Сон 271218 "Згадування та нагадування про забуте"

Я заїжджаю машиною на кільцевій під міст і на виїзді з нього зупиняюсь. Там місце мого призначення: зустріч із майбутніми колегами. Спіткав п'ять осіб, серед яких один мені незнайомий, з іншими працював, а ще один - новенький (так би мовити: перший раз у Польщі) - давній знайомий Сергій М., музикант, який лікувався від наркозалежності. Трохи подивований нашій зустрічі та обраному ним фаху електрика. Ми розглядаємо житло, в якому мешкатимемо. (Продовження того ж сюжету). Дістаю керамічну качатницю (гусятницю), маю намір її помити. Разом із тим бачу залізну, трохи підуживану але надійну. Нагадую дружині (?) про стару розмову, що потріскану, яку мию, треба викинути, а користуватися тією залізною, що є. Висновок зроблений був на тому, що до останньої миті других варіантів, окрім керамічної, не існувало. 0545'

Я розглядаю книгу, яку свого часу видав для Людмили Б. Тверда біла палітурка у приємному оформленні. Від таких гарних видань я завжди отримую певне задоволення. Міркую, що авторка мріяла про таку книгу, яка називатиметься "Сто казок Людмили Б." Тут мене відвідує невеликий шок: я забув надіслати їй "частину" (решту) цього тиражу! Я не дзвоню, вона не нагадує, час іде... Треба надіслати!

Якась моя розповідь. Приміщення школи #10 з дивним переходом у "середньовічне" село, де всі речі, жаліюсь, неймовірно старі, що не розпакуємо перед роботою: рветься і сиплеться в руках.

Сон 181118 "Шляхи пізнання"

Елемент "змагання" у формі очікування. Моя в тому участь разом із дружиною, але більше як спостережників, а не учасників. На нахилену рівну поверхню спочатку ставлять залізну каструлю зі стравою, а за нею качатницю, і починають дивитися. Першою по поверхні сковзить залізна, а за нею качатниця. З'являється вболівання: аби друга "добігла" до першої. Так і сталося. Вони стикнулися.

Велике місто, одна з центральних вулиць. Я з дружиною шукаємо вхід у аптеку і розуміємо, що залишається єдине рішення - зайти через вікно, адже це справді просто. Стоїть черга. І тут ми уже біля каси. За нами подібна черга. Дружина питає за документ для якогось поляка про відшкодування витрат. Їй видають відповідний листок. Питаю: і яка ж це сума? Виявляється, всього 250 грн. З'ясовую: і за що саме? Дружина: за пральний порошок!
Кажу: що за гроші 250 грн? За мить: за порошок - нормально! Хай знає, що тут дешевше! У черзі стоїть сусід і чує нашу розмову, але не реагує на коментарі. Виходимо так само через те ж вікно, викликаючи в людей подив. Чомусь із підвіконня довелось зістрибувати: виникло відчуття певної висоти (десь з 1,5 м), якого не було від початку. Я виходив першим. Будучи знизу, допоміг дружині зійти на землю.