Я знаю, що ми зупинились в останній раз і почнемо нині з місця де наше помешкання. Щось пов'язане з бібліотеками. Я чую про якесь видання, що переопубліковувало заборонену свого часу українську літературу, починаючи з Празької школи (Олена Теліга, Олег Ольжич). Те ж видання не нехтувало російськими митцями, що суттєво заявили про себе в протестно-визвольному русі. Наприклад, у вигляді кінохроніки, перевидавали Віктора Цоя. Журнал про нього та його творчість виходив з місяця в місяць цілих два роки. Я бачу історичний фрагмент, коли Віктор Цой, ще на початку своєї кар'єри, виходить на сцену з гітарою, за ним ще хтось з більшою апаратурою. Але за його становленням стоїть одна "велика людина". І на тому концерті є та людина. Хтось підходить до мене і не розібравшись в суті почутої інформації починає в розмові "тупити". Я запитую в нього: а ти знаєш, про кого мова? Кого видавало те видання аж цілих два роки?.. 0125'
В оперативному порядку змушені покинути об'єкт, на якому працюємо. Спакували всі речі, завантажили в машину, по приїзді я кажу: а зимові речі? Зимові речі залишились не забраними. Бригадир каже: нічого страшного, наче він теж щось забув і муситиме їхати туди ж завтра. На тому ж об'єкті: став чи озеро... 0414'
