Йду містом (без конкретики, хоча далі за подіями нагадало Житній ринок у Житомирі) і раптом бачу, як якась творча дівчина за імпровізованим столиком продає креативні, хоча однотипні речі, роблячи активно презентацію не лише стоячи на одному місці, а ходячи та залучаючи до свого місця продажу інших. На столику стоять дві зігнуті бляхи, що складають разом квадрат (що саме продає витіснилось з пам'яти). Я з дружиною минаємо її презентацію. Знаю, що стоїть тут не перший раз (можливо, повтор сну). У мене з'являється ідея, яку вирішив їй запропонувати, аби привернути увагу перехожих. До тих блях прикріпити на картонах розрізані вздовж огірок і морковку. З дружиною йдемо на автобусну зупинку, а я запропонував їй хвилину часу для себе, аби висловити ідею й одразу "з поверненням"... Так, як творча дівчина весь час була в русі, вирішив її догнати, а вона так активно себе презентувала, що фактично виглядало так, наче незумисно втікала від мене. (Події відбувалися якби біля залізничної станції, а бігала за клієнтами по коліях). Ледь встигаю вслід висловити ідею... Питання навіщо, коли тебе ніхто не хоче чути? Якщо так, вирішую: цю ідею забираю собі! (Хоча уві сні це виглядало не так смішно).
Якби продовження цього ж сну ::
Треба йти до дому. Оперативно заходжу на базар. Вибираю щось з овочів, але практично більшість розпродана. Серед усього вибору бачу рештки зеленого перецю, який вже ніхто не хоче продавати. Всі пакуються, окрім тих, хто продає цукерки, колготки, косметику... (Саме цей момент сну нагадує один з проходів до Житнього ринку в Житомирі).
Spijkenisse, Rotterdam, Нідерланди
