Сон 060523 "Оновлення образу"

Займаюсь бюрократичними питаннями на виділення матеріальної допомоги у вигляді машини. Відвідую з дружиною чиновницю, яка приймає відвідувачів у цілковито формальній атмосфері, так, що дехто з колег просто відкриває до неї двері, аби щось перепитати, що навіть чути суть того чи іншого питання. Разом із тим відвідуємо чиновника, якому найголовніше - це бюрократичне оформлення паперів: "Наостанок: заповните ще ось цей папірець і справа буде вже на вашій стороні!" Мені не віриться, що може бути така проста процедура отримання допомоги в Польщі. Головне в цьому питанні - це бажання і держава вже тобі допомагає, аби лишень розвивався. Наводиться приклад, що країна готова виділяти фінанси на період вимушеного безробіття, аби людина, схильна до алкоголізму подолала в собі цю звичку. Не оплата за подібну "інвалідність", а реальна праця над собою. Міркую з дружиною, що машина хоч і оформляється, як допомога на мене, але більш пасуватиме для її потреб.

Андрій Данилко змінює сценічний образ. Тепер те, яким він був, не є топовим у запитах на період війни. Замість надутих грудей і штучної зірки на голові, яка декому нагадує кокошник, починає грати роль мачо: носить спідній одяг і штани у вигляді ерегованого чорного гумового члена. Як не дивно, але публіці це подобається і такий образ має навіть певний попит.

Сон 041218 "Кінематографічні вибрики сну"

Тривала цілодобова дорога. Під кінець дня бачу, як водій утомлюється і прямо засинає за кермом. Буджу його, він знову засинає. Бачу його міцно заплющені очі в дзеркалі заднього виду. Трохи страшно: на повній швидкості, розбиваючи темряву світлом фар, їде водій, перебуваючи у глибокому сні, міцно зціпивши руками кермо. За коротку мить буджу його поновно і пропоную сісти самому на його місце. Він каже: а у тебе права якої категорії? Я про себе: "В" і розумію, що за кермо такого пасажирського буса я не сяду. День. За вікном ліси й лісостепові краєвиди. Якоїсь миті бачу вдалині великий завод.

Ми кожного дня приїжджаємо на підприємство виконувати одну й ту ж роботу, о 17:00 їдемо додому. Сьогодні я працюю з напарником осібно. Натрапляю на сценку, яка стає кінематографічною: двоє робітників закрилися в приміщенні, щоб з'ясувати між собою стосунки, й тут вони одним кадром перетворюються на двох масивних негрів, але один з них явно програвав за розмірами іншому. Вони мають битися, але першою дією у ваговитого було приємне примруження очей до свого опонента: ну, що, позмагаємось?.. виразивши ці слова в одному погляді, як стали один до одного лицем до лиця. Це означало, що другому немає чого починати. Відбувається ще одне художнє преображення: очі двох негрів у чорній-чорній кімнаті стають мультиплікаційними. Чотири мальованих білки з цяточками зіниць разом бігають у глибині чорної темряви. Дивлюсь на годинник: 17:03. Запрацювався! Видно, біля машини мене уже ждуть. Я розумію, що не встигаю покупатися, іду в туалет, вмиваюся, заходжу в кабінку, здивований, що чую жіночі голоси. У мене сумнів: невже я потрапив у жіночий туалет? Озираюсь, а там проходить дівчина. Вибачається, що вона помилково. У мене аналогічний сумнів: донедавна він був чоловічим! А тепер?.. Виходжу з дверей, а до них заходять як чоловіки, так і жінки, і всі озираються один на одного. Дивлюсь на двері й прояснюю собі та іншим: це має бути чоловічий, а там прикріплене зображення маленького жіночого сандалика! Виходжу в коридор, а там густо сидить за столом дружня група дівчат з десяток осіб. Жваво хором заучують слова, їм разом весело та радісно. Прислухаюсь, а вони кажуть поодинокі польські слова і з неправильною вимовою. Останнє з почутих мною слів: dziewięć, як дзєвєчь. 0230'