Сон 210826 "Ідзев"

Я з дитиною, що лежить у колясці. Сідаю в житомирський тролейбус на зупинці "Східна". Підходжу до водія, аби запитати: як оплатити за проїзд? Підходить до мене кондуктор, а я перепитую: як заплатити карткою? - подумки: адже давно не був в Україні, і не знаю, чи діє тут іноземна банківська карта. А вона каже, що так не можна, лише готівкою. Оцінює мене і чомусь розуміє, або так вважаю, що я з-за кордону, каже: "45 євроцентів". Я кажу: "Мені одна зупинка - до автовокзалу ", але в той же час виймаю гаманець і починаю відраховувати монети. Насправді, візуально беру три рази по одному євро, а решта по 50. Перший погляд на неї, що вона щаслива, але раптом під'їжджаючи до зупинки, вона сходить із тролейбуса та кидає всі монети на підлогу. Хтось вирішив підібрати пару монет. Питаю в людей: як зараз ходить тролейбус? - адже виникає переконання, що не поїхав прямо, а має ще якийсь заїзд убік і тоді десь до вокзалу. Хтось мені пояснює, що під'їхавши до автовокзалу, треба буде пройтись дещо від зупинки.

Кілька разів у розмові з дружиною згадується слово "підвушко". (Згодом це слово "відлунить" у іншому - "навушник"). Дружина готується до уроку та перечитує "Іліаду" в перекладі російською. Я питаю: чому? Могла б взяти книжку з бібліотеки польською. Відповідає: "Wszystko jedno", - і тепер розумію, що читатиме в технікумі не українською, а польською, та якою мовою читати, щоб відтворити сюжет в пам'яті, немає різниці. Зачитує якісь уривки, просить оцінити. Вважаю, що переклад справді гарний, звучить дуже по-російськи. Навіть добре запам'ятовуються деякі фрази, завдяки характерним впізнаваним римам. Тепер я з кимось іду по вулиці, а в мене у вухах навушники. З якоїсь машини лунає радіо, а воно співзвучить з тим, що лунає в мене в навушниках. Підходимо ближче до того авта, а те радіо починає шуміти як в навушниках, так і в машині. Весь цей музичний шум просто лунає та вібрує в мене в голові. Кажу емоційно польською: "Ale we mnie jest idzew i jest odzew!". (Тут гра слів: "Якщо "одзев" - відгук, відлуння в чомусь - існує в польській мові, то "ідзев" - це неологізм-витвір мого сну).

Сон 091120 "Гумор із примітивізмом"

Робота пов'язана з машинами, а я весь час із навушником блютуз у вусі. 0203'

Збирається підбірка людей, які вперше гратимуть ролі, які нагадують мені акторів з фільму "Гості з майбутнього". Чомусь міркую, що це чудова команда для гри в фільмі "Буратіно". Що не герой і знайомство з ним, так це своєрідний букет певного гумору змішаного з примітивізмом. Ось один дістає свою чарівну сумку незвичної форми, розкриває її, а там перше, що лежить - електромагнітна стерео-касета. Лунають багатоголосі вигуки від присутніх: "ей, ей, ей...". Що означає, та досить хвалитися своїм, давай я покажу! І подібний сценарій знайомства супроводжується початком якогось нового показу, його обриванням і такими ж вигуками. 0500'
P.S. Увесь "сік" такого "знайомства": у надзвичайно вишуканій грі його учасників.

Сон 290520 "Поламані предмети"

Взяв чиюсь дерев'яну стрем'янку, аби щось із неї доробити. По ходу праці виявив, що одна половина зламалась посередині і її варто відчепити, залишивши другу частину - повноцінну. Одразу цього не зробив, поки не зрозумів, що діла не буде. Заходжу в магазин... (Щось у ньому було не так: пустий? Нагадав один знайомий мені з дитинства гастроном). Поки працював далі, виявив, що я вже зі ще раз поламаною драбиною: відпало пів частини, що тримали щаблі від долу до середини. (Поглядом від мене - зліва). Чомусь знову із такою драбиною переходжу на нове робоче місце, хоча було ясно, що з неї нормально не працюватиму. Там і покинув. Тепер я на вокзалі. (Таке відчуття, що недалеко мене є дружина). У правому вусі білий блютуз. Щось слухаю, як раптом звук у ньому переривається сповіщенням: покинути приміщення вокзалу. Я ж до кінця ще не можу уяснити: як це так, що сповіщення почув у блютуз-навушнику, а в реалі, наче його й немає. Кручу в пальцях гумову частину навушника, як раптом вона відпадає і котиться до горизонтального ескалатора, який не працює, і западає десь убік, так, що можна все ж таки дістати пальцями. Помічаю, як вокзал спорожнів. (Подібне враження, як від магазину). За мить повертаюсь забрати ту ґумову частину, а ескалатор уже працює. Переходжу з рухомої частини на клаптик підлоги, акуратно дістаю і вже збираюсь іти, як раптом бачу людину. Перша думка: поліцейський! Нікого немає, а я - один! Виявився: негр, турист, який так само, як і я затримався на території вокзалу. Вийшов на двір, а там імпровізований базарчик, за асортиментом якого зрозумів, що "заточений" під іноземців, адже продають великі солом'яні капелюхи, плетені кошики, пофарбовані у різні кольори декоративні віники (фіолетові, пастельночервоні, кавові, зелені), зрізані стремпахи зеленої малини, зібрані у великий пучечок, на яких навіть виднілися ягоди (подумалось: навіщо? може, на чай?). Дивлюсь трохи далі, а за базарчиком наче службовий вхід у театр, до якого заходять дівчата в українському національному одязі. 0720'
P.S. Цікаво, що в усьому прочитується поламаність: драбини, блютуз-навушника, звиклих стереотипів: раптово спорожнілого вокзалу, людини з незвичним кольором шкіри, стремпахів малини, так само зрізаних рослин, із яких роблять декоративні "віники", асиметрія сприйняття: вокзал-екобазар-театр. Єдиний образ, упізнаваний із реалу: блютуз-навушник, з якого дійсно перед сном знімав і одягав гумову частину.

P.S. Вдруге передивився анімаційний мультфільм ("Подорож - філосовська драма | Євгенія Кіракосян"
https://youtu.be/DUSbbU2p3TA), який перший раз побачив кілька тижнів тому, і примітив образ із поламаною драбиною, подібною, як уві сні.