Сон 200925 "Загострене відчуття реальности"

Вирішую прогулятися з колегою у вечірню пору по вуличках міста, але не так, щоб центральних, а там де я живу (коло дому, але конкретика відсутня). По дорозі знайшли стильний розкладний ніж, колега зауважив на його якості. Йшли так, що він почав думати, що ми вже заблукали, а я точно знав де ми і які від нас сусідні вулиці, лише зробивши коло. Якось на ґрунтовій дорозі знаходжу в піску дві пластикові сови, хоча однакові на вигляд, але трохи різні за розмірами. Зустрічаю дружину, з нею заходжу на її роботу (зовсім інше, аніж у реалі). Знаю, що вона працює в творчій майстерні. Побувши там трохи, пішли звідти, і раптом вона згадує, що щось забула і я знову іду так, що роблю коло майже тими ж вуличками.

Музей під відкритим небом, де людей занурюють у буквальніість подій. (Можливо, під давнім враженням від снріалу "Край "Дикий захід""). Розвага спеціально зроблена так, аби створити в людей максимально загострене відчуття реальности. Навіть сам переживаю доволі сильний фрагмент сну: на огородженій дерев'яним парканом території відчуваю раптову загрозу життю, стрімко падаю до землі, вгризаючись в неї устами.

Сон 120224 "Чотирьохгранна монета"

Недалеко від дому (таке переконання) показую дружині малознайому їй вулицю, яка виходить на трамвайну зупинку, якою бувало раніше проїжджала в інший мікрорайон міста. (За всіма відчуттями події відбуваються у Польщі, хоча присутнє щось помежове з Україною). Навіть висловила інтерес до такої подорожі. Для себе настільки виразно уявив хитросплетіння вулиць і напрямків, наче подивився на друковану мапу міста. (Цікаво, що жодних асоціацій з містами, в яких я був чи жив, вона не мала). Тільки-но підходимо до зупинки, й одразу відзначаємо, що рушає з місця і їде начебто бажаний нам трамвай. Я ж кажу, що за цим трамваєм стоїть другий, але помиляюсь, це були вагони першого. Коротко очікуємо наступний. Сідаємо, але чомусь одразу не їдемо. Якийсь пасажир старшого віку просить мене подивитися на його монети, аби допоміг їх перерахувати і заплатити за проїзд. В одній руці тримаю приготовлені свої три злотих, другою рахую його: 50 грош, 10 грош, 20 грош... гоп, якась незнайома монета, на якій написано 32 злотих. Починаю розглядати уважніше: видно, якась ювілейна, з чеканкою якогось пам'ятника, має не зовсім круглу форму, а наближену округлостями до квадратної. Питаю в господаря: що за монета? Називає незнайоме мені слово, яке так само читаю на цій же монеті - видно, назва міста. Чомусь це слово віддалено нагадує слово "комунізм", так, якби "комунар", але звучить воно виключно в польському дусі та несе зі собою зовсім інше значення, трагічне, таке, як Катинь, Смоленськ - місця жертв репресованих поляків, що й підтверджується трагічним зображенням копії скульптури на монеті. Кажу цьому чоловіку: давайте я її у вас викуплю? Якщо хочете, за рахунок неї заплачу за проїзд? Помічаю його невизначеність: грубіших монет немає, а ця - майже декоративна - не розрахуєшся. Проявляю свою наполегливість, адже вже треба приймати рішення: поряд нас став кондуктор і просить розрахуватися. Працюючи на випередження, кажу, що розраховуюсь за двох. Так як в самого монета на три злотих була одна, розрахувався банківською карткою. Насамкінець пригадую свою колекцію монет, яку залишив в Україні і невідомо де поодинокі монети, які почав назбирувати, живучи в Польщі.

Сон 141022 "Потрапити на весілля"

Маю потрапити на весілля своєї хрещениці О.К. (в реалі одружена). Накупив подарунки, виїхав бусом в центр міста. (В реалі бусом ніколи не керував). Там маю зустрітися з давньою знайомою О.Л.: кумою, з якою хрестили. (За усіма новітніми реаліями, я вже й забув, що ми колись разом брали участь у тому обряді). Центр нагадує мені вулички того міста, в якому жив і міста, в якому живу нині, разом із якимись досі незвіданими дорогами. Характерною прикметою однієї з них - невисокий доволі давній вірменський храм, побудований з червоної цегли. Опинившись у тому центрі міста, задався питанням: а де ж насправді має бути весілля? Десь посеред тих вуличок заходжу в якийсь заклад для подібних святкових церемоній. Думаючи, що там. Хочу в когось спитати, хто тут одружується, але всі зайняті. Нарешті одна особа називає якісь інші імена. Тоді я зустрічаю там свою двоюрідну сестру з Ізраїлю. Несподівана зустріч! Кого-кого, а її точно не очікував побачити. Розговорились. Поділилась сумним досвідом, що проїзна пластикова картка містянина втратила актуальність із-за давности використання - поки її тут не було, закінчились окреслені терміни. Я ж пригадую, що подібну ситуацію розповідала її мама, коли приїхала в Ізраїль. Історії, майже один в один. Тепер у тому ж місті нарешті зустрічаю куму і виявляється, вона також не знає де буде весілля. Інформує: якщо дзвонити, наречена поза зоною досяжности. Пропоную сідати в бус і їхати в університет. На кафедрі, де працює (в реалі: працювала на початку своєї кар'єри), точно знатимуть і підкажуть адресу проведення весілля. 0500'

