Заходжу в гості до незнайомої людини, яку лише знаю, як директора якогось підприємства. Для мене все незнайоме, тому граю роль спостерігача, а не друга і коментатора. При вході в квартиру власник зупиняється біля тумбочки і щось довго робить пальцями. Придивившись уважніше, бачу, як голими руками намагається вийняти незначний кавалок міді з товстого кабеля. Навіщо з порогу ще й руками? - не второпав. Вийнявши, кидає в інше місце. Роздивляюсь уважніше, а то вже раніше почищені кавалки кабелів. Далі запрошує у вітальню, а там на дивані сидить його рідня. Чомусь слово за слово, гумор за гумор, пропонують сісти дивитися разом із ними телевізор (без конкретики, що саме), але вмостившись на їхніх руках, так як вільного місця на дивані вже не було. Я ж дивуюсь пропозиції і чемно відмовляюсь, зводячи пропозицію у черговий гумор. Подумки вирішую: як би вже покинути той дім (за обсягом побачених кімнат, можливо, й квартиру)?
Немає коментарів:
Дописати коментар