячи поміж ними паузи в записі, а вже в її руках цей процес стає неконтрольованим. Спочатку пробує зафіксувати апарат якоюсь саморобною скруткою з паперу, аби він "не трусився в руках" і починає записувати звернення. Цієї миті з'являється якесь преображення дійства. Начебто з'являється її "новий" чоловік (в реалі знаю лише про одного), який починає поводити себе, як самозакохане "чортеня". Якось раптово починає танцювати голяка із доволі пластичними рухами. Дивлячись уважніше, помічаю, що його тіло наче "покроєне і зшите", подібно до шкіряного (наприклад, футбольного) м'яча. Цією своєю красою він наче починає вихвалятися і тим, що був голий, його перед публікою навіть не соромить. Дивлячись на його доволі оригінальну поведінку, ловлю себе на тому, що він справді починає бути схожим на чорта (лисого, не волохатого, як стереотипно зображують у казках). Складається враження, що ось-ось і він справді почне вимахувати своїм довгим хвостом із китичкою. (На цьому яскравому образі просинаюсь).

Сон 040622 "Гості на порозі"

До мого дому, десь на два поверхи, але з головною великою залою-вітальнею, аж до стелі, приходять гості. (В реалі такого дому не маю і не бачив раніше, але певні асоціації з подібним плануванням інтер'єру існують). Сприймається так, наче цей дім знаходиться в Польщі, а гості - це родичі з України, зокрема й мої батьки. Все атмосферно-святково. Гості на порозі, а дружина та діти стоять незалежно один від одного в різних частинах вітальні, а я, як не дивно, - на будівельному підйомнику, і з нього здійснюю відеозапис, але не стаціонарно, з одного місця, а плавно рухаючись від одного присутнього до іншого. І все так виходить гарно, лаконічно і логічно, без "мертвих зон" у кадрі, що результатом своєї роботи залишаюсь задоволеним. Спускаюсь до гостей і розповідаю, що з усього, що залишилось зробити в домі: цим підйомником виїхати за його межі. Для цього треба розібрати стіну, показуючи на неї.

Сон 060821 "Порозуміння"

Я в групі знайомих мені людей. (Таке переконання). Перебуваємо в якійсь невеликій кімнаті. Я за комп'ютером роблю або намагаюсь почати відеомонтаж. До нас приходить якийсь американський музикант. Я його впізнаю в обличчя, а ім'я не знаю. Інші реагують на нього нейтрально. Він же до мене з ідеями, як будемо знімати концерт, робитимемо кліп. Все це він розповідає мені англійською, а я цілком нічого не розумію, лише окремі слова. Внутрішньо потребую чиєїсь підтримки. Реально неординарна особистість. Долаючи сумніви хто він такий, він подає мені свій альбом на CD, на якому прописним шрифтом якось прочиталось щось на зразок Кріс Даркс (Моріс?). Прошу від знайомих допомогти розібратися з англійською, а вони зайняті своїми розмовами. Йдеться про те, як будуть слова узгоджуватись із відеорядом. Десь розвіюю чиїсь сумніви, адже знаю, як це зробити бездоганно. Звертаюсь конкретно до людини, яка знає англійську, аби вона мені переклала сказане. Раптом музикант збирається і йде, прихопивши з собою гітару. Озираюсь і помічаю, що він забув багато інших своїх речей. Наздоганяю. Тепер він з колегою сидить в своєму авто і планують рушати. (До останнього колега проявляв нейтральність, а зараз, на диво, активність). Я ж прошу, аби він краще довідався про наміри та ідеї музиканта, аби я міг втілити їх у відео. Авто рушає, виникає переконання, що це лише такий жест. Завтра музикант повернеться до нас і ми продовжимо. Тепер я чомусь заходжу до бібліотеки (незнайома архітектура). Якимось дивним входом, згори вниз, сходинками до верхнього поверху. По дорозі щось зачіплюю і воно летить під ноги співробітникам, які раптом проходять міжкімнатними дверима. "Що це таке?" - питає одна. Краєм ока помітив, що це згорнутий клубок скотчу та паперу, от і відповідаю сходу: "Сміття! Якраз збирався прибрати!"... (Просинаюсь і вкотре констатую: наскільки далекий світ снів від реальности).