Сон 090422 "Інша назва, інше місце"

Дружина хвалиться, що отримала документи на проживання своєї мами в Польщі. Показує цей документ. Мене перше дивує зіркоподібні (квіткоподібні) закреслення порожніх місць жирним синім олівцем, а ще, як вчитатися, він має в собі згадку святого: "Данаїла Кримського". Я ж питаю: чи точно так має бути? Адже пам'ятаю, що по телефону з мамою говорили за якогось іншого Данила? З Торуня? Дружина згадує, що так, мав бути "Торуньський"... Підсумували, що насправді нічого страшного, може бути й "Кримський", але хіба є такий серед ліку святих? От мама і зрадіє, що отримали документ і здивується, почувши за свого патроната в Польщі! 0530'

Прогулююсь разом із сім'єю по рідному місту. Намагаємось реалізувати давній намір відвідати цікаве місце. Завертаємо за ріг вулиці і я пригадую, що недалеко звідси, якщо пройтись трохи вперед за цими будинками, є музей, який мені не раз сниться. (Розповідаю так, наче сам знаходжусь у реальності. Місце, яке пригадалось справді зі сну, але не знаходиться в рідному місті, просто час від часу згадується у снах, можливо, це спогад з дитинства, коли відвідував місця разом із батьками десь над Чорним морем). Аби завернути за ріг, трапляємо в театральне приміщення. Дружина інтуїтивно каже: "Я знаю, цей музей, він у сусідньому приміщенні!" Заходимо туди, але бачимо ще одну сцену з порожньою залою, яку використовує якась харизматична церква. На це натякає оформлення зали та сцени. Я ж стверджую, що все ж таки не це місце, бо й так видно, що не музей! (У реальності, будинок, в який ми потрапили, нагадує міський будинок офіцерів. Там дійсно в одній із актових зал відбуваються / відбувалися якісь веселі богослужіння). Виходимо звідти і проходимо трохи вперед. Намагаюсь відтворити маршрут реального знання вулиць у місті з тим, якими вони мені снилися, аби міг дійти до того музею, і розумію, що "пазли не складаються", про себе визнаю, що та друга реальність (уві сні), знаходиться в іншому вимірі. Висловлюю сумніви дружині. 1050'

Сон 270420 "Вибух на "Полюсі""

Взлітаю над однією вулицею, а далі лечу над іншими. Переміщаюсь на "Полюс" - так сам для себе називаю станцію прибуття. На тому "Полюсі" стою біля "мікрохвильовки", в якій горить з'єднання діода з "опірником" (насправді, непригадувана деталь, це його орієнтовне визначення). Знаю, що я тут уже раз був і відтоді хотів зробити з'єднання повторно, але цього разу щось пішло не так, коли закрив "мікрохвильовку". Вибух! Прикриваюсь від нього й від того просинаюсь. 0415'

Сон 010518 "Зважити коней"

Велике господарство. Господар замовляє наші послуги, як робочу силу. Ми допомагаємо йому в усьому, що треба... Підходимо до двоповерхового металевого пересувного пристрою, аби зважити коней. Ми на другому поверсі, кінь, якого важимо, на першому, одягнений у спеціальну упряж, аби зручно було підняти і виміряти вагу.

Багато ходив з дружиною вулицями міста, між багатоповерховим і приватним секторами, що не мали окреслених меж. Шукали кадрове агенство, що знаходилось в одноповерховому дерев'яному будинку. Йшли в сторону ринку. Як підходили до місця призначення, обійшли будинок справа. Насправді, не було різниці: як іти? - вулиці сходились біля нього. Як підходили, дружина запропонувала обійти іншою стороною, я відповів: дивись, ми тілько-но тут оминемо і опинимось біля його входу. На ґанку до агенства нас перестрів хлопець, який вирішив представитися: Павло Дебіла. З виправданнями за своє прізвище: саме тому мені не щастить... Я йому відповів: по-перше, менше треба акцентувати увагу на ньому, по-друге, ніхто не просить його називати. Заходимо в приміщення, біля віконечка реєстрації хаотична черга до десяти чоловік.