Сон 220226 "Овочеві інсталяції"

Церата з однотипними малюнками зелених кабанячих голів.

Йду містом (без конкретики, хоча далі за подіями нагадало Житній ринок у Житомирі) і раптом бачу, як якась творча дівчина за імпровізованим столиком продає креативні, хоча однотипні речі, роблячи активно презентацію не лише стоячи на одному місці, а ходячи та залучаючи до свого місця продажу інших. На столику стоять дві зігнуті бляхи, що складають разом квадрат (що саме продає витіснилось з пам'яти). Я з дружиною минаємо її презентацію. Знаю, що стоїть тут не перший раз (можливо, повтор сну). У мене з'являється ідея, яку вирішив їй запропонувати, аби привернути увагу перехожих. До тих блях прикріпити на картонах розрізані вздовж огірок і морковку. З дружиною йдемо на автобусну зупинку, а я запропонував їй хвилину часу для себе, аби висловити ідею й одразу "з поверненням"... Так, як творча дівчина весь час була в русі, вирішив її догнати, а вона так активно себе презентувала, що фактично виглядало так, наче незумисно втікала від мене. (Події відбувалися якби біля залізничної станції, а бігала за клієнтами по коліях). Ледь встигаю вслід висловити ідею... Питання навіщо, коли тебе ніхто не хоче чути? Якщо так, вирішую: цю ідею забираю собі! (Хоча уві сні це виглядало не так смішно).

Якби продовження цього ж сну ::

Треба йти до дому. Оперативно заходжу на базар. Вибираю щось з овочів, але практично більшість розпродана. Серед усього вибору бачу рештки зеленого перецю, який вже ніхто не хоче продавати. Всі пакуються, окрім тих, хто продає цукерки, колготки, косметику... (Саме цей момент сну нагадує один з проходів до Житнього ринку в Житомирі).

Spijkenisse, Rotterdam, Нідерланди 

Сон 281122 "Стримання і терміновість"

Наче в школі, в якійсь системі освіти поставлено нам (мені та групі поляків) задача: вивчити німецьку абетку та правила транслітерації, аби нею записувати українські слова. В результаті кожен підготував у себе вдома такий виставочний пункт, на основі якого навіть виникли майстерні з верстатами, де можна було не лише вирізати букви, але й займатися ще більш творчими здачами.

Тепер бачу подобу Великої ведмедиці. У верхній частині черпака цього сузір'я ідуть дві лінії вряд, з'єднуючи три зірки. Чомусь на це звертаю увагу, можливо, із-за неправдоподібности з досвідом. 0220'

У якійсь школі (якесь відлуння від попереднього сну). Виходжу на перерві в туалет. Але в клас оперативно не повертаюсь: сечовий міхур сигналізує, що я раз-по-раз маю там залишитись. Все ніяк не зникає це відчуття. Врешті-решт виходжу, а назустріч ідуть однокласники (нічого спільного зі спогадами) і вчитель, який каже: "Де ти подівся? Маєш негайно забрати свої речі! Вже всі вийшли, а інший клас почав заходити в авдиторію". 0530'

Сон 270919 "Не суперечить внутрішньому Я"

Колега В. нарешті знайшов собі пару та словесно узгодив усі питання з майбутньою тещею так, що можна після такої розмови сказати, що нарешті одружився. Я ж, потрапивши до тієї родини, маю нагоду поспілкуватися як із мамою нареченої, так із її подругою, яка має схильність до всіляких езотеричних поглядів і уявлень про власний розвиток і роль інших у її житті. Пробую їй розповісти про пізнання себе самої без застосування зовнішніх (сторонніх) вчень і практик. Після чого, видно, чуючи сказані мною речі вперше, а також про дружню підтримку згаданої родини, каже:
- І який це має до мене стосунок?
- Ти це робиш, адже воно не суперечить твоєму внутрішньому Я! 0010'

Я в гостях якихось "своїх або жінчиних родичів". Пороги їхнього дому межують з пірсом, біля якого протікає річка. Це дозволяє прямо з дому зійти до води і пірнути в неї, або ж покупатися, що і роблю. Більшість з "родичів" уже у воді, я ж заходжу і вивчаю течію, прозорість, градус. За кольором вода видається світлішою за нинішній стан річок. Дно місцями намацую з камінням. Наявний другий рукав притоки. Там цікавіше: трохи більша течія, начебто більш прозоріша. Про все і не лише про воду спілкуюсь короткими фразами із тими "родичами". Десь в інтонації та питаннях розумію, що мав би бути не сам, а з дружиною. Якісь натяки, яки прочитую не в кращий бік моєї присутности в них.

Через рік по відвідинах, заново приїжджаю в музей, який організований в одному приміщенні разом із бібліотекою. При вході, серед різних експозицій, бачу майже голе місце, на якому було видно частину аркушу з по-дитячому намальованими ногами орла. Дивлюсь уважніше, а там під павутиною прихована моя торішня "інсталяція" - так званий "привіт працівникам бібліотеки", до якої керівництво поставилося серйозно і вирішило залишити висіти на стіні музею. Знімаю павутину, а за нею моє "послання". Іду до працівників бібліотеки. Питаю за того "białego orła". Спочатку слухаю в унісон тій розповіді, яка звучить серйозно. Вислухавши, сміюсь, розкриваючи всі карти. Розповідаю, що це моє торішнє їм послання, яке доповнив віршами, підписаними під псевдонімом, а дитячий малюнок (орел) - поспіхом виконаний того дня - відповідно, до тематики свята. Веду далі: цей вибрик пов'язаний з їхньою неуважністю до музейних експонатів - коли я те все робив, нікого там не було. Чому? Навіть, коли прийшов до них і запитав за кнопки, якими треба було прикріпити дещо до стіни: "може пригадуєте?" Розуміють мій гумор і пояснюють, що директорка поставилась до тієї роботи неформально. Раптом підлаштовуються до сказаного: "Десь так і подумали, що це моє!" А так, як є творчою людиною, в контексті музейних експонатів вирішили залишити в авторському виконанні. (Про який видно забули, якщо він обріс павутиною (?)). Я ж продовжую нашу розмову за ті вірші, які зилишив для них на тій стіні, а також торкаюсь навколотем, дотичних до їхньої роботи. Раптом обриваю себе і питаю:
- Може, вас втомлює мій монолог?
- Та ні. Доволі цікаво! (Без долі іронії). Нам так не вистачає подібних розмов із такими людьми. - Резюмує одна з працівниць. 0207'
P.S. Про те, як у них був першого разу, згадав, як забутий сон. Так, що уві сні дійсно можна повернутися до знайомого місця.