Сон 020420 "Рух обмежено!"

Сідаю в бус за кермо. Разом зі мною мої діти. Від'їжджаю від дому (незнайомий в реалі) на метрів зо двадцять і згадую, що дещо забув. Завертаю за перший поворот паркової зони і повертаюсь до дому. Зупиняюсь, виходжу з машини, а незнайомий чоловік питає:
- Можете від'їхати?
- Звісно! - відповідаю я.
- Мені треба доступ до комунікаційних ям. - Показуючи під машину (перед і за нею).
- Та мені на пару хвилин заскочити до дому і я поїду! - кажу йому.
Обертаюсь, а люки (прямокутної форми) вже відчинені, так, що вже не проїхати ані вперед, ані назад. Той же чоловік мені продовжує жалітися:
- А ви не знаєте, хто тут бува сидить? От я помічав тут на днях таке, що залазить у яму чоловік і сидить у ній хвилин п'ятнадцять, потім виймає звідти якесь срібло, скручене в нитку, потім іде в наступну...
- Видно, то крадуть кабеля!
Дивлюсь, а цей мужик вже сидить частково в одній з ям і показує мені розрізані ґумові труби, пластичні й неймовірно великого діаметру.
- Які ізолюються так, як у нас?.. - продовжує допитуватися, наче він працівник фірми, що займається зовсім іншою комунікацією.
Тієї миті я розумію абсурдність подібної розмови: чоловік або "падає на дурочку", бо сам краде кабеля, або вважає мене за простака.
Знову дивлюсь на того чоловіка, а він вже підтримує за руку якусь дівчину, вдягнену в ролі блазня: в червоному костюмі зі дзвіночками на голові, - аби вона, вже опинившись у ямі, не впала там у воду, яка видається мені схожою на бурхливе море.
Про себе фіксую свій стан: "стрес!" По-перше: невдала поїздка; по-друге: згадування про забуте; по-третє: повернення до дому; по-четверте: незнайомий чоловік із дивною розмовою; по-п'яте: відкриті люки, як перешкода на шляху; по-шосте: дівчина, яка мало не падає у воду...
- То хай падає! - кажу йому.
- Ви ж вмієте плавати? - питаю в неї.
- Ні!.. - Обурюється вона, панічно смикаючи ногами над водою.
- То я дам драбину! - даю пораду для того чоловіка й іду до машини, аби її взяти.
- Вона вже є!.. - показує мені її в ямі, а, дивлячись на дівчину, за мить зауважує дивним суржиком: "Опять побіліла!" 0245'
P.S. Проснувся з розбурханим настроєм, наче мене хтось свідомо виводив із рівноваги.

Я на якомусь заводі із виробничим процесом. Мені дзвонить жіночка, яка починає вичитувати на тему: чому я, знімаючи в неї квартиру, не користувався додатковими послугами, зокрема пранням. У неї ця опція коштує "всього 700 грн". Розмова не склалась, але роздуми залишились: наступного разу, як подзвонить, скажу їй, правду, щоб не зазнавалась, що паралельно зняв ще одне житло, в якому була пральна машина і перу в ній скільки хочу. Повертаючись до виробничого процесу, дивлюсь на різні технологічні лінії. На якомусь етапі побачив, як по одній скляній трубі починає погано подаватися блакитна рідина, розріджується густими порціями повітряних мас. Трубу починає трусити і вона злітає з кріплень кудись у сторону, наче пластичний шланг. Я терміново натискаю кнопку "стоп". Хоча розумію, що зупиняю тим зовсім іншу лінію. Починає працювати сигналізація. Тепер вирішую залізти під складну металеву конструкцію. Без видимого для себе результату ледь вилажу. Зважаю на свій класичний костюм, зокрема на піджак: чи не вимастився? Виповзав спиною по підлозі! Тепер приходять співробітники і вітають колегу з цього ж цеху з днем народження. Дарують конверт. Начальник (схожий в реалі на А.Б., мого колишнього керівника відділу КІП) вітає її простими словами, без показового надміру. Поспішає вже йти. У неї виникає інтерес: що в тому конверті? Мені теж цікаво: гроші? квитки на подорож із чоловіком у Чорногорію? А чому лише з чоловіком? - разом із дітьми! А чому подумалось про Чорногорію? - є й інші країни! Аж ні: куди нині їхати? - всюди коронавірус! 0458'

