Тривалий час їдемо автобусом. Я біля водія. Пасажири знизу. На вигляд так, що автобус має бути двоярусний, але він у моєму розумінні є певною мірою специфічним: ми веземо російських полонених. Але вони неабиякі, а мають якусь особливу цінність. На якійсь вимушеній зупинці посеред поля один з ув'язнених каже: "Одразу видно, що тут дишеться вільніше!". Якоїсь миті автобус починає котитися без водія, я застрибую в нього на ходу і сідаю за кермо. Заїжджаю по GPS-навігації за якийсь крутий поворот, після якого дорога обривається дорожніми роботами. Дивлюсь із кимось, як виїхати: такий самий крутий поворот вправо, лише трохи від'їхати назад десь на сто метрів! Та людина, з якою спілкуюсь, сідає замість мене за кермо, виїжджає тилом, в'їжджає на нову вуличку, а вона не зовсім і вуличка, а звуження простору, яку він долає, виїжджаючи по стіні якогось дому. Міркую: таке в моєму житті уперше! Озвучую вголос: я б так їхати не зміг! Далі рух лише пішки. Тримаючи на спині великий холодильник із автобуса і перелазячи через бар'єрку внутрішньої лоджії дому (важко описати побачену логіку), опиняємось на чужій кухні. (Вчора був у театрі, отож, певна асоціація з театральним балконом). Знаю, що в холодильнику знаходиться все важливе, що треба було взяти з автобуса. А сам лише здогадуюсь: "холодильник для банку чоловічої сперми"? І вкотре задаємось питанням: і що ж далі? Чи головний "орієнтатор" - GPS нас врешті-решт наблизив до цілі? 0300'
Працюю в якомусь закладі. Перебираємо та перевстановлюємо якісь механізми. Щось на зразок світла, але складніше. Коли почав складати, в одному з них забракло болтика. Попросив допомогти віднайти, а мені якась працівниця принесла шурупа. І головне на моє здивування, знизила плечима, що не бачить суттєвої різниці, і пішла. Показую директору того закладу, зокрема на "знущальний" шуруп, хоча потребую болтика, а в нього зворотня реакція: максимально проявляє інтерес, аби вирішити проблему. Вказує на більш детальний розбір і чистку механізму від бруду. Щось на зразок такого, як комахи залітають на світло у плафон і там помирають, накопичуючись з роками. Тепер з його увагою справа рушила веселіше... 0600'