Заїжджаю машиною в с. Левків. По дорозі начебто вишукуючи якесь підприємство. Не розібравшись у вулицях, зупинився в центрі міста, на площі з роздоріжжям. Заходжу в сільраду, а там сидить групка працівників. Знайомлюсь, щось слухаю і долучаюсь до розмови, почавши презентацію себе: "Є видавцем. Як автор-упорядник готую книги, наприклад, про історію сіл, селищ. (Відчуваю з боку слухачів певну недовіру). Продовжую в іншому ключі: "Ваше село славиться багатьма іменами, такими, як Михайло (і всі в один голос) Клименко. По правді, зі слів мого діда, я є далеким його родичем. (Тепер бачу певну прихильність). Можу підготувати книгу про відомих людей, уроджених у Левкові... (Асоціація (роздуми, не вголос) перенеслась до школи, згадалась Немильня, що таку ідею висловлював один історик із Житомира, з наміром написати й про те село. Про те, що портрети таких людей висітимуть рядочком на стіні, а дітям показуватимуть, як приклад для наслідування. Далі роздуми проводять паралель, що діти вважатимуть, щоб стати людиною з великою букви, то треба обов'язково звідси кудись поїхати, а так і вимирають потроху села...). (Просинаюсь).

Сон 131119 "Непередбачувана варіативність"

Приїжджаю у рідне місто. Вирішую зібрати про нього матеріали для нової книги, але не звичного характеру: в основу мають лягти художні оповіді про життя по-новому, щоб за згаданими вулицями, культурними локаціями вгадувались не старі обличчя "затертих" символів, а їхня оновлена функціональність, так би мовити: зсередини. Наприклад, для початку вже маю матеріал про лазню (в уяві зринула публіцистична стаття Ю.Ґудзя), де відчуття міста оновленого (таке переконання уві сні) зображено на рівні відчуттів чистоти шкіри. (Сама стаття торкалась іншої проблеми). Отож, із такою думкою минаю арку біля обладміністрації і виходжу на майдан ім. Корольова. Настрій такий, що погляд вже, увиразнюючи задум, вишукує свіжі ідеї до можливих матеріалів книги. Дивлюсь на два будинки, один стоїть на звичному місці (навпроти міскради), а другий (його копія) завис у повітрі. На першому стоїть в обнімку пара. На другому, наче копіює, друга, яку знімає на відеокамеру оператор, схоже, продумавши наперед цей "подвійний" ракурс. Тепер другий будинок починає над площею літати. Оператор, поринутий спочатку у свою роботу, трохи невтримується на ногах, ловить рівновагу. Тепер будинок у польоті розгойдується так, що оператор геть випадає з нього, але "літаючий об'єкт", наче підхоплює його. Така творча самовідданість починає бути небезпечною. Доходить до того, що цей будинок у повітрі робить взагалі незвичні реверанси, від чого мені вже стає "лячно", але не в емоційному розумінні, а на рівні усвідомлення небезпеки не лише для оператора, але й тієї пари, яка так само не втримується на ногах. 1245'

Їду закордон. Але в автобуса не перший раз дивний маршрут, що пролягає якоюсь ґрунтовою дорогою. Цього разу я допомагаю йому зорієнтуватися на місцевості, біжу попереду, навіть чимось його тягну за собою, але мені не важко. Земля змерзла, обабіч трохи снігу. Цього разу я їду усією сім'єю. Пройшли український кордон, тепер має бути польський. У водія постійно якісь хитромудрі плани, адже кордон стало перетинати складно. Цього разу він зупинився і десь із кучугури снігу добув ще одного пасажира, який чекав на нього, мені ж вручив паспорт мого сина. Як зрозумів, той чоловік певною мірою нелегал, а паспорт сина оформлений заднім числом, так, наче він вже перетинав кордон раніше. (Така логіка уві сні поки була прийнятною). Тієї миті хочу подивитися на свій паспорт, який оформили по перетині, та сина. Відкриваю перший, а там незнайомий мені чоловік, але я ще не здивувався, подумав, що насправді мій паспорт міг залишитися в дружини на руках, відкриваю другий, що мав бути для сина, а там портрет чоловіка, схожого на мене... Читаю: "Станіслав Вікторович". Отако! 0400'