Сон 220418

Я молодий хлопак. Мешкаю в Польщі. У мене вирішується доля: я йду навчатися в школу моряків. Я не сам, а в групі чоловіків. Шукаємо цю школу серед лісу. Минаємо звичайну загальноосвітню. Практично ці школи поряд. Перед цим: більший фрагмент сну: в колі тих самих осіб, з певною цивільно-організаційною місією ходимо по місту, проходимо концертний майданчик.

Молода дівчина. Поїздка річкою на човні. У мене два гаджета (телефона). Мені треба обов'язково записати думку. Жодної можливості: ні паперового блокнота, ні ручки - записую в один з гаджетів, більший - подібний до калькулятора. Сиджу в холі якоїсь зали, біля зеленого кутка. Весь час з дружиною на зв'язку: вона знає де я, я знаю де вона, але разом з тим фігурує молода дівчина... Якісь різні інтереси у дружини до чоловіків, як у мене до цієї дівчини... Але все так складно, що я, все ж таки, не пускаю все на самоплин, а тримаю ситуацію в своїх руках. Я не волію зрад, при тому, що спілкування з іншими людьми доволі складні, наприклад, я розумію, що та дівчина може в мене закохана, та я не відповідаю їй взаємністю, і на день Валентина, я знаю, що вона мені готує якийсь конверт, що робить своїми руками, але я цього не бажаю. Бо припускаю, що той конверт робить вона разом з моєю дружиною, тільки не каже для кого... Наприклад, холодне ставлення давнього знайомого О.П., з літературного цеху, в форматі "ігнор", але я це сприймаю, як "бути на своїй хвилі". В результаті, зводжу ситуацію до того, аби усе залишалось в інтересах своєї родини, хоча розумів ризики: біс у ребро може легко залізти.

Я приходжу заповнити картридж до принтера на одну фірму. Мені треба йти далі, але головний продавець, який видає і приймає товар, а разом з тим виписує папери - пішов. На тій фірмі столи йдуть вряд, за ними троє осіб. Якраз першого - немає. Я, довго не чекаючи, сам заповнюю собі картридж і сідаю на місце відсутнього працівника. Начебто він стояв у стороні і був кимось зайнятий, і я, як сідав на його місце, був у полі його зору. Отже він бачив, що я роблю. На прохання одного клієнта, щось зробив за комп'ютером, начебто, підключив його телефон до їхнього комп'ютера через свій телефонний шнурок. Іншому: виписав рахунок. Підходить жіночка, каже, що треба переробити їй рахунок: вчора заправляла тут картриджи. Показує, що саме - на старому рахунку. Знаходжу на комп'ютері дані тієї фірми, в рахунку міняю на потрібне. Вона йде. Підходить працівник, на чиєму місці я сиджу, і питає, як це в мене вийшло: поміняти їй цифри? Я показав як і натякаю на те, що мені пора йти. Він залишився здивованим і задоволеним несподіваною підмогою. Питаю, скільки з мене? Той каже, що, як для мене, ціна буде не 55, а приміром 20 грн. Потім ствердно: 20. Я розрахувався, а на останок забрав, перехелившись через стіл, до того місця, де я сидів, свій шнур до підзарядного.

Спілкуюсь з М.Р. на тему презентації книги Ю.Ґ. "Знаки..." Сидимо в кав'ярні. З нами ще якісь люди, дехто з них - спільні знайомі. Я пропоную варіанти, як без мене вона могла б те організувати. Пропоную забрати більшу частину книг, поїхавши після кав'ярні до мого дому. Хоча, поміркувавши, пропоную завезти ті книги до неї сам.