Сидячи на стільчику у позиції обіймання, сплю на дружині (сон уві сні). Але сплю так, що все чую (так само). Приходить давній керівник літстудії В.Г. (давно померлий), щось порається з паперами (знайомий стиль поведінки). Другим моментом я вже не сплю, а спостерігаю, який він - худий на обличчі, на якому густо висипало чи то веснянки чи якісь мало не чорно-червоні прищі (не так хворобливо, як незвично). З'явилась якась його "пасія" (будучи старим за віком, полюбляв опікуватися молодими поетками), яка практично не звернула на нього увагу. Формально привіталась, пройшла повз, навіть не дивлячись йому в очі. Подумки здивувався: а як він раніше "підтримував" таких дівчат!
Я зазираю до поштової скриньки, а там від сусіда стирчить край рахунку на газ: 3456 злотих. Нереально велика цифра, - подумав я. Беру в руки рахунок, роздивляюсь, щось міркую і кладу на місце. Піднімаюсь сходами і в той же час чую, як згаданий сусід спускається від себе вниз.
Дивлюсь телевізор. Ведучий у студії знайомить з якоюсь творчою людиною, яка носить бороду на пів обличчя (по лівій стороні, з поглядом на нього). Тема розмови узагалі не його зовнішність. Дивлюсь уважніше, а він має не просто бороду, а ще довге волосся, яке зв'язане в пучок і вплетене в бороду так, що заважає узагалі роздивитися зовнішність. Кажу комусь, хто сидить поряд біля мене та його коментує, що він не перший раз на екрані. (З'являється таке стійке переконання, що я його уві сні бачив вже не раз, але лише зараз спробував його розгледіти та запам'ятати для запису).
Крізь сон подумалось: "Чи справді ми бачимо образи такими, якими вони є, чи тільки так хочемо?"
Немає коментарів:
Дописати коментар