Сон 221118 "Портал для свідків невидимого"

Я йду на скелястий пагорб, що над річкою Тетерів. У мене там стоїть залізний гараж - прямо-таки на самому схилі, частково вкопаний у кам'янисту породу. Поміж каміння йдуть стежки, ростуть невеликі дерева. По сусідству від мого гаража, на тій кам'янистій кручі, є й інші "нори", куди приходять люди. З того місця доволі красивий краєвид на річку. Бачу, як біля неї, на березі, у відносній даличині від мене, збираються поодинокі люди, але в одному місці. Раптом "відкривається портал" і вода починає світитися рівною стежкою від одного берега до іншого. Розумію, що стаю свідком загадкової події, яка трапляється доволі рідко, і про яку згадують у народі, як легенду або ж байку. Вмикаю на телефоні відеозапис. Починаю спостерігати, як по тій стежці починають іти невідомі мені "сутності", ледь торкаючись кінчиками ніг поверхні води. Їхню природу я б назвав безтілесною, контакт із якою для людини небажаний. Істоти проходять і "стежка" на воді зникає. Біля мого гаража бачу самостійну дитину років десяти, яку раніше не помічав. Вона має свою "нору" і ключі до невеликої сусідньої споруди. Скільки місця в горі за тими дверима для мене, як і для кожного - невідомо. Не можу зрозуміти до кінця: видно він так само, як і я був свідком тієї події. Біля нього починають збиратися інші хлопчаки-однолітки. Озираюсь, а круча починає "оживати" тими людьми, як розумію, які були безпосередніми учасниками того "порталу" із сутностями. Маю конспірологічну поведінку. Думаю, що робити з відео, яке записав: якщо виставлю в youtube, видам себе і те місце звідки знімував загадкове явище, якщо не покажу - не повірять на слово. Краєвид міняється: я в рідному місті, йду центральною вулицею. У ста метрах від ЦУМу згадую-бачу такий самий "портал", який проходить через проїздну частину, від однієї сторони дороги до другої. "Бачу", адже це спогад-легенда, затерта в моїй пам'яті. Насправді, по дорозі звично їдуть машини, по тротуарах неспішним ходом йдуть люди. Життя як життя, нічого дивного!

Сон 140518 "Нові бути"

Я з кимось відвідую якусь кафедру з технічних дисциплін політехнічного університету. Це наша екскурсійна подорож. Знайомство проводить одна з працівниць кафедри років за п'ятдесят. Серед різних дисциплін, що є в університеті, також розповідає про відпочинок і творчу діяльність студентства. Показує пару короткометражних фільмів. Нам вони подобаються. Я прошу ще, адже припускаю, що таких відео може бути більше. Вона пропонує записати одне з посилань на ютуб і подивитися підбірку. Я беру й одразу заходжу на канал, який, на мій подив мав довгу і незвичну назву, щось на зразок: "Пам'яті найкращого друга, натхненника і колеги по творчому цеху (ім'я) Поплавського". Це мені нагадало про якогось місцевого бізнесмена Поплавського, який приблизно рік тому втратив за трагічних обставин свого сина. Я заходжу на той канал і вмикаю перше відео. На ньому я дивлюсь шикарну не по аматорськи зроблену творчу роботу: сценарій, сюжет, масовка, правильно підібраний ракурс, спецефекти. Цей фільм був змонтований, як художньо-документальний. Багато цікавих кадрів і поодинокі нарізки про цього хлопця, наприклад біля викладацького кабінету, на сцені, в невимушеній але веселій розмові з друзями. Запам'ятався один з фрагментів того відео: студенти в стрибку вгору б'ють прозоре скло. Розлітаються скалки навсибіч. І радість, і політ, і сяйво руху записані в сповільненому кадрі. Неймовірне враження! Наступний фрагмент: усі герої йдуть по розбитому склу такі ж усміхнені та щасливі, як на відзнятому кадрі, але показують один одному, як і на скільки порізані від розбитого скла долоні. 0322'

Студентський гуртожиток. Нове місце. Розмови з новими людьми. Слово за слово: заходжу в один з номерів де мешкає приємна співбесідниця. Столик, розмова про хронотоп.

