Сон 071219 "Природа бере своє"

Їду дорогою біля поля, на якому, на свіжозораній землі стоять три імпровізовані каркасні "палатки", обкладені бадиллям із кукурудзи. Зі сторони виглядають, як шалаші. Дивлюсь на них з машини, якою минаю по дорозі. Бачу людей, які йдуть до них у легкому одязі, з-під якого прозирають купальники. Звертаю чиюсь увагу, що ці люди ходили купатися. Якщо брати послідовність подій, з'являється порушення часу або простору. З одного боку палатки вже минув, а наступним кадром бачу, як мешканці до них ідуть. До споглядання примішується спогад, як їх бачив у минулому. Можливо, тут візуальне сприйняття пов'язане з тим, як їх неодноразово минав. Тут у думках проминають, наче спогади, пов'язані з цією дорогою, що тут на полі була трава, потім свіжа зораність і наостанок - сухий ґрунт. А може, то лише мої міркування під час сну? Наостанок потрапляю в одну з трьох палаток. Там сидять дві сімені пари. Один чоловік простягує руку і закриває два вікна, які нагадують сучасні жалюзі. Закривши їх, світло в "шалаші" лише приглушується, але не зникає. 0500'

Сон 300719 "Гіркий дим мунулого"

Польське село. Я з якимось хлопцем заходимо в сарай, зроблений зі зрубу, а там на столі декілька видів люльок. Вирішуємо одну з них набити і закурити, згадуючи, якою доброю є в мене. Беру в руки то одну люльку то другу: перебрав усі. Вибрав одну з більш-менш кращих: аби місце, куди забивають тютюн, було достатнє. Тепер дивлюсь, які є види заводського тютюну, що лежали поряд. Так само: перебрав усі пакетики. Виявилось, що самого тютюну було геть обмаль, лише на дні одного, а решта інших, то якийсь зелений чай, цвіт ромашки, щось більш придумане для ароматизації. Спробував набити: спочатку тютюн, виявився доволі дрібним і сухим, потім якась суміш квітів та щось загадкове, більш схоже на мокрий жим від кави. У результаті геть не сподобалось те, що вийшло. Спробував розкурити і тієї ж миті в двері сараю хтось застукотів. Ще не встигаю до них підійти, як заходить надзвичайно високий чоловік у формі. Я ж подумав: поліцейський. У нього виявилось якесь наївне питання, а я тут з люлькою, в дерев'яному сараї, в якому намагаюсь "щось" підпалити. Виходжу з ним на двір. Набите в люльку виявилось настільки непридатне, що змокріло геть, так, що довелось з неї відлити трохи води. Врешті, віддав її тому, із ким був від початку. На дворі пригледів щось на зразок возу, чи його решток, зокрема однієї довгої частково округлої темної від часу дошки, так само мокрої від дощу. Виникло питання, щодо її походження. На що той чоловік вирішив просвітити мене історією їхнього села, але почав з того, що чимось теплим просушив дерев'яну поверхню, на якій був напис російською. Почав говорити про німців, які колись тут мешкали і після війни змушені були виїхати. Напис, який можна ще було розгледіти на дошці був інформаційним й свідчив про переселенців з "червоної України" (отже, радянської). Раптом запитує в мене співбесідник: "А ви знаєте, кого сюди переселяли?" Й не очікуючи відповіді: "Поляків, українців і білорусів!"
P.S. Інформація про переселенців стосується Варміно-Мазурського воєводства Польщі.