Доволі часто (на початку сну) перетинаюсь та спілкуюсь із давнім знайомим по літературній ниві І.С. Десь по ходу нашої опосередкованої діяльности він займається своїми справами, які, як виявилось, "вилилися" у створення таємної організації, до якої я не був запрошений. Як же так? - питаю себе. - Я ж у курсі всіх подій і намірів, певних ідей та їх, хоч і не прямого, але вирішення?! В цих роздумах проходжу вулицею (подібної до Гоголівської або Бориса Тена), знаю, що в цей час відбувається "десь там" зустріч потенційних представників цієї організації, та раптом чую знайомий голос І.С., зокрема його спіч під час засідання наживо. Звідки ж цей голос? - озираюсь по сторонах і нікого не бачу. Прислухаюсь уважніше і помічаю на дерев'яному телефонному стовпі приховану кнопку, подібну до двірного дзвінка, акуратно прикриту ґумою від атмосферних впливів, від якої все й долинає. Як же так: засідання ж закрите (таємне), щоб так транслювалося на вулиці?.. Це ж можуть чути багато людей і в інших куточках, де таке можливе? Не іронія, а об'єктивна реальність: "навіть стовпи розмовляють!" Слухаю уважніше те засідання й чую голос вже знайомої - Л.Г., а вона починає висловлювати суб'єктивні судження у раціональності створення та самих ідей такої організації. Це мені нагадало досвід (з реальности) про діяльність іншої, до якої як він, так і я не маємо нині прямого відношення. Тоді Л.Г. так само висловлювала багато критичних суджень, які певною мірою вплинули на внутрішні погляди та й життя такої спілки. Тепер я розмотую якийсь шнурок у вигляді линви, а в ній хитро заплутані внутрішні жили, які в розкладеному стані нагадують форму "подвійної вишеньки" - двух вишеньок зчеплених у гілочках. Так і охарактеризував канатний малюнок: "Вишенька".
