Приїхав у рідне місто. Якось батько розповів, що десь у місті відбуватиметься літературна зустріч. Проводять дві жіночки. Одна з них, його давня знайома (колись була однокласницею, а згодом викладала в університеті). Подібна зустріч мала б відбутися сьогодні. Я вирішив дізнатися більше та виїхав у місто. Зайшов у кав'ярню чи щось подібне на майдані Перемоги (з реалу: колись там заходив просто для себе купити якусь солодку випічку), де тусуються деякі літератори міста (домірковане сном). Зустрів когось знайомого. Розговорились. А він нічого про це не знає, інша - теж, лише, як щось десь чула. З трудом хтось пригадав чиюсь розповідь, що подібні зустрічі проводять дивно, "показуючи картинки". Кажу, що знаю лише одну з них і це знайома мого батька. Потім з якимось іншим хлопцем розговорились про інші події, зокрема в Україні. Прозвучала фраза, яка мене насторожила: "до комендантської години...". І тут я справді зрозумів, що перебуваю не в Польщі та повністю відвик думати інакше, бо не "звикав". З тим хлопцем вирішили на його машині спочатку поїхати кудись по його справах, а згодом - мав завести мене додому. Приїхали до п'ятиповерхового будинку на вулиці Київській, піднялись на верхній поверх, а там двері, що відкриваються інакше: завісами посередині (незвичний образ). Зайшли, щось чи когось шукав, але не знайшов, і сказав, що йдемо далі. Повів не звично ти ми ж сходами, а через дах, потім спуслились на піддашшя, що виходило у двір. Із висоти орієнтовно другого поверху, разом, тримаючись за руки, зістрибнули на землю. Пішли до машини, сіли. У той же час у двір набігли діти, а згодом прийшов якийсь чоловік у військовій формі. Питаю: чого не їдемо? Підходить він наче до нас, хоча поряд бавилися діти. Мить, а мого напарника вже немає. Починає той військовий щось розпитувати в дітей, а до мене: "Ваші документи?". А я знаю, що саме сьогодні приїхав до України і не знав, що їх треба носити з собою. Лише з часом зрозумів, що це був такий жарт. Він справді був зацікавлений не нами, не мною, а своєю дитиною, що була в колі інших. Потім з ним розговорився. Зокрема про мистецьку ініціативу створення різних фігурок, зокрема залізних догів (порода собак), що стояли на якомусь підвіконні. Розповідаю, що знаю, як в інших районах міста час від часу з'являлись інші тематичні фігурки, дещо з них зникало, а дещо прижилося. Згодом відходить і каже: "Будете в Дарницькому районі, заходьте!". Я ж подумки: в Житомирі немає такого мікрорайону! Подумки: "Невже мав на увазі Київ?"
Ключові слова: повернення, рідне місто, літератори, ідентичність, пам'ять, література, Україна, Польща, простір, мистецтво, відчуження.
Короткий аналіз від ШІ:
- повернення у рідний простір, який уже не цілком є своїм
- вихід за межі звичного способу пересування й сприйняття простору
- ідентичність і належність
- сліди людської присутности, які можуть зникнути або прижитися
- Житомир, Київ та внутрішній простір пам'яти
- зустріч із власним зміненим відчуттям дому
Понтуаз - Париж, Франція