По місяцю праці в Польщі приїжджаю в Житомир. Зустрічаю знайомого з фірми з якою колись співпрацював. Він висловлює побажання зайти на фірму "Акватерм-Житомир". По дорозі зустрічаємо іншого знайомого з цієї ж фірми. Мені показують нові робочі бути. Я подивований: видно вони хочуть мені запропонувати роботу, хоча й натяку не було на таку розмову. Видно тому мій співбесідник допитувався, чому я пішов з попереднього місця праці, а нашу подорож логічно підводить до такої пропозиції.

Сон 160418

Чоловік з чемоданом, темна конячка в політиці. Має зі мною щось домовитися. Ми організовуємо зустріч. Він з неприємними особами. Події відбуваються в ресторані: багато білого кольору (столи, стільці) і денного світла від великих вікон. Я записую потайки нашу зустріч на телефон... Геть неприємна особа. Така ж, але не до кінця зрозуміла, неприємна від нього пропозиція про мою можливу участь у чомусь. (Зміна кадрів). Я вже не в приміщенні, а на лоні природи. Чергова об'ява тієї ж особи. Присутні різні пересічні люди: туристи, відпочивальники. На столі стоїть його пропозиція, чи щось того роду - в пам'яті залишилось щось округле та прямокутне, як валіза. Я хочу засвітлити цей компромат. Уже вийняв телефон, почав знімувати, але спохопився, що на телефоні присутнє більш компрометуєче відео з цією особою, яке я знімав у ресторані з-під столу, зокрема, як він гидко сміється над певними цінностями.


Картонний кабінат. Я там працюю. З підвального приміщення, що слугує за стокову яму для води, з метою технологічного охолодження певних агрегатів, знайшли великий контейнер оригінальної форми з часів ІІ світової війни. Підняли його нагору. Він по-серйозному зачинений замками ричагово-розсувного типу, які не так просто зрушити, аби відчинити. Очевидно, що контейнер був доставлений з Німеччини, але за яких обставин був схований від стороннього ока? - залишалось загадкою. Зібралась офіційна комісія, щоб узяти участь у його розпломбуванні та складанні акту того, що всередині. Припускали навіть наявність бомби чи снарядів ІІ Світової війни. Певними зусиллями його відчинили. Відчиняв його безпосередньо генеральний директор комбінату. Як виявилось, там були двигуни по-серйозному закріплені кожна на гідравлічно-амортизаційні системи, які згодом вилучили їх з контейнера додолу. Видно, вони мали бути задіяними для цього комбінату, що діяв ще за часів ІІ світової війни для потреб фронту. Інженери обговорюють: що з тими двигунами робити. Хтось безнадійно повідомляє, що вони на меншу напругу та у зв'язку з тим, що пробули стільки часу у воді - їх тільки, що на металобрухт.
У мене певне завдання від генерального директора. Я маю вийти в місто. Беру монети, залишені на якомусь сіні чи то дерев'яних ошурках до того, як почали відчиняти контейнер. Іду з ними в місто. Зупиняюсь біля п'ятиповерхового житлового будинку, виймаю монети, щоб їх втавити в альбом, який поклав на капот машини. Монети доволі великі - з долоню. На одній монеті зображений Іван Франко, на другій - Юрій Федькович на інших - Тарас Шевченко, на одній з монет - фраґмент голодомору. Звороти прикрашені сценами з творів згаданих письменників. Монети - без номіналу, виконані доволі акуратно і цікаво, але надзвичайно великі, щоб їх називати монетами, скорше це медальйони, які виготовляли в якості сувенірної продукції. Цікава у мене майнула думка: двоє авторів зі західної України... Образ Шевченка залишився в пам'яті невиразним... Так як монети незручно великі, я все ж таки мушу покласти їх у фотоальбом, у якому світлини кріпляться під плівку. На перших сторінках все зайнято, наприкінці вільніше. Разом з монетами я маю шматок хліба, який розрізаю на тонкі скибки. Одна скибка відрізана мною нерівно... Як монети, так і хліб я кладу в альбом, але на окремих сторінках. До мене виходить друг мого двоюрідного брата, якого бачу перший раз. Він питає, чи просохне хліб, якщо я так його складатиму? Я відповідаю, що все буде добре: альбом повністю не закривається і хлібу це не зашкодить.